Трощили сейфи, як горіхи: львівські грабіжники “брали касу” із застосуванням новітніх інструментів

Як і сучасні хакери, грабіжники банків та викрадачі чужих заощаджень на початку XX століття пильно стежили за всіма новинками науки та техніки. Якщо теперішні зловмисники підбирають електронні ключі та засилають вірусні програми-відмички через Інтернет, то тогочасні “ведмежатники” теж користувалися не тільки грубою силою, розбиваючи металеву скриню кувалдою, але й застосовували витончені слюсарні інструменти й так званий “автоген” — апарат для різання металів.

“Великі винаходи та досягнення сучасної техніки наклали відбиток на всі сфери людської діяльності. У цьому плані немає винятків. Сьогодні навіть бандити та злодії використовують усі “технічні вдосконалення” у своєму “ремеслі”. Прогрес у всіх сферах! Зникли зграї розбійників з дрючками, що нападали на мандрівників поночі та в лісі, але тепер маємо (особливо в Королівстві Польському (тобто на території тодішньої Російської імперії, – авт.)) елегантних “джентльменів” які, озброєні найновішою зброєю, можуть швидко, безперебійно та якісно здійснювати пограбування серед білого дня та посеред міста!” – писала тогочасна газета Nowości Illustrowane.

Тодішні газетярі зауважили, що в злочинному світі виокремилася група вузькопрофільних спеціалістів, які йдуть “в ногу з часом” і використовують технічні винаходи, які дозволяють розбивати найнадійніші вогнетривкі каси, над виробництвом яких теж працюють із застосуванням  передових технологій. “Йде справжня війна між виробниками касових апаратів та грабіжниками!” – писали тоді.

Найновіший апарат, який використовували злодії для розбиття вогнетривких кас, складався з кисневого балону та пристрою для утворення вуглекислого газу, обидва гази змішувалися в так званому “апараті Данилевського”, генеруючи на виході суміш з температурою до 2000° С. Струмінь такого розпеченого газу різав будь-який метал і дозволяв потрапляти всередину сейфа. Оскільки все причандалля доволі габаритне, його застосування потребувало попередньої підготовки, іноді громіздкі частини апарату залишалися у підвалі, а до сейфу досягали за допомогою довшої труби.

Приводом для розповіді про вдосконалення злодійського арсеналу стало пограбування у Львові офісу судноплавного агентства “Австро-Американа”, яке здійснювало вантажні та пасажирські перевезення за океан і було популярним серед перших галицьких емігрантів на Американський континент. Грабіжників, які прагнули добутися до грошей, зароблених на квитках на пароплав, не зупинило навіть те, що вони були сховані в одній із найнадійніших у той час залізних кас фабрики Вертгайма. Вирізавши отвір у бічній стінці та нутрощах сейфу, злодії поцупили 1 500 корон і векселі на 3 000 корон.

Зухвальців, які відкрили сейф, як бляшанку, так і не знайшли. Їх називали послідовниками Васінського — найвідомішого галицького грабіжника, який на той час уже перебував в ув’язнені, як і всі його підручні — Адамський, Гіттнер (на прізвисько Англік) та Готтвальд.

Злочинну зграю Васінського називали в тогочасній пресі “золотою бандою”. Об’єктами їхніх злочинів найчастіше були крамниці ювелірів та заможні банки.

Банда Васінського громила сейфи у Відні, Празі, Перемишлі, Львові та Граці. Злодії добувалися до найнадійніших сховків із готівкою та коштовностями. Їхня здобич за три роки оцінювалася сумою у понад 150 тисяч корон (близько 15 мільйонів гривень за нинішніми цінами!)  готівкою та ще 240 тисяч корон – цінними паперами.

Усі скоєні бандою грабежі мали схожий почерк: вони йшли тільки туди, де були великі гроші, до приміщення проникали проламуючи отвір у стіні, підлозі чи стелі, а металеві скрині із цінностями відкривали одним і тим же спеціальним слюсарним інструментом та надміцними свердлами.

Після низки надзвичайно успішних грабунків верховоду банди почали називати королем “ведмежатників”. Австрійській поліції стало відомо, що він використовує прізвища Васінський, Васнєвський та Тутман і приїхав із тієї території Польщі, яка входила у той час до Російської імперії.

У лютому 1907 року злодійське щастя зрадило невловимого грабіжника у провінційному Станиславові (тепер – Івано-Франківськ). Він приїхав сюди разом із трьома спільниками з наміром добутися до розташованих в одній будівлі двох фінансових установ – філії Австро-Угорського банку та кантору місцевого міняйла Корнблюха. В касі обміну валюти тоді саме зберігалася кругла сума – 10 000 корон готівкою і 100 000 корон цінними паперами.

Щоб дістатися до сховків із грішми, грабіжники упродовж кількох днів непомітно проникали до підвального приміщення кам’яниці, завішували штори на віконечках, а тоді видовбували цеглу зі склепіння та пробивали отвір у підлозі банку. За цим заняттям одного вечора їх застали власники пивниці, які зберігали в ній яблука. Покинувши на місці злочину злодійське знаряддя (відмичку, корбове і центрифугове свердла та сталевий ніж для ламання бляхи), а також маленьку валізку та мішок на гроші, четверо сполоханих бандитів вибігли на вулицю та кинулися врозтіч.

Комісар місцевої поліції інспектор Войтасевич послав на розшуки злочинців усіх наявних агентів і цього разу їм поталанило. Верховоду банди знайшли у номері привокзального готелю “Бель Вю”. У затриманого виявили двадцять спеціальних свердел для сталі, що були сховані в панчосі, а також цілий комплект відмичок і дрібних інструментів для зламування кас. Окрім того, він мав при собі револьвер “Браунінг” на вісім куль. Згодом у потязі, який відправився до Львова, поліція затримала і його спільників.

Повідомляючи про затримання “золотої банди”, краківська газета Nowości llustrowane описувала злочинців як кремезних чоловіків, які вдягалися і поводилися дуже елегантно. Свердла, відмички та інші злодійські інструменти у них були “фірмовими”, американського виробництва, що свідчило про приналежність до еліти злочинного світу.

Ще одним знаменитим “ведмежатником” того часу був Вінцент Папара, про якого писала газета Kuryer Lwowski у 1915 році. Його запідозрили у причетності до пограбування ювеліра Кваснєвського, який мав крамницю на площі Галицькій у Львові. Співучасниця грабіжника винайняла помешкання, розташоване над ювелірною крамницею, після чого Папара пробив отвір у підлозі і вночі потрапив до сховку з коштовностями. Сейф вдалося відкрити без особливого шуму, здобиччю стали ювелірні вироби на суму понад 100 тисяч корон.

Вистежити і затримати зухвалого злодія вдалося на квартирі його коханки Анни Мануїл, яка мала помешкання на вулиці Виспянського (тепер — вулиця Вишенського). Це житло було вигідне тим, що дозволяло Папарі не з’являтися на жвавій вулиці Личаківській, виходячи “на діло” та зустрічі зі своїми спільниками через Знесіння.

“Вінценту Папарі 40 років, він елегантно одягнений і в своєму “фахові” ні в чому не поступається знаменитому Васінському. Його спеціальність – розбиття кас, за що він уже кілька разів перебував у в’язниці. Нещодавно він відбував 4-річне покарання за спробу проникнення до ювелірного майстра Робшица на вулиці Кароля Людвіка (тепер — проспект Свободи). Після того, як він залишив в’язницю, він не покинув свою професію. Від 1910 року здійснив численні крадіжки у провінціях, зокрема, брав участь у проникненні до офісу лікарняного фонду в Підлужжі і був там спійманий. Через деякий час йому вдалося втекти з тюрми кримінального суду в Кракові, зламавши грати. Перед війною він приїхав до Львова, де ховався під ім’ям Рачинського, і його партнери знали його під цим іменем. Зі спільниками він зустрічався в узгоджених місцях, не розкриваючи місця своєї квартири. Незважаючи на те, що він був таким обережним – злодій потрапив до рук поліції”, – писала про Віцентра Папару газета Kuryer Lwowski.

Богдан СКАВРОН

Джерело: БОМОК