Бій під Крутами. Як усе бачив син видатного галицького лікаря?

Євмен Кирилович Лукасевич – уродженець Тернопільщини, український дипломат, громадський діяч і лікар. Він навчався у Львові, був міністром охорони здоров’я в уряді УНР. Його син, Левко Лукасевич, був економістом, згодом професором. Левко Лукасевич серед учасників бою під Крутами. Як і багато інших, він пережив ці трагічні події. По тому часто переїжджав, багато пережив і побачив на власні очі. Між іншим, увійшов в історію ще й як автор спогадів про епоху, свідком та учасником подій якої був. Звернемось до однієї з книг його спогадів і почитаємо, що саме він написав про бій під Крутами.

Контекст. Політичний і загальний

Очевидно, що спогади Левко Лукасевич писав не одразу, щойно вирвавшись із гущавини подій, а згодом – з висоти життєвого досвіду й після тривалих років осмислення описуваних подій. Тому його оцінка подій виважена, стримана та глибока. Лукасевич критикує, але справедливо, політику Центральної Ради. Він зазначає, що постійно обговорювали питання демілітаризації та організації міліційної військової сили за швейцарським зразком, хоча “про це тільки говорилося, але нічого в практиці не робилося”. Відтак додає, що українські еліти втратили момент і ентузіазм, який панував після початку революції, не створили дисциплінованої армії. Натомість, отримали отаманські загони “з романтичним подихом гайдамаччини”.

У цих реаліях відбувався процес самоорганізації молоді. Зокрема, формування студентського куреня Січових Стрільців, що розпочалося на початку січня 1918 року у Києві. Молодь радо зголошувалася до цієї ініціативи, записався “навіть один студент жид з Одеси”.

Зустрічати ворога

Уже 23 січня українські сили були на станції Крути. Лукасевич пише про “понад 300 вояків при трьох гарматах, кільканадцяти кулеметах та чотирьох конях”. Завдання було стримати ворога до приходу підкріплення. Прибувши до Крут, хлопці почали копати шанці і монтувати укріплення проти ворога. Уже вночі відбувалися перші перестрілки з більшовицькими військами, які наближалися.

29 січня. Перехресний вогонь

“Вологе повітря хмурного дня 29 січня 1918 року зустріло нас промерзлих в шанцях після неспокійної ночі. День був від початку теж неспокійний…”. Розвідка повідомляла, що між сторонами от-от розпочнеться бій. Ворог теж окопався і утворив свою лінію по довжині позицій захисників Крут. Сили більшовиків переважали і вони спробували обійти і оточити позиції оборонців. З дев’ятої години ранку почався обстріл українських позицій з вогнепальної зброї, що перейшло у роботу по них артилерії. Левко Лукасевич відзначав, що їхні позиції ворог бачив і систематично по них працював, а робота своїх гармат була поодинокою, хоч і вселяла надію та давала підтримку.

29 січня. Атаки ворога

Десь об 10-11 годині між сторонами почався бій. Більшовики двічі наступали, але кожного разу їх зупиняли кулеметники. Це на лівому фланзі – про правий Левко Лукасевич не знав нічого і описував лиш події, свідком яких був сам. Згодом більшовики активніше задіяли кулемети, яких мали більше і почали масований наступ: “Ворог густою лавою посунувся вперед без огляду на страти від вогню нашої, хоч рідко розсіяної лінії в шанцях”. Більшовикам вдалося розірвати зв’язок між правим та лівим флангами українських сил. Тепер кожен з них діяв окремо. На зло лівого флангу, у них ще й закінчувалися набої, а нові не везли.

29 січня. Тактика

Як згодом дізнався Левко Лукасевич та його соратники, більшовики постійним вогнем змусили відступити на безпечну відстань українські вагони з набоями та амуніцією. Розуміючи, що правий фланг оборони – це недосвідчені і ненавчені студенти, основний удар ворог спрямував саме туди. Захисників оточили з трьох сторін, більшовики мали значний оперативний успіх. Оточити вони намагалися і захисників на лівому фланзі, але на початку бою ворога швидко зупинили, а під час другої спроби старшина Гончаренко вчасно помітив цей маневр і дав наказ відступати. Станція Крути на той момент уже була в руках ворога і щойно хтось з українців повертався туди – потрапляв у полон. Тому той самий Гончаренко наказав своїм солдатам обходити станцію.

Кілометри відчаю

Вимушений відступ давався українським воїнам важко. Усе більше відчувалась нестача набоїв. У багатьох воїнів перегрівалась і не спрацьовувала зброя. Менш досвідчені стрільці віддавали набої більш умілим і одягали на свої рушниці багнети. Наші кулеметники не працювали через нестачу набоїв, але кулемети вони виносили на плечах – щоб не дісталися ворогу. Так “понуро і безстрашно відступали під кулями наступаючого, майже зі всіх сторін ворога” українські сили. Враження в українських захисників були не найприємніші: “Кілька кілометрів відступу здавались вічністю”. До свого потягу українські оборонці дістались практично без набоїв, поранені і не в повному складі. Ближче до вечора врятовані поранені сіли до потяга і залишили поле бою, нищачи за собою колію.

“Від’їзд зробив на нас пригноблююче враження, хоч було це необхідне для врятування амуніції й ранених”. Солдати їхали на відпочинок і перегрупування, готові повернутися до лав Українського Війська. Саме відступ чи не найбільше запам’ятався Левкові Лукасевичу: “І досі перед моїми очима наш відступ, подорож поїздом – кілька товаришів співало. Були то хлопці з гарними голосами. По півстолітті чую я пісні: “Де ти бродиш, моя доле” на слова Писаревського й “Ой чого ти, дубе, на яр похилився” на слова Черкасенка”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Бій під Крутами: п’ять важливих фактів // BBC NEWS Україна, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/news-55853090
2. Гулюк Є. Львів-Київ-Берн-Варшава. Євмен Лукасевич і становлення української державності в першій половині ХХ століття // Фотографії старого Львова, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/lviv-kyiv-bern-varshava-yevmen-lukasevych-i-stanovlennia-ukrainskoi-derzhavnosti-v-pershiy-polovyni-khkh-stolittia/
3. Лукасевич Л. Роздуми на схилку життя. – Ню Йорк: Українське православне видавництво св. Софії, 1982. – с. 60 – 65.