Як Росія захищається від атак українських безпілотників і чому в неї це погано виходить

Хроніка останніх атак українських БПЛА:

- 18 січня 2024 БПЛА атакували Петербурзький нафтовий термінал, а 21 січня технологічні потужності компанії «Новатек» в порту Усть-Луга, зокрема, виробляли в рік мільйони тонн «крові війни» - дизпалива та авіагасу.

- 19 січня Уражені резервуари нафтобази у Клинцях, Брянській області,

– 19 січня українські дрони атакували Тамбовський пороховий завод.

- 21 січня відбулась атака Смоленського авіазаводу – БПЛА поцілив завод держкорпорації «Тактическое ракетное вооружение», що виробляє крилаті ракети Х-59. До речі, цей завод атакували ще минулого року - 1 жовтня та 27 листопада.

- 21 січня безпілотники уражезили завод «Щегловский Вал» у Тулі, що випускає сімейство зенітних ракетно-артилерійських комплексів (ЗРАК) Панцир.

- 25 січня під удар потрапив нафтопереробний завод під Туапсе.

Речник Командування Повітряних сил України Юрій Ігнат заявив: «Вони розраховували, що глибокий тил буде в безпеці, що, як мінімум, у нас немає озброєння, яке може туди діставати».

Але брак ракет, які можуть вражати цілі на території Росії, не означає її повної безкарності. Асиметрична відповідь - це застосування дронів далекої (до 1000 км) дії.

Росіяни сподівалися на свої системи ППО, яких у них багато. Але перекрити всю територію країни неможливо. Наприклад: ППО в тій же Ленінградській області розташовані переважно для захисту від ударів із Заходу та Північного Заходу, оскільки Росія створювала тут свою ППО для захисту від гіпотетичних атак НАТО. Українські дроноводи довели хибність цієї тактики.

Системи С-300 підходять погано

По інформації російських ЗМІ, вони згорнули свої зенітно-ракетні системи С-300В на островах на далекому сході Ітуруп та Кунашир. Куди вони вирушать - достеменно невідомо, але є інформація, що на позиційні райони довкола Санкт-Петербурга виведені зенітно-ракетні системи С-300 різних модифікацій – їх побачили у випусках новин.

Це логічно, адже до таких систем Росія має значні запаси ракет , які дісталися у спадок від СРСР. Недоліком цих систем є те, що С-300 відноситься до засобів ПРО, тобто його призначення – захист тилу від масованих ударів балістичних, аеробалістичних та крилатих ракет, літаків стратегічної та тактичної авіації, а також бойових гелікоптерів.

Всі цілі, на боротьбу з якими розраховані С-300 великі, зі значною ефективною поверхнею розсіювання (ЕПР) і рухаються швидко.

Це дозволяє їх засікти за допомогою радіолокаційних станцій (РЛС), що працюють на принципі доплерівського ефекту - тобто реагують на рухомий об’єкт. Річ у тім, що доплерівський радар посилає короткий, високої інтенсивності, пакет високочастотних радіохвиль.

Після цього радар слухає відлуння та вимірює час його повернення, а також його доплерівське зрушення. Такі радари дозволяють визначати швидкості літальних апаратів. Безпілотник малий, якщо порівнювати з літаками та ракетами, летить повільно і це часто не дозволяє потужним РЛС типів 76Н6 або 36Д6 їх виявляти та захоплювати для наведення протиповітряних ракет.

До того ж додамо, що українські безпілотники пролітають зони ППО на низько і дуже низько, тому ефективність дивізіонів С-300 для їх знищення стає сумнівною.

Тому навколо Москви насипали спеціальні кургани і поставив вишки, куди поставили зенітний ракетно-артилерійський комплекс (ЗРАК) Панцир.

Частину Панцирів росіяни витягли аж на дахи висотних будинків у самій Москві, що свідчить про неможливість надійно перекрити небо навіть на підступах до столиці. Спеціалісти помітили випадки використання у цій ролі навіть арктичних модифікацій комплексу Панцир-СА. Це означає, що техніка для перекриття західного напрямку перекидається як з Далекого Сходу, так і з арктичної зони.

Які можливості Панцира боротьби з БПЛА

Самохідний зенітний ракетно-гарматний комплекс (ЗРГК) наземного базування «Панцир» має дві автоматичні гармати 2А72 калібру 30 міліметрів на ранніх моделях, (згодом їх замінили двома спареними зенітними автоматами 2А38М) і пусковою установкою на 12 або 8 зенітних керованих ракет (ЗКР).

Система управління вогнем значно варіюється в різних модифікаціях, тому розглянемо варіант, встановлений на ЗРАК «Панцир-С1» 96К6.

Цілі виявляють РЛС, яка «бачить» крилаті ракети за 12 км, і оптикоелектронна система (ОЕС) - платформа з двома телекамерами, тепловізором і лазерним далекоміром. РЛС супроводу має 2 канали - сантиметровий та міліметровий.

На перший погляд, загальна архітектура «Панцира» виглядає досить пристосованою також і для боротьби з малорозмірними цілями, такими, як наші безпілотники.

Але є навіть не одне, але багато і великих «але». Малі безпілотники на великій дистанції не виявляються оптикою через слабку помітність в інфрачервоному діапазоні, бо мають низьку потужність двигуна, відповідно, наведення здійснюється тільки за даними РЛС.

У свою чергу, РЛС комплексу погано «бачить» такі малорозмірні та низькошвидкісні цілі, як безпілотники, тому це призводить до промахів.

Додамо, що міліметрова РЛС та ОЕС метеозалежні — їхня ефективність різко падає в дощ та туман. Комплекс погано влучає у цілі, які летять за 2-3 км від пускової установки

Другий ступінь зенітної ракети 57Э6 не має маршового двигуна, через що її політ уповільнюється і це також призводить до помилок наведення на маневруючи цілі.

Влучити з автоматичних гармат по БПЛА можливо, але, знову таки зважаючи на малі розміри БПЛА, ефективність такої стрільби не надто велика.

Так, при обстрілі БПЛА гарматним озброєнням на дальності 3 км для досягнення ймовірності ураження цілі 50/50, витрачається від 4 до 13 тис снарядів, а це – від двох до шести штатних боєкомплектів «Панцира». На дальності 1 км - від 0,5 до 1,5 тис. снарядів (0,3-1 б/к).

Тобто, Панцир непогано працює, коли прикриває певний об'єкт і безпілотник летить практично на нього. Але його ефективність різко падає коли необхідно перехопити ціль, яка пролітає повз нього на відстані більше одного кілометра.

Яких подальших кроків можна очікувати від Росії?

Напевно, керівництво російської армії не винаходитиме велосипед, і перейматиме український досвід «мисливців за шахедами» - тобто створить мобільні вогневі групи, завданням яких буде виявлення та знищення наших безпілотників.

Але тут слід зауважити, що безпосередньо скопіювати український досвід навряд чи вдасться.

По-перше, Росія набагато більша і покрити всю її європейську частину достатньою кількістю вогневих груп нереально. Для цього треба мати велику кількість мобільних і вогневих засобів, навчений особовий склад, а всього цього Росії не вистачає навіть на фронті, тобто, «народити з нізвідки» зараз просто не вийде.

Безумовно, грізними наказами можна створити певну кількість спеціалізованих підрозділів, але знову ж таки — їхня прогнозована нечисленність не дозволить надійно перекрити навіть основні напрямки.

ЗСУ використовує розвідувальну інформації, що надається західними партнерами. Дані від численних супутників, розвідувальних БПЛА та літаків і обробка їх автоматизованими аналітичними системами дозволяє уникати гарячих зон ППО в реальному часі. І це же більше ускладнює ситуацію для росіян.

Дані від численних супутників, розвідувальних БПЛА та літаків дозволяє уникати зон ППО в реальному часі

Можна припустити, що вони почнуть використовувати повітряні патрулі, бойові гелікоптери патрулюватимуть зони, де не можуть працювати мобільні групи: над лісами, болотами, міською забудовою.

Але кількість вертольотів теж не безмежна і якщо вони патрулюватимуть болота в середині Росії, то їх буде менше на фронті. І це теж плюс для України.

Висновок: атака дронами тилової інфраструктури Росії є довгостроковою, цілеспрямованою та планомірною стратегією.

Цілями нальотів є не лише руйнування об'єктів, критично важливих для функціонування збройних сил і ВПК, а й відтягування потужностей ППО від лінії фронту, що дозволить Україні більш результативно застосовувати авіацію, БПЛА та ракети як на лінії бойового зіткнення, так і в ближньому та дальньому тилу росіян.

Хоча звісно наші далекосяжні дрони не чудо-зброя і кардинально на хід війни не вплинуть, та при цьому є важливим компонентом у протидії окупантам.