Давня львівська медицина. Частина перша

Францішек Яворський розповідає, що у середньовіччі у Львові жили тлуми «панів-медиків», які приносили до старого Львова медичну науку і докторські дипломи з університетів Парижа, Болоньї, Падуї. А тих «докторів медицини» було так багато, що це робило надзвичайну честь старій культурі і цивілізації львівській. Все, що тільки було великого і монументального в давньому патриціаті Львова, все, що залишило згадку про добре й справедливе урядування у нашому місті, про його проконсулів з лев’ячим серцем і купецькою головою, виходило здебільшого від лікарів, яких натовп шанобливо нарік «панове медики».

У львівській Катедрі, в першій каплиці ліворуч, донині дивляться на нас з портретів два суворі горді обличчя львівських лікарів — Павла і Мартина Кампіанів, а з муру каплиці Боїмів на перехожих вулиці Галицької споглядає обличчя доктора хірурга Георгія Боїма, котрий «черепи хрест на хрест різав» з великою вправністю і хистом, тимчасом як сам був найбагатшим купцем Львова і бургомістром. І багатьох інших лікарів пам’ятає історія львівської Ратуші, бо майже щодругий бургомістр Львова — лікар, і останнім президентом міста Лева був лікар, доцент медичного факультету університету Станіслав Островський. А ті давні львівські лікарі були майже завжди водночас купцями, і то гуртовими купцями волів, сукна, східних товарів і всім, чим’ тільки гендлював Львів у XVI і XVII століттях. Були вони обізнані й з лицарським ремеслом, володіючи шаблею не менш досконало, ніж скальпелем.

Наприкінці XVI — на початку XVII століття найбільше уславився своєю громадською діяльністю у Львові фармацевт за есеїст тою Ян Алембек. Його батько Ганс Альнпек прибув до Львова із Фрайбурга. Тогочасний Львів був ще досить онімеченим, утім, прибульці з німецьких земель поступово полонізувалися, змінюючи свої прізвища. Син Ганса Ян також змінив німецьке прізвище Альнпек на сполонізоване Алембек. Власне, з трьох дітей Ганса саме Ян став найвидатнішим. 

Від 1582 до 1586 року він освоював у Вроцлаві популярну тоді професію аптекаря. Після смерті батька 1588 року Ян співпрацює у Львові з відомим аптекарем Єронимом Вітемберґерером. У дев’яностих роках продовжує науку в італійській Падуї. Алембек власноруч виготовляв ліки, мазі, настої з місцевих трав. За лікарськими рослинами він вирушав у далекі мандри, добираючись навіть до Стамбула. По поверненні до Львова 1597 року Ян потрапив до в’язниці через майнові суперечки в родині.

Від 1602 року Ян Алембек — вже член Колегії сорока мужів і посол львівського поспільства до короля, палкий захисник інтересів міської громади проти львівського патриціату, який узурпував собі пожиттєву владу. Ця принципова позиція вартувала йому ще двох ув’язнень, під час одного з яких він перебував під вартою у Руській вежі, яка тоді належала до системи міських укріплень на місці теперішньої восьмої школи на вулиці Підвальній. Ображений магістрат розпочав проти кривдника судові процеси і позбавив Алембека міського громадянства. Лише декрет короля Сигізмунда III 1607 року повернув йому звання громадянина Львова.

Згодом Ян Алембек був довголітнім радником магістрату і бургомістром. На цій високій посаді він освоював приміські території, дбав про міське майно, охороняв ліси, піклувався про ремонт доріг та вулиць. Цей діяч завжди знаходив час поза своїми громадськими обов’язками для літературної та історичної праці. Алембек створив перший історичний опис Львова для книги «Міста світу», яка вийшла 1618 року у Мюнхені зі знаменитою гравюрою Львова, виконаною Абрагамом Гогенберґом. Це одне з найцінніших джерел з історії нашого міста, бо міські книги згоріли у численних пожежах. Особливо цікавими є записки про чудовий готичний костел святого Станіслава, по якому не збереглося навіть малюнка. Ян Алембек був найосвіченішою людиною тогочасного Львова, його особиста бібліотека складала близько тисячі томів, а його непересічні знання, здобуті у Європі, разом зі знанням іноземних мов не раз прислужилися для користі міста. 

У найважчі для Львова часи Алембек був завжди на найвідповідальніших посадах. Під час жахливих епідемій він обіймав посаду «повітряного бургомістра», зважаючи на свої фахові знання лікаря. Під час пошесті 1623 року він втратив свою дружину Анну і доньку Катерину.

Попри все це, Ян Алембек дбав про примноження своїх статків, займаючись  аптекарством і купецтвом, і залишив своїм спадкоємцям значний маєток. Він також забезпечив їм чудову освіту: його син Фридерик згодом став доктором теології, а син Валеріан — доктором медицини. Брати Яна Мартин і Фридерик, які вивчилися у Львові ремеслу ювеліра, потім також прославили своє місто. Мартин став у Саксонії придворним ювеліром при королівському дворі, а Фридерик дивував своєю майстерністю жителів Англії, куди неодноразово навідувався.

Ян Алембек — одна з найяскравіших постатей середньовічного Львова. Блискуче освічений, палкий гуманіст, він залишився в історії нашого міста як громадський діяч, історик, поет і хроніст.

Поряд з цими шляхетними магнатами і патриціями, сіренька братія львівських хірургів і цирульників день у день зашивала лоби, розбиті в бійках десь у передміських шинках, навесні пускала кров, голила живих для краси і мертвих до труни, ставила п’явки. Так багато тих хірургів наплодилося у Львові, що вже від 1512 року створили вони особливий цех, маючи в небі свого опікуна — святого Роха, патрона усіх пошестей, для якого утримували в Катедрі вівтар і відправляли багато літургій.

Ілько ЛЕМКО

Джерело: Лемко Ілько. Цікавинки з історії Львова. — Львів: Апріорі, 2011.