Історія Ольги Ходушиної: як українка успішно керувала бізнесом у XIX столітті

У сучасному світі все більше жінок успішно керує чи володіє бізнесом. Ще два століття тому мати власну справу найчастіше могли тільки чоловіки. Проте в українському бізнесі були винятки — наприклад, підприємиця з Херсону та керівниця найбільшої в місті типографії Ольга Ходушина. Про неї в колонці для ELLE розповідає кандидатка історичних наук, дослідниця та авторка нової книги «Виклик, шанс, зміна. Історія українського підприємництва», виданої в Yakaboo Publishing, Тетяна Водотика. 

*** 

Між дев’ятою та десятою ранку у липні в Херсоні вже спекотно. Але що поробиш — архів відчиняють о десятій. Утім, у читальній залі хоча б не жарко.  

Того дня на мене в архіві чекали величезні нотаріальні книги. У них нотаріуси Херсона записували суть усіх контрактів. Десятки книг із цупкими сірими та чорними обкладинками, величезні — може, з 80 см у довжину — в пилюці, лежали на візочку біля мого столу. Я почала їх переглядати й зрозуміла, що просто потону в цьому потоці угод купівлі-продажу та оренди, які нібито й важливі, але насправді нічого не говорять мені про розвиток бізнесу в Херсоні в ХІХ столітті. Уже почало підкрадатись відчуття втраченого часу — за вікном було стигле херсонське літо, а я сиділа перед запиленими архівними справами й втрачала основну думку за купою деталей. Аж раптом сталося диво. 

Око вихопило знайоме прізвище. Ольга Ходушина. На цій пожовклій сторінці старої нотаріальної книги був її заповіт. 

*** 

Історія Ольги Ходушиної — нетипова. Вона не має початку, у неї розмите закінчення, але середина — дуже яскрава. 

Жінкам в ХІХ столітті важко було володіти бізнесом. У тогочасному чоловічому світі дівчата мали виконувати роль дружин та матерів. Професійна самореалізація обмежувалась доброчинністю, освітою, піклуванням про нужденних. Жінки могли отримати доступ до справ, тільки успадкувавши бізнес родича — батька, брата, чоловіка. Утім, світ не стояв на місці. Індустріальна епоха набирала обертів, зростали міста, з’являлись цілі галузі економіки: банки, типографії, сфера послуг. Друга половина ХІХ, а надто остання чверть ХІХ — початок XX століть позначились зміною гендерної топографії. Жінки все більше долучалися до ринку праці. Еталонні уявлення про «жіноче» та «чоловіче» змінювалися, хоч і дуже повільно.  

Жіноцтво все активніше виходило з тіні та приєднувалося до активної підприємницької діяльності, успадковуючи фірми чи засновуючи власні. Світ бізнесу сповнювався активних та талановитих керівниць і власниць. Сфери були найрізноманітнішими: і типографії, і фруктово-горілчані заводи, і харчова промисловість, навіть видобуток корисних копалин. Але все ж більшість жінок займалася торгівлею або сферою послуг. Це було простіше, не потребувало значного стартового капіталу та спеціальної освіти, тож жінка з купецтва могла самостійно розпочати справу.  

Ольга Ходушина в бізнес прийшла не сама. Вона була дружиною власника  найбільшої в Херсоні типографії. Друкарня вже працювала понад 20 років, коли її купив Антон Ходушин — член облікового комітету міського банку. Як гласний Міської Думи в 1888-1900 роках він також брав участь у різних дорадчих та підготовчих комісіях, був опікуном однієї з початкових шкіл міста. 

Ми не знаємо, яким чином вибудувалася система управління та розподіл обов’язків між чоловіком та дружиною. Імовірно, в Антона Ходушина було мало часу на управління типографією. Або ж подружжя так домовилось. У будь-якому разі Ольга практично одразу почала керувати справами друкарні.  

Типографія могла друкувати все: листівки, газети, бланки, постери. Але основним продуктом були книжки. Чи не весь книжковий ринок Херсонщини вийшов з-під верстатів типографії Ходушиних. Були й справді знакові видання.  

У друкарні Xoдушиниx видали «Xpaм Пpecвятoй Tpoицы в Блaгoвeщeнcкoм жeнcкoм мoнacтыpe Xepcoнcкoгo уeздa» Cкaдoвcького Г. Л., aльбoм «Becь Xepcoн в шapжax и пopтpeтax» Oлeкciя Kpучoниx і збipку футуpиcтiв «Мoлoкo кoбылиц». У подружжя дpукувaлиcя тaкoж нaукoвi пpaцi i пpaктичнi нacтaнoви вiдoмoгo бoтaнiкa та eнтoмoлoгa I. K. Пaчocькoгo, а ще — бpoшуpи cepiї «Библиoтeчкa мaлeнькoгo xoзяинa», cклaдeнi бaтькoм Дaвидa Буpлюкa.

Типографія росла. Купували нові верстати для нових видів друку, парові машини, зростав штат.  На пoчaтку 90-x poкiв XIX cтoлiття зa вciмa пoкaзникaми (кiлькicтю мaшин, вepcтaтiв, poбoчиx, oбcягoм пpoдукцiї, щo випуcкaєтьcя) дpукapня O.Д. Xoдушинoї пepeвepшувaлa Губepнcьку вдвiчi. Peклaмнi oгoлoшeння cпoвiщaли: «B пapoвoй типoгpaфии O.Д. Xoдушинoй пpинимaютcя типoгpaфcкиe и литoгpaфcкиe paбoты пo caмым дeшeвым цeнaм. Tипoгpaфия cнaбжeнa гpoмaдным выбopoм шpифтoв и уcoвepшeнcтвoвaнными мaшинaми». Це було направду потужне підприємство — справжній регіональний лідер видавничої індустрії. Її типолітографія витримала конкуренцію ще кількох типографій Херсона.

Oднa чacтинa дpукapнi перебувала у влacнoму будинку Xoдушиниx нa poзi вул. Пoтьoмкiнcькoї тa Coбopнoї, iншa — у будинку Шипiлoвoї (нинi будинoк № 12) пo Coбopнiй вулицi. Пiд чac Другої світової війни будівля, в якій жило подружжя, дужe cильнo пocтpaждaлa.

Ольга Ходушина керувала справами 15 років. Антон Ходушин помер 1903 року. 

Смерть чоловіка змусила Ольгу Ходушину подумати про власний заповіт. Власниця заповіла через 3 роки після її смерті продати типографію та ліквідувати усі її комерційні підприємства. Прибуток мали покласти в банк, дочці — виділити капітал у 40 тисяч рублів, а решту майна та капіталів поділити між 3 синами. Окремо визначався розмір допомоги невеликими сумами для незабезпечених робітників та родичів. Крім того, 5% з чистого прибутку надавались опікунам її майна. 

Тут проявилась традиційність мислення — не зберегти справу, перетворивши її на сімейну, не інвестувати у якесь нове підприємство, а продати, поклавши виторг у банк. Отже, підприємницька діяльність сприймалась як щось тимчасове, плинне.  

Протягом 5 років Ходушина була одноосібною власницею типографії. З 1908 року на обкладинках книжок вже стоїть інша назва — типографією керував консорціум спадкоємців.  

Історія Ольги Ходушиної свідчить, наскільки важко та поступово формувався дух підприємництва, характерний для індустріальної доби. Жінка присвятила роки життя своїй справі. Типографія не мала б шансу на виживання, а десятки працівників не мали б роботи, якби не енергія та стратегічне планування Ольги Ходушиної. Але їй самій це не здавалось важливим. Можливо, бо більшу частину життя вона лише керувала, але не володіла фактично справою? Можливо, не відчувала типографію справді своєю? Сказати важко.  

*** 

У 1918 році типографія друкувала книжки українською для кооперативу товариства «Українська книгарня». Наприклад, «Кобзар» Тараса Шевченка чи «Байки» Леоніда Глібова. У часи радянської влади друкарню націоналізували. Типографія спадкоємців Ольги Ходушиної в 1919 році стала народною типографією №2. Ми не знаємо, чи стали спадкоємці Ходушиної свідками такої зміни, але вона цього вже точно не побачила.  

Довкола типографії виросли нові будинки та дерева. Книжки, видруковані під брендом Ходушиних, перекочували з книгарень у бібліотеки. Заповіт загубився у вогні та вирі війн та революцій. До 2012 року дожила величезна нотаріальна книга, в якій записаний зміст заповіту. Невідомо, чи вдалось їй витримати ще одну війну.  

Херсон був окупований російськими військами з 2 березня по 11 листопада 2023 року. Окупанти пограбували Державний архів Херсонської області, а значну частину документів вивезли до Росії. Можливо, взяли й книгу із заповітом однієї з небагатьох українських жінок-підприємиць. Зараз книги, видрукувані в самій типографії, вже «прикрашають» книгозбірні приватних колекціонерів та російські бібліотеки. «Коллекции Президентской библиотеки. Херсонская область: страницы истории». Вкраденої.