«Це кіно про любов. І про мрію, до якої треба йти щодня»: Іван Бліндар про роль Кузьми у фільмі «Я, "Побєда" і Берлін»

В українських кінотеатрах 14 березня виходить фільм «Я, "Побєда" і Берлін», знятий за мотивами однойменної повісті Андрія Кузьменка. Прем’єра кінострічки мала відбутися ще навесні 2022 року, проте її перенесли через повномасштабне російське вторгнення. 

Це кінострічка про епоху молодості Скрябіна: 90-ті роки, картатий кричущий стиль та романтичні сподівання молоді. В її основі — пригоди музиканта-початківця Кузьми, який за три дні до запланованого концерту вирушив зі своїм другом Бардом до Берліна на старій «Побєді», щоб обміняти автівку на омріяний «Мерседес».

Головного героя зіграв Іван Бліндар, який також є актором Івано-Франківському драмтеатру. 

«Мій герой має щире, добре серце та загострене відчуття справедливості. Кузьма потрапляє в млин 90-х років, намагається втілити свою мрію та не піддатися поганим умовам», — розповідає актор.

Про підготовку до ролі, відчуття відповідальності напередодні прем’єри та свого персонажа Іван Бліндар розповів в інтерв’ю для ELLE.

Повернімося до того часу, коли вас затвердили на роль. Якою була ваша перша реакція?

Я не чекав цього. Кастинг проводився дуже довго — він почався ще з осені. Пам’ятаю, що взимку записував відеопроби, потім мене довго не затверджували. Але влітку зателефонувала кастинг-директорка Алла Самойленко — покликала знову на проби. Через три-чотири дні після цього вона мені подзвонила і привітала з головною роллю у фільмі. Я тоді йшов «Стометрівкою» в Івано-Франківську, аж зупинився від такої новини. Це було справді емоційне піднесення. Водночас я відчував відповідальність за свою роль. 

Як ви готувалися до своєї ролі у фільмі? Що для вас було важливо врахувати під час підготовки?

Декілька днів я ходив Івано-Франківськом і слухав музику Кузьми, шукав інформацію про нього в Інтернеті. Але потім натрапив на новину, що в Новояворівську (місто, в якому жив Андрій Кузьменко. — Ред.) буде День міста. Я зібрався, вирушив до Львова, зустрівся зі своїм колегою і сказав йому, щоб ми разом поїхали в Новояворівськ та на кладовище в Брюховичі. Не зізнавався, для чого мені це, бо ще не можна було розповідати. Я поїздив місцями, де Кузьма навчався, познайомився з деякими людьми, навіть знайшов квартиру, де він жив з батьками. Коли щось розпитував, то казав, що знімаємо документальний фільм про виконавця. 

Потім мені надіслали багато відеоматеріалів — і тих, яких нема у вільному доступі. Ще спілкувався з його знайомими, зібрав список музики, яку слухав Кузьма, чи фільми, які він любив. Викопував усе, що стосувалося його вподобань. 

Поки ви готувалися — можливо, мали якісь персональні відкриття про Кузьму? 

Я знав, що Кузьма добре грав на гітарі, але для мене стало новиною, що Кузьма першочергово відомий за те, який він крутий гітарист. І те, що він був професійним діджеєм чи писав багато пісень для інших виконавців — наприклад, для Сестрички Віки. Одне з найбільших відкриттів — наскільки Кузьма різний до 30 років і після. Я дивився інтерв’ю, де він розповідав про зміну свого стану. Тоді Кузьма переїхав до Києва, мав дружину, дитину, проте в нього не було потрібного заробітку. Це період, коли він взяв себе в руки й кардинально змінив своє життя. 

Як би ви описали головного героя, якого зіграли? Який він?

Це звичайна людина з великими мріями, яка потрапила в складний період, де треба було не жити, а виживати. Мій герой має щире, добре серце та загострене відчуття справедливості. Кузьма потрапляє в млин 90-х років, намагається втілити свою мрію та не піддатися поганим умовам. 

Оточення головного героя також на нього вплинуло: це і його дівчина у фільмі, і друзі  — хороші й ті, які потім виявилися не зовсім хорошими. Він ніби балансував між добрим і поганим вибором. Намагався зробити так, щоб і вовки були ситі, і вівці цілі. Мабуть, це його і сформувало. 

Що ви взяли від персонажа, якого зіграли?

Розуміння, що в будь-якому випадку треба дослухатися до свого серця. Це я вже точно знаю. Навіть якщо здається, що все погано, треба розуміти, що все стається тільки на краще. І в найтемніший час світло горить найяскравіше. 

І, навпаки, що ви хотіли вкласти в цього персонажа від себе? 

Коли я дивився чи читав інтерв’ю Андрія, то розумів, що він говорив багато речей, які збігаються з моїми думками та світоглядом. І, напевно, цією роллю я хотів сказати, щоб люди були хоч трохи добрішими щодня. Бо часи кращими не стають, а зліші люди аж ніяк не є сильнішими. Якби кожен з нас приніс хоч крапельку доброти у цей світ, то стало б трохи легше. 

Відтворений у фільмі період  — 90-ті. Як вдалося його передати? 

За 90-ті відповідали наші художники — вони гарно передали атмосферу за допомогою локацій. Тож мені не потрібно було якось «догравати» цей період. У нас вийшов гарний подорожній фільм, за який ми зібрали понад 50 локацій. Коли знімали берлінську частину кінострічки, то стикнулися з проблемою — багатьох місць з 90-х уже не було. Наприклад, район Нойкельн художники відтворили у Львові, спираючись на фотографії.

А з одягу — мені створили копію сорочки Кузьми. Їх було навіть декілька  — одна чистенька, для початку фільму, а інші були для середини поїздки та повернення з Берліна. 

Яким був ваш найбільший виклик під час знімань фільму?

Переді мною постійно поставала проблема, що я не схожий на Кузьму. Це трохи дратувало. Я намагався передати його манери, міміку, жестикуляцію. Проте потім мене заспокоїла режисерка і сказала, що насправді Кузьма один — такого, як він, більше не буде. І тим паче ми знімаємо не біографічний, а художній фільм. Тож це класно — додавати мікродеталі, які б характеризували саме Кузьму, але не потрібно все повністю копіювати. Цим вона мене заспокоїла. 

Манера поведінки Кузьми досить специфічна, однак на знімальному майданчику мені казали, що за темпераментом та енергетикою ми схожі. Маю на увазі, на Андрія Кузьменка, коли йому було приблизно 20 років. Усе ж той співак, яким ми його пам’ятаємо, і той хлопець, який був у 90-х, — це ніби дві зовсім різні людини. 

Про які моменти зі знімань ви згадуєте з найбільшим теплом?

Я завжди кажу, що в мене є дві сім’ї. Моя рідна сім’я та мій театр. Але на знімальному майданчику з такою гарною командою у мене утворилася третя мікросім’я. 

Найбільше сподобалися наші виїзди — наприклад, ми вирушали до озера Синевир, коли знімали переїзд героя за кордон. Коли всі помирали від спеки на зніманнях, то завжди знаходилися департаменти, які допомагали, дивилися за всіма, воду приносили, підтримували. Це дуже сприяло роботі й ніби об’єднувало колектив. У нас і сварок особливо не було — хіба що невеликі дискусії, коли кожен пропонував, як покращити певні моменти у фільмі. Тоді в нас і з’являлися найкращі рішення. Дуже багато людей з колективу казало, що це найкращий проєкт, у якому вони брали участь. 

Прем`єра фільму мала відбутися ще навесні 2022 року, проте її перенесли через повномасштабне російське вторгнення. Як ви думаєте, чи будуть по-іншому глядачі сприймати кінострічку зараз?

Я впевнений, що зміниться сприйняття. У людей були абсолютно інші настрої до повномасштабного вторгнення. Проте складно загадувати наперед, як вони відреагують на фільм. 

Зараз ми стали сильнішими й більш свідомими людьми та громадянами України. У мене, наприклад, загострилося відчуття надії на краще майбутнє. Коли ми працювали над фільмом, то я закладав щось одне. А коли вийде кінострічка, то, напевно, я зможу побачити ще і ще нові речі. Можливо, гостріші проблеми.

Це більш розважальне кіно, жартівливе, з елементами гіркоти та іронії. Але в ньому можна побачити глибокі сенси та змісти. Про те, що потрібно щодня бути кращими й не розпорошуватися на дрібні речі. Про те, що коли закінчується ніч, то настає світанок. У сірі будні варто про це пам’ятати  — особливо зараз, коли щодня гинуть українці. Йти до своєї мети, але й пам’ятати про всі жертви. 

Що кращими ми будемо ставати щодня, то більшу шану віддамо людям, які за нас загинули. Тому я завжди собі кажу — треба робити на один відсоток більше, ніж учора. 

Чи відчуваєте ви досі відповідальність за те, як зіграли персонажа? 

Я відчував відповідальність перед прем’єрою у 2022 році. Тоді справді хвилювався  — а якщо не сприймуть фільм чи щось не зрозуміють? Після повномасштабного російського вторгнення я теж переймаюся, про вже не маю тривоги чи паніки. Сподобається фільм? Добре, я буду втішений. А якщо не сподобається? То таким є їхнє бачення. Я готовий нести відповідальність за хейт, готовий поговорити про персонажа та ідею, яку хотів у нього закласти. Відповідальність досі зі мною залишається. 

Чому українцям варто сходити на фільм? 

Бо це кіно про любов. І про мрію, до якої треба йти щодня — завжди повертатися до неї, яким би складним не було часом життя. Потрібно перебути, перебороти, пересилити, перемогти. Але досягти свого. 

Треба піти на фільм, щоб згадати, що ми всі є людьми. І що не маємо забувати про любов, бо вона і робить нас людьми. 

А ще в цьому кіно крутий сюжет, персонажі, багато гарної музики та красива картинка. Тому сходіть, покайфуйте та відпочиньте.