Вже на початку березня Орест Огородник запросить на нову прем’єру

Репетиційний період в самому розпалі, адже до прем’єри вистави Ореста Огородника “Ветеран” залишаться трохи більше місяця. Про що вистава? Які теми зачіпає? Хто гратиме у постановці? Про це все і не тільки мені вдалося розпитати в Ореста в короткій паузі між репетиціями.   

— Якщо не помиляюся, розмови про цю постановку ходили давно. І ось, уже за кілька тижнів прем’єра. І, після “Літаючих жінок” – ця вистава має бути дуже серйозною і та соціально важливою. Як просувається процес? 

— Виставу «Ветеран» по моїй п’єсі ми анонсували ще перед випуском «Літаючих жінок». Тоді мене  журналісти радіо, телебачення питалися про плани на майбутнє, я казав, що плани є. Якщо ми знайдемо фінансування і буде можливість та всі будуть живі-здорові, то наступна вистава буде серйозною. Оскільки я не можу бути осторонь цієї теми, мене завжди боліли соціальні питання, питання стосунків українців і України та українців між собою. Ця ідея у мене з’явилася давно, з’явилося бажання розказати людям про переживання, які є не тільки моїми але й суспільними і винести їх в театральну площину на сцену.

— Як виник задум тако постановки?

— Народилася тема ветерана який повертається після полону з війни додому. Він людина з інвалідністю. Він приїздить сюди щоб відпочити, поїсти, поспати і, по можливості, повернутися до нормального життя. Він не приїжджає сюди творити подвиги і рятувати Перший театрУкраїну. Він свою Україну він рятував там, де заслужив почесті, потрапив у полон, де натерпівся та намучився. А сюди приїхав, нарешті щоб хоч на хвильку розслабитися. Але цього йому тут не дають. Бо виявляється, що у нас окрім очевидних зовнішніх ворогів, ще є багато внутрішніх, які на перший погляд є неочевидні, але котрі є і у владних сферах і на побутовому рівні, і ухилянти і лжеволонтери. І на питанні моралі: чи ми все ж таки нація, чи народ. Чи маємо у своїх руках важелі та кермо, які могли б скерувати в правильному руслі не лише на зовнішню політку, але й на внутрішню ситуацію. І як ми бачимо вихід з цієї ситуації. Адже ми воюємо не лише з путіним за незалежну Україну, а ще й за щасливу Україну, європейську, Україну, де має панувати закон, де немає корупції. І про цей другий фронт який відкривається по ходу п’єси перед героєм, який пройшов уже цей перший фронт я і хочу розповісти. Про те, що відбувається в нас не там, а отут під ногами. Я не даю панацеї вирішення цих питань, а лише своє бачення, натяки до яких мене підштовхує непроста соціальна, економічна та воєнна ситуації в країні.

— Кого з акторів глядачі побачать у виставі?

— В нас є головний персонаж на цю роль – Лесик Федорченко – людина з інвалідністю, на протезі. В цю виставу я повертаю любимого усіма львів’янами, шанованого народного артиста України Януша Юхницького, який був несправедливу витурений за межі Театру Заньковецької і якого чомусь зараз немає можливості повернути назад. І збираю досвідчену команду Театру Заньковецької, частина акторів буде з Першого театру. Репетиції проходять уже на суттєвому рівні. Прем’єра планується попередньо на 14 березня. Хочемо спробувати сковирнути ту ситуацію про яку більшість людей напевно не хотіли б говорити і дуже в цьому копирсатися. Але якщо це не помічати та про це не говорити та не вирішувати ми все одно нікуди не рушимся та не зійдемо з мертвої точки. Якщо ми не наведемо лад в себе в хаті, то будь-який лад з нашими сусідами в кінці не дасть ніякого результату.

От про це ми намагатимемося поговорити. Це перше, а другий меседж вистави, що майбутнє нашої держави в руках нашої молоді. В руках людей за якими наступні кроки цієї держави в світі. І якщо наші люди і наша молодь зараз не зробить правильних висновків і не вибере правильний вектор розвитку, то дуже важко буде говорити про державу, яка мала б відбутися навіть на фоні, дай Бог, нашої не поразки від росії. Ось ці дві речі я закладаю у виставу.

— Звідки кошти на виставу?

— Певну кількість грошей ми збираємо самі, бо маємо певні кошти з вистав «Літаючі жінки», а також залучаємо меценатів.

— В п’єсі ти вирішуєш питання як жити далі?

— Мистецтво, театральне в тому числі, ніколи не вирішувало питань. Воно цим не займається. Мистецтво займається висвітленням цих питань. Я просто відриваю певні двері, певні очі на проблему в мистецькому контексті, як я її бачу, як я її розумію і вирішую п’єсу та виставу в такому ключі щоб сучасна молодь замислилася над майбутнім нашої держави не тільки в контексті зовнішньої війни з ворогом, але й внутрішньої ситуації в державі на всіх її рівнях. Там є ось цей посил. А звичайно будь-який глядач, з будь-якої вистави виносить свої певні враження та бачення.

У виставі підіймаються дуже глибокі теми, вона цікаво розкручується. Вона досить тиха, без зайвих криків та супроводжена нашими реаліями. Вона не про війну з путіним, а про нашу внутрішню війну.

Як на мене, Орест Огородник підняв дуже важку і надзвичайно актуальну тему. Прем’єра відбудеться на сцені Першого театру. Дивно що керівництво театру Марії Заньковецької не бере цю виставу у свій репертуар.  Але, знаючи творчий потенціал Ореста Огородника – можу передбачити великий успіх вистави. Зрештою, вже не довго чекати.

Розмову вів Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ