Межиріцький монастир-фортеця. Понівечена перлина сакрального будівництва Рівненщини

Межиріцький родовий монастир князів Острозьких вражає своєю величчю, таємничими історіями з минулого і… спотвореним сучасними “будівничими” виглядом. Об‘єкт культурної спадщини національного значення, відданий у безконтрольне користування церковникам, нині втратив свій автентичний вигляд.

Куполи монастирської Свято-Троїцької церкви можна побачити ще з подвір’я Острозького замку. Здалеку й сам монастир скидається на казковий замок. Утім, його мури зберігають далеко не казкові історії з минулого. Сюди, до мальовничого історичного села Межиріч, що притулилось між берегів річок Збитенка та Вілія, приїздять не лише релігійні паломники, а й численні шанувальники старовинної архітектури та цікаві до минувшини туристи. Свято-Троїцький чоловічий монастир-фортеця XV-XVIII cтоліть є одним із найдавніших оборонних храмів України.

Непроста доля святої обителі

Давня минувшина цієї унікальної української пам’ятки сакральної архітектури тісно пов’язана з відомим родом князів Острозьких. Князь Федір Данилович Острозький отримав у кінці XIV століття від Великого князя Литовського Вітовта Межиріч разом з кількома іншими містами і прилеглими до них землями.

Тут він збудував укріплений дерев’яний замок з дерев’яною Свято-Троїцькою православною церквою. Проте легенда гласить, що храм у Межирічі буцімто існував ще з ХІІІ століття. І заснували його монахи Києво-Печерської лаври, втікаючи сюди після захоплення Києва ханом Батиєм.

Розбудовою Межиріча займалися нащадки Федора, особливо останній з роду Острозьких по чоловічій лінії — Януш, який домігся надання Межирічу Магдебурзького права. Януша Острозького вважають засновником Свято-Троїцького собору, а часом побудови — 1612 рік. За іншими джерелами, кам’яний собор на місці згорілого дерев’яного з’явився ще в 1453-у або 1460-у роках. Тоді ж при церкві начебто діяли школа, друкарня і шпиталь.

Попри те, що Януш Острозький народився православним і при народженні був охрещений Іоанном, він у юнацькому віці перейшов до католицизму, ставши першим римо-католиком серед Острозьких.

Прийнявши католицтво, при перебудованому на костел Троїцькому соборі заснував монастир ордену францисканців. З півночі та півдня до храму прибудували два двоповерхових корпуси з келіями, обитель обнесли потужною кам’яною стіною з бійницями. Януш укріпив будівлі неприступними земляними валами довжиною понад два кілометри. А поруч із монастирськими мурами звів собі палац, який до нашого часу не зберігся.

Архітектором перебудов історики з великою імовірністю вважають польського військового інженера генерала артилерії коронної Павла Ґродзицького. Він відомий побудовою Королівського арсеналу та арсеналу Сенявських у Львові, зброярень у Варшаві, Барі, Кракові та Мальборку.

Межиріцький монастир перетворився на неприступну фортецю, яка мала захищати Острог із півдня. За переказами, з Острозького замку до монастиря було прокладено підземний 4-кілометровий тунель, яким можна було врятуватися у разі облоги міста. Проте Межиріцька твердиня не вистояла під час козацького повстання Богдана Хмельницького 1648 року. Щоправда, гетьман руйнувати колишню православну обитель не став, а тільки вигнав з монастиря монахів-францисканців. На згадку про ті події на одній зі стін обителі встановлено табличку із написом про те, що в XVII столітті тут побував Богдан Хмельницький.

Польське повстання 1863 року стало для російської імперії, яка окупувала наш край після Третього поділу Речі Посполитої, номінальним приводом до переслідування католицизму і ліквідації практично всіх католицьких монастирів на своїй території. Так Межиріцька Троїцька обитель знову повернулась до православ’я. Монастирські будівлі знову зазнали перебудов. За переказами, церковники поперемальовували на православні образи католицькі ікони й навіть портрети князів Острозьких.

Під час Першої світової війни в монастирі квартирували німецькі війська. Тоді імовірно були знищені багаті монастирські архіви. З 1921 по 1939 рік Межиріч був прикордонним містечком. Неподалік від нього стояла польська застава. Упродовж цього часу містечко остаточно занепало. Не найкращі часи переживав і монастир. До того ж, католики подали позов до суду щодо повернення обителі католицькій церкві. Розгляд справи тривав з 1929 до 1934 року. Завдяки беззаперечним доказам про православне походження храму судову справу було вирішено на користь православних вірян.

Як розповідають старожили, під час подій Другої світової війни монастир мало не було зруйновано цілковито. У 1944 році під час сутички вояків УПА з частинами регулярної червоної армії, червоноармійці, вважаючи, що “упівці” засіли за мурами монастиря, відкрили по ньому артилерійський вогонь. Тільки делегація парафіян з білим прапором врятувала святиню від руйнівного артобстрілу.

У післявоєнний час, попри те, що монастир був занедбаний, служби в церкві проводились. Такий-сякий ремонт у храмі здійснювала місцева релігійна громада. Але келії, башти, мури потребували капітального ремонту, на який коштів у громади не було. Була ідея віддати монастир у користування під будинок відпочинку або пансіонат для осіб похилого віку. Але після розпаду срср монастирський ансамбль було передано Українській православній церкві (МП). Діяльність церкви неґативно позначилася на архітектурному ансамблі пам’ятки. Але про це — далі.

Коронована ікона і загадковий стовп у полі

Головною святинею Межиріцької обителі вважають чудотворну ікону Божої Матері Життєподательниці або Богородиці Одигітрії. Часто її називають ще Межиріцькою Богородицею. За легендою вона вважається родовою іконою князів Острозьких. Написана приблизно в 1520-і роки після битви під Оршею на замовлення Костянтина Острозького. Монастиреві її подарував князь Януш Острозький.

Монахи-францисканці шанували чудотворний образ і 31 січня 1613 року уклали контракт із львівським золотарем Францішком Клюбчиком про виготовлення срібного кіоту для ікони. А допомагав львівському майстрові острозький золотар Павло Похилий, який і раніше на замовлення князя Януша виконував ювелірні роботи в Межиріцькому Троїцькому соборі. Виготовлені цими майстрами шати й нині прикрашають ікону, але після того, як монастир повернули православним, центральну частину оздоблення переробили, оскільки на ній на сріблі було викарбувано серце Богородиці, що суперечить православним канонам.

З давніх-давен прийшла традиція коронування ікон — акт особливого вшанування святого образу Богоматері на знак його чудотворності. Чудотворність образу Межиріцької Божої Матері була офіційно визнана Візантією у XVIII столітті.

Мистецтвознавець, історик і дослідник Микола Бендюк розповів, що в 1779 році Папа Римський Бенедикт XIV уповноважив суфрагана луцького Франциска Коморницького коронувати Межиріцьку Богородицю і прислав для цього золоту (за іншими даними – срібну з позолотою) корону.

“Обряд коронування Межиріцької Одигітрії провели 15 серпня 1779 року, на католицьке свято Успіння Пресвятої Богородиці, – розповів Микола Бендюк. – На коронування мало приїхати дуже багато людей. Таку кількість у церкві Межиріцького монастиря вмістити було нереально. Тому вирішено було на полі за селом збудувати величну колону з декораціями поруч, де й відбулось дійство коронації”.

Той коронаційний стовп зберігся донині, хоча через свій занедбаний стан і небезпечний нахил місцеві називають його “Пізанською вежею”. Споруда облікована як пам’ятка архітектури та історії місцевого значення. А доки у влади руки не доходять до її ремонту, на вершечку стовпа щороку облаштовують собі гніздо лелеки.

З нагоди передачі монастиря православній церкві імператриця Марія Олександрівна подарувала головній межиріцькій святині срібне намисто з шістьма смарагдами, та ще шість смарагдів до корони.

У 1915 році, коли австрійський фронт наближався до Острожчини, ікону вивезли до Харкова, звідки вона повернулась у 1918-у. Але вже без срібних шат і корони. Те, що ми бачимо нині, — лише відтворення колишніх прикрас, зазначають дослідники. У 2004 році ікону помістили в новий різьблений позолочений кіот у вигляді каплички з куполом, виготовлений сучасними волинськими майстрами.

Про чудотворність Межиріцької Богородиці Одигітрії свідчать численні срібні вотиви — знаки подяки, прикріплені до зворотньої сторони ікони. До неї й нині звертаються прихожани зі своїми болями і негараздами, просячи заступництва і допомоги

Піч, брама і знівечена вежа

Поруч із комплексом Межиріцького монастиря допитливий турист не омине ще кілька цікавих об’єктів з давнини. Неподалік від монастирської стіни, на полі, височіє цікава споруда з червоної цегли: чотири стовпи, поставлені по кутах квадрату і об`єднані арками, на які спирається купол з димарем. Це — піч, збудована в XVII столітті, яка, на диво, дійшла до нашого часу майже в первісному вигляді. На вершечку димаря можна навіть розгледіти давні елементи декору. Висота печі — 9 метрів.

За версією професора Петра Ричкова (“Огнище” в просторовому контексті резиденції князя Януша Острозького в Межирічі Острозькому”, зб. “Архітектурна спадщина Волині”, вип. 6, 2018), це залишок князівської садиби Януша Острозького, про яку згадувалось вище.

“Подібні “огнища” у вигляді окремого приміщення на прямокутному або квадратному плані з високими коминами-димарями були досить поширеним явищем в контексті житлового будівництва в середньовічну добу. Використовувалися вони і в невеликих міщанських садибах, і в величних палацах заможної аристократії. Фактично це було окреме приміщення з відкритим вогнем, яке слугувало просторовим осередком внутрішнього розпланування, до якого примикали кімнати з побутовими функціями. …цей архітектурний релікт, який дивом зберігся в Межирічі, є унікальним фрагментом функціонального облаштування резиденції Януша Острозького. …нам невідомо жодного уцілілого аналогу на теренах сучасної України”, – пише у своїй статті Петро Ричков.

Коли за срср піч отримала статус архітектурної пам’ятки національного значення, то автор супровідної статті до довідника-каталога, не володіючи інформацією щодо передісторії об’єкту, окреслив його функціональне призначення виключно обігрівом стражників та топленням смоли. Саме така характеристика печі помандрувала згодом по популярних і фахових виданнях, зазначає Петро Ричков.

На доказ того, що “огнище” було органічною складовою князівської резиденції Петро Ричков наводить інвентар Острожчини, укладений в 1621 році, після смерті Януша Острозького, де міститься опис князівського двору в Межирічі і згадується саме цей об’єкт. На переконання Петра Ричкова, статус цього свідка давньої доби має бути перекваліфікований в архітектурній історіографії з простої “огрівальниці” на повноцінний і автентичний статус уцілілого фрагменту Межиріцької резиденції краківського каштеляна Януша Острозького.

Зовсім поруч із піччю, у густих зарослях, допитливий турист побачить руїни якоїсь на перший погляд незрозумілої споруди. Виявляється, це залишки колишнього південного в’їзду в Межиріч зі сторони Заслава (тепер місто Ізяслав на Хмельниччині) — Заславської Брами.

Оборонна брама-вежа була складовою частиною міських фортифікацій Межиріча. Уперше згадується ще в 1596 році. Науковці встановили, що башта була двоярусною, до неї вів підйомний міст, перекинутий через рів. В’їзд знаходився на висоті 2,5 метра від сучасного рівня землі.

Товщина кам’яних стін на вапняному розчині коливається від 2,3 до 2,46 метра. Висота руїн сягає 3,35-5,9 метра. Брама збереглась частково на рівні нижнього ярусу, через який влаштовано наскрізний арочний проїзд. У стінах досі можна розгледіти ключоподібні стрільниці. Стан пам’ятки — занедбана руїна.

Якщо до руйнування печі і брами все ж таки здебільшого доклався невблаганний час, то до загального спотворення архітектурного обличчя унікальної пам’ятки — комплексу споруд Межиріцького монастиря — приклали руки “будівничі” в рясах. Звісно, за бездіяльності посадовців органів охорони культурної спадщини. У 2013 році монахи самочинно перебудовували і “доповнювали” пам’ятку, відповідно до їхніх уявлень про сакральну архітектуру.

У результаті було зруйновано частину оборонних фортечних мурів, для побудови гаражів зрівняли із землею оборонний вал. Капличку над монастирською криницею, яка гармонійно вписувалась в архітектуру обителі, також знесли. На її місці з’явилась ротонда в “московському” стилі… Двоповерховий будинок на території монастиря перебудували, піднявши над мурами, чим спотворили загальний вигляд.

Особливе обурення громадськості викликала самовільна перебудова надбрамної башти (дзвінниці) XVII століття. Українська архітекторка і реставраторка, лауреатка Державної премії України в галузі архітектури, яка багато років досліджувала і реставрувала комплекс Троїцького монастиря, видала низку публікацій про нього Олена Годованюк писала, що дзвінниця, яка існувала до 2012 року, – це перебудована у XVIII столітті в стилі бароко монастирська надбрамна башта 1606-1610 років. Перший ярус її з’єднано з Троїцькою церквою двома паралельними мурами. У 2012-2013 роках горішній ярус башти незаконно знесено й натомість надбудовано новий, що повторює архітектурні форми надбрамної дзвінниці Острозького замку.

У липні 2013 року Острозьким міським відділом УМВС України в Рівненській області розпочато кримінальне провадження за фактом знищення вежі-дзвінниці Межиріцького монастиря, однак згодом закрито за неможливістю встановити винного.

Перелік “покращень” від церковників можна продовжувати довго. Попри те, що територія комплексу виглядає в цілому доглянутою, її цілісний архітектурний історичний образ зруйновано. Тепер побачити, як же насправді виглядав легендарний монастир-фортеця, можна лише на старих світлинах. Зокрема на тих, що залишив нам знаний польський фотомайстер Генрик Поддембський, який кілька разів відвідував міжвоєнну Волинь, у тому числі й Рівненщину.

Світлана КАЛЬКО

Основні джерела інформації і фото:

О. Годованюк “Троїцький монастир-фортеця у Межирічі Острозькому та його місце в розвитку монументального зодчества України XV-XVІІ ст.”, Архітектурна спадщина України, вип. 2, Київ: Українознавство, 1995;

М. Бендюк “Розвиток золотарства з XVII ст. на прикладі окладу ікони “Богородиця Одигітрія” з Межиріцького монастиря”, Острозький краєзнавчий збірник, вип. 2, 2007 рік;

П. Ричков “Огнище” в просторовому контексті резиденції князя Януша Острозького в Межирічі Острозькому”, зб. “Архітектурна спадщина Волині”, вип. 6, 2018 рік;

Фотоархів Генрика Поддембського Narodowe Archiwum Cyfrowe NAC (Національний цифровий фотоархів Польщі) (audiovis.nac.gov.pl)

Національна цифрова бібліотека Польщі (polona.pl)

Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного (ДНАББ) http://www.dnabb.org/

Kresy.Pl Międzyrzecz Ostrogski (https://kresy.pl/kresopedia/miedzyrzecz-ostrogski-2/ )

Джерело публікації: РівнеРетроРитм