Про назви вулиць Львова – цікаво і дещо іронічно

Про рекорди вулиць Львова – найдовша, найкоротша, найвужча тощо – можна з легкістю знайти інформацію. Я ж пропоную подивитись під іншим кутом на наші вулиці і особливо їхні назви.

Вулиця без жодної адреси, але з багатьма назвами

Вулиця Архівна дуже відома і безумовно є туристичною родзинкою міста, але почнемо огляд саме з неї, позаяк вона має багацько назв. Фактично вулиця не має жодного будинку, оскільки вона утворена бічними фасадами кам’яниць, що належать до вулиць Валова та Братів Рогатинців. Давніше називалась Бернардинською, в радянські часи – Архівною. Тепер на ній немає таблички з властивою назвою, зате є багато інших табличок.

Річ у тім, що у Львові раз на рік проводились фестивалі незалежного кіно «КіноЛев». Кожного разу організатори обирали патрона фестивалю і вулицю Архівну умовно називали на честь цього режисера. Нині на двох наріжних кам’яницях прикріплено по сім табличок з прізвищами відомих кінорежисерів. Веб-камери і мегафон з’явились дещо пізніше, але не тільки не зіпсували вид, а навпаки – додали кінематографічного антуражу.

Вулиці С. Параджанова

У 2012 року на вул. Архівній додали табличку з назвою «вул. С. Параджанова», але цього шанувальникам режисера здалося мало і вони запропонували назвати прохід за вірменською церквою провулком Параджанова. Міська влада на запитання зацікавлених осіб дала офіційну відповідь, що у Львові з 1993 р. є тільки одна вул. Параджанова – на Левандівці, а згідно правових засад у місті не може бути однакових найменувань декількох вулиць. Аргумент не дуже переконливий, адже у Львові є дві вулиці Лісні (на Сихові і на Личакові), а також є вулиця і проспект Шевченка, але про це якось іншим разом. В результаті ідея офіційно назвати безіменний дворик ім’ям режисера не пройшла, але табличка залишилась.

Історична плутанина

Сучасна вул. Гетьмана Мазепи з’явилась на мапі міста десь у середині 1970-х рр. і до 1981 р. називалась Топольною, потім вул. Імені міста Печ і нарешті з 1990 р. отримала сучасну назву. Але мало хто знає, що у 1930-40-х рр. вулицею Мазепи називалась сучасна вул. Топольна. І через це виникла плутанина. Тепер, усі хто описує історію вулиці Мазепи, якої взагалі не існувало до кінця 1970-х рр., починають з 1936 р., коли вона отримала «гетьманську назву», потім розповідають, що її двічі перейменовували і ніби то саме їй було відновлено історичну назву. Але це зовсім різні вулиці!

Пропоную поглянути на фрагменти трьох архівних карт. На мапі 1936 р. (мапа тут), якщо придивитись, можна прочитати «ul. Hetmana Mazepy», а на мапі 1944 р. (мапа тут) – «Mazepystr». На мапі 1947 р. (мапа тут) видно, що одразу після війни радянська влада дала вулиці Мазепи нове ім’я – вул. На Збоїща. На усіх картах червоним кольором додатково позначено перебіг сучасної вул. Мазепи.

Крім того, я не розумію, звідки взялось слово «топольна», якого немає не тільки в українській мові, але й у мовах наших сусідів (укр. тополе́вий, біл. тапóлевы, рос. тóполевый, пол. topolówy). Також не розумію, яким чином новісінька вулиця Топольна, яка постала посеред полів і пасовищ між Голоско і Збоїщами у середині 1970-х років і вже у 1981 р. була перейменована на вул. Імені міста Печ, дала цілому мікрорайону неофіційну назву, що досі живе серед львів’ян. Припускаю, що пересічні містяни навіть не знають, що Топольна – це невеличка вуличка на Голоско, на яку останнім часом агресивно наступає «нове місто».

Невірні переклади з польської мови

Вул. Сміла з 1930 до 1944 року називалась Śmiała. Очевидно якийсь російський урядник зробив кальку з польської мови та й так вже залишилось. Але вірний переклад на українську мову дає нам слово смілива, а не сміла.

Вул. Ліська була названа у 1933 р. на честь видатного львівського історика Ф. К. Ліске, (пол. F. K. Liske) ректора Львівського університету, похованого на Личаківському цвинтарі. У 1950 році радянська влада перейменувала її на Ліську і тепер можна припустити, що вона походить хіба що від польського міста Лісько (пол. Lesko), адже слова ліська відсутнє в українській мові.

Вул. Мирна у 1930-х роках називалась Mierna, тобто Мірна (від міра, міряти). Радянська влада спочатку добре переклала назву (на мапі 1947 р. – вул. Мірна), а потім невідомо коли змінила її на Мирну.

Так само вул. Селянська мала би називатись Сільська, якщо правильно перекласти її стару польську назву Wiejska (Вєйска).

Спритні перейменування

Спритними можна назвати такі перейменування, коли заміна однієї або двох букв повністю змінює назву вулиці, хоча це й не дуже помітно. Ось найбільш красномовні приклади таких змін назв:

1. Коцко В. – Коцко А.

Вшановуючи своїх героїв, радянська влада назвала вулицю іменем Коцка Василя – діяча комуністичного руху в Західній Україні. Після розпаду СРСР у 1992 р. вулиці дали ім’я Коцка Адама – борця за український університет у Львові. Але тільки на двох будинках видніються артистично зроблені Таблички «А. Коцка», решті мешканців, як і владі міста байдуже, то на їх будинках так і залишились радянські таблички «В. Коцка».

2. Карпінський Ф. – Карпінський О.

Майже усі львів’яни були переконані, що вулицю Карпінського названо на честь польського поета і драматурга Францішка Карпінського, як вона незмінно називалась з 1871 до 1941 року. Після війни хитрі совіти змінили у назві одну букву і перейменували її на честь російського геолога, президента Академії наук СРСР, академіка Олександра Карпінського. 1 лютого 2024 р. Львівська міська рада прийняла рішення повернути вулиці історичну назву (детальніше тут). Зараз на вулиці є таблички тільки з прізвищем – на усіх будинках «Львівської Політехніки» (з гербом університету) і одна на початку вулиці (з гербом міста), але усі без ініціалів (мудро!). На решті радянських табличок запобігливо замальовано навіть прізвище.

3. Ґловацький Б. – Головацький Я.

Бартош Ґловацький був учасником антиросійського повстання 1794 р., напевно саме тому вулицю у 1950 р. перейменували. Нового героя вибрали по принципу і вашим і нашим: український мовознавець, етнограф, фольклорист, історик, священник УГКЦ Яків Головацький, у старшому віці перейшов на москвофільські позиції, змінив віру на російське православ’я, виступав проти вживання української мови в літературі й науці і т. д. Це робило його в очах совітів «своїм»… А от в наші часи невідомо, хто з них більше свій…

4. Менжинський В. – Менцинський М.

У 1950 р. вулицю назвали на честь Менжинського В. – радянського партійного діяча, чекіста, наступника Ф. Е. Дзержинського на чолі ОДПУ. У 1991 р. вона отримала назву вул. Менцинського М. – українського оперного співака.

5. Тарновський Я. – Тарнавський М.

У 1907 р. вулиця була названа іменем Великого коронного гетьмана Яна Тарновського. У 1944 р. її перейменовано на честь російського полководця Кутузова М., а у 1992 р. – на честь генерала Тарнавського Мирона, головнокомандувача військами УГА.

Вулиця художників

Невелика вулиця Смольського Г., яка з 1892 р. до 1945 р. мала назву Ґроттґера А., потім зовсім недовго – протягом трьох місяців – Васильківського С. і знову Ґроттґера до 1950 р., коли радянська влада раптом передумала і назвала її на честь росіянина Васнецова В. У 1993 р. вулиця отримала сучасну назву – Смольського Г. В усьому цьому найцікавіше те, що усі вищеназвані особи – видатні живописці!

Емоційно-піднесені назви

Таких приємних назв вулиць у Львові досить багато: Весела, Радість, Затишна, Приязна, Мила, Втіха, Розкіш. Серед них найцікавішими є дві останні.

Сучасна назва вулиці Втіха зустрічається тільки на саморобних табличках, натомість назва Утіха була дослівним перекладом назви з польських часів – Uciecha. Немає в цьому жодного гріха, бо обидва слова – і втіха, і утіха – вживаються в українській мові, але, як то кажуть, порядок мусить бути!

Вулиця Розкіш виявилась дещо цікавішою: по лівій стороні – назва Розкіш, по правій – назва Роскіш (з 13 будинків тільки на двох зустрічається правильна назва, але тільки тому, що люди самі зробили таблички). Як виняток – подвійна назва вулиці на одному з будинків. Складно зрозуміти, як слово «роскіш» вийшло з польської назви вулиці «Rozkosz».

Вулиці з назвами місяців

Таких у Львові небагато. Зазвичай ці назви пов’язані з якимись подіями, а оскільки усі вони з’явились у радянські часи, то підпадають під декомунізацію – деякі вже перейменовано, деякі іще чекають змін.

1. Вул. Січнева (названа у 1958 р., можливо, на честь Січневого повстання 1918 р.).
2. Вул. Лютнева (названа у 1946 р., можливо, на честь Лютневої революції 1917 р.).
3. Березнева (колишня, у 1991 р. повернуто історичну назву – Караїмська). Невідомо, з якої рації з’явилась ця назва, але аж ніяк від свята 8 березня, бо така назва у Львові була: у 1945 р. так назвали сучасну вул. Курбаса, а потім чомусь «викинули» її з центру і до 1993 р. так називалась сучасна вул. Кузневича.
4. Вул. Квітнева (названа у 1950 р., можливо, на честь Квітневих подій 1936 р., більше тут: zbruc.eu).
5. Пл. Липнева (названа у 1944 р., можливо, на честь 27 липня 1944 року — дати вступу радянських військ до Львова). З ХІХ ст. до 1943 р. площа мала назву Берестейської Унії.
6. Жовтнева (колишня, перейменована у 1992 р. на вул. П. Дорошенка, радянська назва була дана на честь Жовтневої революції).
7. Листопадна (названа у 1950 р.). Дивна назва, бо слово листопадний стосується до процесу опадання листя (листопадна рослина, листопадна пора тощо, але не може бути листопадної вулиці). А до календарного місяця стосується слово листопадовий (Листопадовий чин, листопадова пора тощо). Вулиці Листопадові можемо знайти у Тернополі, Добромилі і т. д., проте у Києві та Дніпрі є вулиці Листопадні.

Геометричні назви

Зупинюсь тільки на шістьох, які свідчать, що і серед «наукових» назв не завжди усе відповідає суті. Вул. Кутова цілком логічно названа так через те, що має прямий кут рівно посередині, вул. Ламана теж творить відповідну лінію. Вулиці Проста і Рівна мають здавалось би однакові по-суті назви, але оскільки вони існують з 1928 року, то маємо звернутись до польської мови: слово prosta означає пряма (лінія), слово równa означає рівна (поверхня). А от вул. Півколо (Półkole), яка з’явилась у 1930-х роках, ані тоді, ані тепер не відповідає своїй геометричній назві (див. на мапі вставку „Lwów 1941”). Вул. Кругова має абсолютно невідповідну назву, а вул. Кругла взагалі являє собою незрозумілу криволінійну фігуру з відгалуженнями.

Сторони світу

Тут усе не гаразд! На півдні від центру міста була вулиця Південна, утворена у 1946 р. Чомусь у 1972 р. її перейменували на честь радянського письменника М. Островського, а у 1991 р. її декомунізували і тепер це вул. Стуса.

Вулиця Північна від 1933 р. була на Замарстинові і відповідно назві знаходилась на північ від центру міста, але у 1950-х рр. її перепланували і змінили назву, а вул. Північна чомусь з’явилась на заході міста між Білогорщею і Холодновідкою.

Вулиця Східна з 1931 р. всупереч логіці пролягає між Замарстиновом і Підзамче, тобто на півночі Львова.

Нелогічна назва

Насправді нелогічних назв є дуже багато, наприклад, ті, що походять від назв міст, але до них не ведуть, як от Київська, Варшавська, Уманська та інші. Але я пропоную звернути увагу тільки на одну нелогічну назву. Вул. Сходова називається так з 1871 року. Можливо там були сходи від вул. Ужгородської до Замкової, бо саме це слово було в основі і польської назви (Schodowa), і німецької (Treppengasse). У наш час це просто покритий травою схил з протоптаною стежкою. Може варто було би зробити там якісь сходи – вони б не зашкодили, тай назва вулиці набула би сенсу.

Дивна назва

Вул. Шполянська названа так у 1950 р. Назва здається незрозумілою, а виявляється вона походить від м. Шпола на Черкащині (недаремно поряд є вул. Уманська). Щоправда, все одно незрозуміло, бо якщо від слова школа утворюється прикметник шкільна, то від Шпола вулиця мала би бути «Шпільна». Але виявляється так вже є у м. Шпола – у них усе шполянське: міськрада, ліцей, лікарня, майонез тощо!

Найдивніша назва

Ніхто з мешканців цієї вулиці не знає, чому її перейменували на вул. Чугайстра. Табличка з попередньою назвою вулиці – Змінна – усе ще висить на початку вулиці.

Чугайстер — міфологічна істота Карпатських гір. Його уявляли як здоровенного діда, від двох до семи метрів у висоту. У нього очі мов сині блюдця, довге волосся та біла борода, тіло його поросло шерстю так, що впізнати у ньому людину дуже важко. За легендами чугайстер не загрожує людині, а навпаки, полює на небезпечних для людей жіночих духів – мавок та поїдає їх.   Завдяки повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” чугайстер набув чималої популярності серед народу.

Треба сказати, що всупереч тому, що сучасна назва присвячена потойбічному створінню, ця малопомітна невеличка вуличка є цілком симпатичною і там живуть дуже приємні люди. Особлива подяка господареві, котрий дозволив сфотографувати його власну табличку «Чугайстра 4».

Автор: Zommersteinhof