PhotoVogue: українські фотографи рефлексують на другу річницю повномасштабної війни

24 лютого минає два роки від початку повномасштабної війни Росії в Україні. До цієї дати український Vogue запросив вітчизняних фотографів обрати кадри, які втілюють їхній особистий досвід. Ці знімки документують життя таким, яким воно було протягом цього часу: наповненим болем, щастям та надією.

Аня Брудна

"Ми сиділи з Максимом на балконі їхньої з Марічкою студії у Львові. Він нещодавно отримав поранення на південному напрямку, де розміновував території. Він курив сигарету, погано почувався, тому сперся на огорожу. В цей момент він був такий спокійний і красиво-вразливий, що захотілося сфотографувати".

Дарʼя Свертілова

"Я сфотографувала Кафу у Дніпрі, коли вони (людина на фото ідентифікує себе як "вони". — Прим. ред.) почали реабілітацію у місцевій клініці через проблеми з суглобами. Кафі виповнилося 22 роки й вони були оператором дронів у 93-й окремій механізованій бригаді "Холодний Яр". Вони родом з Криму і, за їхніми власними словами, "дорога додому лежить через війну". Ніхто не народжується для війни, але тепер кожен має воювати, незалежно від віку, релігії, гендеру та культурного бекграунду".

Христина Подобєд

"На фото моя подруга Єнора, яку я зустріла в Камаре, куди перебралась після початку великої війни. Ми зняли його наприкінці літа, перед моїм переїздом в інше місто.

Коли дивлюсь на нього, мені сумно, бо, швидше за все, ми більше ніколи не побачимось. Жахливо уявити, кого ще зі своїх друзів я ніколи не побачу".

Олексій Березовський

"Це портрет моєї дружини Агати, знятий 24 лютого 2023 року. У 2022-му, в перші години повномасштабного вторгнення, ми зробили портрети одне одного на кухні, не знаючи, що на нас чекає попереду. За рік я вирішив повторити ці фото, щоб подивитися, як ми змінилися. Обидві пари знімків увійшли до моєї фотокниги We Stay — хроніки першого року повномасштабної війни".

Поліна Полікарпова

"Цей кадр із документальної серії фотографій був зроблений під час мого двотижневого перебування в Калуші Івано-Франківської області, одразу після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну. Для мене це був найбільш напружений час: я покинула Київ і знайшла прихисток у батьків мого хлопця, але моя мама все ще залишилася в Харкові, моєму рідному місті, за 30 км від російського кордону. Коли вона, після 8 днів під обстрілами, нарешті евакуювалася, навіть тут, у відносно безпечному Калуші, почувалася дезорієнтованою і виснаженою. Вона спала лише з покритим светром обличчям, бо у Харкові їй доводилося ночувати самій в необладнаному підвалі у повній темряві. Після її приїзду мені нарешті стало легше".

Саша Курмаз

"На фотографії житловий будинок в місті Бородянка Київської області після російського обстрілу у 2022 році. Це виразна документальна світлина, яка демонструє наслідки російської агресії. Вона показує, що твій дім у будь-який момент може бути зруйнований, що завтра може не настати. Це про страх, про біль, про небезпеку. Мені здається, слова тут зайві, бо є образ, котрий говорить сам за себе".

Synchrodogs

"Людська душа пристосовується до невідомого і зростає, попри невизначеність. Бо зростання — єдиний спосіб упоратися з турбулентністю. Наш проєкт Human is a Canvas — візуалізація адаптивності людини до життєвих змін. В ньому ми розмірковуємо над твердженням "людина — це полотно, тоді як зміни — це фарба". Проходячи через трансформації, ми перетворюємося на нову форму мистецтва, як квітка, що цвіте після дощу".

Василина Врублевська

"У січні 2024 року загинув український поет та воїн Максим Кривцов. Його мати написала коментар до його останнього вірша: "Фіалками мій найдорожчий син проросте". Уявити всю кількість болю від втрати близьких людей за останні два роки неможливо, але можна думати про надію, яку військові дають нам щодня. А загиблим вічна шана і пам'ять".

Вік Бакін

"Ця світлина для мене є символом повернення. Повернення додому. Знята на початку літа 2022 року у селищі Велика Димерка, коли після поразки та відходу російських військ із Київської області люди почали повертатись до своїх домівок: хтось до вцілілих, хтось, на жаль, до напівзруйнованих. Усі знають: коли лелеки повертаються до своїх гнізд — до українських міст і сіл повертається життя".

Яша Жилін

"Більшість людей мого покоління в дитинстві гралися в солдатиків, не маючи уявлення, що таке війна. Вона здавалася чимось забутим. Наче людство пройшло етап свого формування і перейшло на новий рівень відносин. Тривожно усвідомлювати, що сьогодні війна торкнулась кожного і відбилась на кожному з нас. Тому на фото показую солдатиків, наділяючи сенсом їхні дії, формуючи композицію — немов памʼятник, яких вдосталь надивився в дитинстві. Стіна, опора, гора, звʼязка, міць, підтримка, супротив".

Єгор Паркер

"Це фото недарма має назву "Янгол Охоронець". Коли я побачив цю сцену, зрозумів, що та втомлена жінка і є метафорично нашою ненькою, Україною, котра не всесильна, але все одно чинить супротив ворогу. Я багато думав про те, який вигляд може мати дух нашої країни, і коли побачив цей сюжет, прийшло чисте розуміння: прості люди, які щодня тримають силу в собі, — то і є наша абсолютна правда. Це фото було зроблене на ринку міста Дніпро навесні 2022 року".