Лесь Курбас: той, хто мріяв навчити літати

Про це інформує Еспресо.Захід.

25 лютого 137 років тому в Самборі на Львівщині у родині акторів  театру "Руська бесіда" Ванди та Степана Курбасів ( що виступали під сценічним ім’я – Яновичі) народився первісток – Олександр-Зенон – майбутній фундатор модерного українського театру, український режисер, актор, драматург, публіцист та теоретик театру.  Добрий знавець восьми мов (серед яких не було російської), засновник 6 театрів, що першим почав використовувати у театрі відеокліпи та створив перший український мюзикл, перший чоловік у радянській театральній справі, хто отримав театральну медаль Парижа (1925 рік), він прожив яскравих і дуже насичених 50 років. І жив би далі, попри кулю в серці, з якою проходив 25 років, якби не вирок тоталітарного режиму: до 20-річчя Жовтневої революції восени 1937 року серед інших політичних в’язнів його однією кулею із його другом драматургом Миколою Кулішем розстріляли в сумнозвісному урочищі Сандормах в Росії.

У меморіальному музеї-садибі Леся Курбаса у Старому Скалаті на Тернопільщині, де 40 років працював парохом дід Леся Курбаса Пилип Курбас і де минало і дитинство малого Леся, є що собі пригадати чи пізнати про цю особистість. Відкритий ще в лютому 1987 року музей підкуповує як темою, так і ентузіазмом його працівників, що охоче і дуже привітно доносять інформацію і в формі театралізованих екскурсій, і в формі особистого спілкування.

Саме тут можна почути, що дружина Леся Курбаса Валентина Чистякова, яка до своєї смерті так і не дізнається правди про смерть чоловіка ( їй офіційно повідомлять лише, що проти нього  справу припинено у зв’язку з відсутністю складу злочину та - за кілька років - що Курбас помер у 1942 році від крововиливу в мозок) усе подальше життя підписуватиметься як "Валентина Чистякова, дружина Леся Курбаса". Попри те, що ще довгі роки  Леся Курбаса називали "ворогом народу" і забороняли згадувати його ім’я, а вона стала народною артисткою УРСР та Узбецької РСР (оскільки  її грою були захоплені під час перебування театру в евакуації в Узбекистані). Глибокий ерудит та філософ, Лесь Курбас і своїх акторів хотів бачити такими ж – начитаними та багатосторонніми людьми, здатними не просто грати, а своєю грою виховувати глядача. "Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра", - часто говорив.

Як і те, що "створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати". Або ж "Мистецтво повинно народжуватись легко. Це як політ. Подумав про щось хороше, відкрив очі, вдихнув повними грудьми – і злетів…"

А ще Лесь Курбас дуже любив притчу про двох каменярів. Коли у них питали, що вони роблять, то перший відповідав, що везе тачку з камінням, а інший– що будує Кельнський собор. І цю різницю Лесь Курбас завжди відчував дуже тонко.