Король і сторожі міських брам. З історії однієї неіснуючої професії

Якби ми були у XVI столітті, жили у Львові та завозили до міста віз дров чи соломи, мусили б бути готовими до того, що вже на в’їзді, точніше при перетині території в’їзної брами, нас попросять поділитися набутим добром. Зовсім не тому, що хтось вирішив обійти закон і діяти нелегально, посягаючи на нашу власність.

Саме законом такий стан речей і було встановлено. Очевидно, що правителям Корони Польської, до якої понад два століття входив Львів, зовсім не була байдужою доля охоронців міських брам, а тому і самого Львова. Про сторожів брам представники влади піклувалися, а мешканців давнього Львова заохочували ділитися добром з тими, хто оберігав їхню безпеку та спокій.

Забезпечувати чистоту і порядок

Колись міське повітря робило людину вільною, але щоб вдихнути цього повітря – потрібно було пройти крізь міську браму. У давньому Львові, якщо не згадувати про хвіртки, існувало дві брами – Галицька та Краківська. Останні були важливим, але не найбезпечнішим та не найпрестижнішим місцем для проживання. Був час, коли при Галицькій брамі жив львівський кат. Врешті, не він один такий. У вежі Галицької брами проживав певний час і людвисар. За це він повинен був відливати, з певною періодичністю, гармати для Львова – з наданого містом матеріалу.

Нарешті, була ще одна категорія людей, безпосередньо пов’язаних із міськими брамами. Сьогодні цієї професії уже не існує, адже і брам також немає – або ж вони втратили своє функціональне призначення. Отож, у давнину кожна брама асоціювалася зі сторожами, які пропускали людей і стежили за порядком у місті. Вони першими зустрічали гостей міста і, згідно з описами сучасників, рідко відрізнялися привітністю та належними манерами. Про стан і умови життя сторожів львівських брам, їхнє повсякдення і життєві горизонти, відомо небагато. Хоча дещо сказати все ж можна.

Якби ми жили у ранньомодерний час у Львові і побачили чоловіків, які очищають браму від болота та гною, це напевне були б саме сторожі міських брам. Принаймні, такий їхній обов’язок прописаний у королівських привілеях того часу для міста – очищати брами від бруду і їх доглядати. Сторожі львівських брам навіть мали свій окремий привілей. Такий для них видав у квітні 1552 року король Сигізмунд ІІ Август. Окрім прибирання території самих брам і відчищання їх від гною та болота, сторожі повинні були забезпечувати шляхті та духовенству, усім підданим короля, за такої у них потреби, безпечний вхід у місто. Чи була вигідною така праця і що сторожі отримували взамін?

Король, громадяни і сторожі

Безумовно, що мешканці міста також мали щодо сторожів міських брам певні обов’язки. Становище останніх було досить непоганим, як можна судити з тексту привілею короля Сигізмунда ІІ Августа, згадка про який була вище. У цьому документі чітко сказано, що своїми розпорядженнями на користь сторожів брам король зовсім не вводить нової реальності і не створює прецедент. Він лише констатує і утверджує те, що й так давно існувало на практиці: “У цьому нашому місті від початкового свого заснування і як людська пам’ять віддавна сягає є визначена прерогатива (це як і в інших містах і містечках нашого королівства дотримуються), що прийнято з людей, які до міста на возах і повозках в’їжджають і прибувають через брами міста з деревом, сіном і соломою, по одному поліну складати і віддавати з кожного воза для розігрівання і підбадьорення сторожів брам, так само по в’язці сіна або соломи, чи що трапиться, за звичаєм сплатити” (тут і далі цитати за виданням “ Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.)”).

Якщо практика суспільної опіки за сторожами брам і так існувала у давньому Львові, а жителі міста давали тим певний відсоток від завезеної через браму продукції – чому ж король звернувся до цього питання і навіть видав відповідне розпорядження? Усе дуже просто: люди намагалися усіляко противитись цьому звичаю, його обходити і не виконувати зобов’язань на користь сторожів брам.

Тому король Сигізмунд ІІ Август і видав окремий привілей, яким регулювалося дане питання. Він “назавжди” підтвердив звичай, який “у тому місті Львові, що при його брамах віддавна вівся і дотримувався”. Відтак усі підлеглі, шляхтич це чи хтось інший, представник духовенства чи людина світського кола, заїжджаючи з деревом, соломою чи сіном до Львова, від кожного воза мали сплатити по одному поліну, в’язці сіна чи соломи сторожам брам та воротарям. Десь так виглядала турбота короля про своїх підданих. Сторожів брам зокрема. Чи виконували цей закон на практиці – питання третє.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Білущак Т. Оборонні споруди Львова XIV-XVIII ст. Історичні дослідження і збережені пам’ятки, 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://ena.lpnu.ua:8443/server/api/core/bitstreams/c9395639-7822-4b87-bb75-70b3dcbadb92/content
2. Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упор. М. Капраль. – Львів, 2010. – с. 313-316.
3. Фортифікації давнього Львова. Краківська брама // Фотографії старого Львова, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/fortyfikatsiji-davnoho-lvova-krakivska-brama/