Музи кав’ярень старого Львова. Завершення

Першого весняного недільного кавового ранку, разом з  незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу продовжити ділитися з вами дослідженням Юрія Бірюльова про мистецьке життя львівських кав’ярень.

Свої дослідження він виклав в улюбленому часописі всіх львів’ян “Галицькій брамі”. Сьогодні пропоную вашій першу частину цих досліджень. Традиційно граматика та стилістика збереження атмосфери.

Початок XX ст. був періодом шаленого росту кількості кав’ярень у Львові (як і у більшості європейських міст). Цей кав’ярняний бум відбивав пристрасті й смаки громадськості. Інтер’єри кафе переважно оформлялись у стилі сецесії. В 1900 кав’ярня “Театральна” отримала нові меблі, виконані за взірцями з всесвітньої паризької виставки, в 1902 було переобладнано у новому стилі “Віденську” (з декоративними панно Ф.Зайховського та Ю.Крупського). Модний інтер’єр отримали й інші “святині нічної сецесії” — “Американська” (1902, на нинішній вул. Січових стрільців, 11). “Кришталева” (1902. в Пасажу Міколиша). “Центральна” (1903, пл. Галицька. 7. стінні розписи М.Геть-маичука), “Сецесія” (1904, тепер вул. Винниченка. І), “Банзай” (1908. вул. Городоць-ка, 55), “Авеню” (1909. пл. Міцкевича. 7).

В січні 1909 на вул. Театральній, 10 відкрилося кафе “Штука”, яке оздобив вітражами та фресками у сецесійному стилі Фелікс Вигживальський. Його розписи складались у своєрідний “неоміф” на теми львівського мистецтва початку XX ст. Невеликі асиметричні зали цієї кав’ярні стали ніби екстрактом декадентських настроїв та “снів про нірвану” художньої інтелігенції. Власник “Штуки” Ф.Турлінський перетворив її на музей новітнього львівського мистецтва. Духом театральної фантазії був просякнутий інтер’єр артистичного кабаре “Казино де Парі”, яке відкрилося тоді ж на вул. Рсйтана, 3 (тепер вул. Л.Курбаса).

Все життя членів українського мистецького об’єднання “Молода Муза” зосереджувалась у кав’ярнях, – згадував Петро Карманський. Місцем іноді цілодобових зібрань. Олімпом молодомузівців (за словами Михайла Рудницького) була кав’ярня “Монополь” в старому домі князя Попівського на пл. Міцкевича, 8, що існувала в 1902-1912 (до знесення дому). Її стіни, оббиті червоним оксамитом, бачили й Івана Франка. З 1912 молодомузівці перебралися у кав’ярню “Народної гостиниці”, інтер’єр якої запроектував у народному стилі Філемон Левицький.

Апогей росту львівських кав’ярень припав на 1910-1913 роки. В 1910 на розі вул. Фредра та Академічної (тепер “Десертний бар”) з’явилася кав’ярня “Шкоцка” (“Шотландська”), зали якої з “рицарськими” панно В.Бєлецького навіювали настрої в дусі романів В.Скотта. Через рік навпроти “Шотландської” відкрилась “Рома” з інтер’єром за проектом Г.Узємбла. Вишуканістю оздоблення, облицюванням стін та
фонтану зеленим мармуром (проект Альфреда Захарієвича) вражали зали кав’ярні “Варшава” на вул. Міцкевича. 2 (1912). Інтер’єр кафе “Ренесанс” в будинку на розі вул. Костюшка та Січових стрільців (тепер ресторан “Фестивальний”), який оформила в 1913 празька фірма за проектом Романа Фелінського. відзначався надзвичайною стильовою єдністю. Зал прикрашала величезна картина Ф. Вигживальського із зображенням базару на площі Ринок доби ренесансу.

Завсідників літературно-художніх кав’ярень можна було пізнати вже по зовнішньому вигляду. В моді у чоловіків були оксамитні піджаки, великі чорні краватки, що закривали груди, чорні пелерини, капелюхи з широкими крисами, майже обов’язковою була борода. Оригінальним вбранням у яскравих жовто-червоних тонах виділявся Одо Добровольський. який у своїх картинах закарбував кав’ярні Та їх гротескні типи.
Більшість львівських кав’ярень не пережила першої світової війни. У 1920-1930-ті роки кількість їх значно зменшилась. вони змінили назви та оздоблення. Майже без змін збереглися тільки сецесійні інтер’єри кав’ярень “Рома” і “Шкоцка”, що надалі вважались осередками літературно-художньої богеми “Шкоцку” полюбили й визначні математики.
В 1930-х роках наймоднішою серед літераторів та художників була кав’ярня “Атлас” на пл. Ринок. 45. прикрашена вітражами, розписами А. Процайловича, червоними меблями та шаржами Сіхульського. Це був останній Парнас мистецької богеми старого Львова.

Юрій БІРЮЛЬОВ