Життя Кароліни Лянцкоронської нагадувало пригодницьке кіно: що слід знати про графиню та львівську пані

У 1934 році у Львові ім’я 36-річної аристократки Кароліни Лянцкоронської з українським корінням давало привід для постійних пліток. Місцева шляхта шепотіла, що Кароліна, донька заможного графа Кароля Лянцкоронського, статки якого були п’ятими за розмірами в усій Австро-Угорській імперії, посадила себе на хліб та воду. Мовляв, вона зреклася незліченного багатства та називала себе «обраною жінкою». 

І насправді жила графиня Кароліна вкрай скромно — її квартира була надзвичайно просто мебльована: столи та лавки, привезені з Італії. Одяг вона шила у звичайних кравців і через зневагу до косметики користувалася лише виробами Elizabeth Arden. Кароліна була дуже багатою і не помічала, що її «спартанський», як вона сама говорила, спосіб життя мало на що схожий, згадувала її подруга Марія Кульчинська. 

Зі свого боку пересічні львів’яни дивувались, як панянка завзято віддавалась науковим справам. Молода графиня весь час приділяла навчанню, але таке наполегливе бажання здавалося дивним досить консервативним місцевим жителям. Спосіб життя пані різко контрастував із розповсюдженим у ті часи образом «галицької жінки», яка повинна була виховувати дітей та бути за спиною чоловіка. Кароліна Лянцкоронська геть не відповідала таким уявленням. У неї був низький голос, гострий язик та допитливий розум. У спілкуванні вона завжди була відвертою та не терпіла лицемірства. Але найбільшим її захопленням було мистецтво, а своєю пристрастю вона називала закоханість у творчість Мікеланджело.

Тут треба повернутися в дитинство Кароліни. Свої дитячі роки вона провела у Відні та в палаці в містечку Розділ, розташованому за 40 км від Львова. Сама будівля була великою спорудою, в якій нараховувалося понад 30 залів. Приміщення сповнювалося витворів великих митців італійського живопису, картинами доби Відродження, скульптурами, ліпниною. З переліку майстрів пензля, яких щодня бачила маленька Кароліна, можна було написати цілу книгу, бо їй на очі потрапляли твори Рембрандта, Мазаччо, Боттічеллі й навіть Айвазовського. 

У 1903 році польський культуролог Стефан Кшивошевський зазначав, що колекцію Лянцкоронського за змістом та кількістю мистецьких робіт можна було порівняти з відомим величезним Британським музеєм на початку XX століття.

У палаці зберігалося понад 20 тисяч томів книг, а гостями були відомі на той час художники — зокрема, Яцек Мальчевський, картини якого зараз продають по 4 мільйони доларів. Приїжджали до палацу й великі політичні постаті — наприклад, імператор Франц Йосиф I, цісар Австрійської імперії.

Маленька Кароліна тягнулася до навчання, однак у її житті була й дитяча травма. Річ у тім, що матір Малґожата фон Ліхновська більше любила молодшу доньку Аделаїду (в родині також був старший брат від другого шлюбу графа Кароля). Тому Кароліна краще спілкувалася з батьком, якого цікавили мистецтво й подорожі. 

Графиня дуже любила тата — після смерті Кароля в 1933 році вона написала такі слова: «Момент його смерті був для мене невимовно тяжким... Попри свій вік і зміну темпераменту після важкої хвороби, він був найбільшим скарбом мого життя… Я залишила його позаду, його відхід залишить величезну порожнечу в моєму житті».

Тінь батька та його схильність до краси вона зберегла до кінця своїх днів. 

У жовтні 1934 року Кароліна Лянцкоронська подала заяву до вченої ради гуманітарного факультету Ягеллонського університету у Львові з проханням надати їй можливість викладати курс історії сучасного мистецтва. 1936 року Кароліна стала першою жінкою у Львівському університеті, яка отримала другий вищий науковий ступінь, що привело до своєрідної «революції» того часу. Ніколи ще до неї жінка не отримувала таке визнання. 

Такі дії викликали подив у львівської публіки. Дехто думав, що таким чином багата пані розважається, реалізує свої примхи, а хтось, навпаки, зневажливо, бо не сприймав її досягнення. 

Але тверда натура Кароліни проявлялась й у складніших обставинах. У 1939 році Львів окупувала радянська армія, яка почала встановлювати свої правила. Як Кароліна буде згодом описувати у своїх спогадах, на вулицях невеликими групами крутилися солдати Червоної армії, які «ніяк не справляли враження радісних і гордих переможців». За описом графині, це були люди в поганій формі, із землистим виглядом, занепокоєні й навіть налякані. Також більшовики довго «стовбичили перед вітринами, в яких ще виднілися рештки товарів, та відважувалися заходити в магазини тільки через кілька днів».

«На моїх очах офіцер купував дитяче брязкальце. Прикладав його товаришу до вуха, а коли воно бряжчало, обоє аж підстрибували з радісними вигуками. Врешті вони купили його й щасливі пішли собі. Після мовчазної паузи отетерілий власник крамниці звернувся до мене, безпорадно запитуючи: «А що ж буде далі, прошу пані? Адже це офіцери», – пише Кароліна у своїй книзі «Воєнні спогади».

Згодом ректора університету, де викладала Кароліна, звільнили, а в 1940 році співробітники НКВС прийшли до неї з ордером на арешт. Потрапити в руки радянської влади означало померти, бо з безкомпромісним характером графині вижити у в’язниці було майже неможливим. 

Їй довелося ховатися у друзів, зокрема у Ядвіги Городиської, близької подруги та видатної скульпторки, яка тоді жила й працювала у Львові. Дві жінки, життя яких було дотичним до високої культури, освоювали інше вміння — мистецтво виживання. Багато днів вони ховались від радянської влади. Це пригнічене становище настільки вразило Кароліну, що вона вирішила помститися і вже в січні 1940 року склала присягу та вступила до Союзу збройної боротьби. 

Після захоплення Львова вже нацистськими військами у 1941 році Кароліна не могла змиритися зі ще одними окупантами, тому продовжила свою підпільну діяльність. Утім, за рік її арештували за наказом начальника гестапо в Станіславові. У тюрмах Станіславова та Львова довгий час вона чекала смертного вироку. Цікаво, що й тоді Кароліна не здалася, хоча гестапівці схиляли її до співробітництва. Жінка краще б померла, аніж зрадила друзів та свою гідність. Тільки завдяки клопотанню італійської королівської родини (Кароліна мала наукові праці в Риму), адресованому до найвищого керівництва Райху, її страту скасували.

Врешті-решт Кароліну відправили в концтабір у Німеччині, а вже звідти звільнили лише у 1945 році. Згодом графиня багато часу приділяла мистецьким дослідженням та решту життя провела в трохи іншій боротьбі — намагалася показати, що людство може створювати красу завдяки мистецькій діяльності й це важливіше, ніж бажання імперської величі та кривавих війн. 

Кароліна померла, коли їй виповнилося 104 роки, але так і не створила родину. Чимало разів вона казала, що «вийшла заміж за науку». 

Але насправді багато кавалерів з аристократів пропонували їй руку та серце. Серед них були й дуже відомі постаті. Кароліна подобалася Едвардові Бернарду Рачинському, президенту Польщі (у вигнанні). До неї плекав почуття Карл Якоб Буркхардт, колишній президент Міжнародного комітету Червоного Хреста. Але Кароліна, сильна та безкомпромісна жінка, так і не знайшла того, з ким хотіла б розділити життя.

Автор: журналіст Максим Бутченко