Карел Боублік – чеський архітектор у Львові

Початок ост. трет. ХІХ ст. окреслив нову добу у долі народів наддунайської монархії. Відень вже був не в силі стримати державницькі прагнення мадьярів, і у 1867 р. імператор Франц-Йосиф коронувався короною св.Іштвана. Чехи сподіваються, що “найясніший цісар” будуть змушені приміряти і корону св. Вацлава. Але, найясніший зрезигнували народним довір’ям, за що народ, устами одного зі “швейківських” персонажів, не простив їм такої неповаги.

Але епоха лібералізму таки настала. Свіжий вітер овіяв відносини між людьми, між народами. У Львові, беручи до уваги тільки будівництво і художні промисли, можна знайти чимало доказів того, що галицька столиця приваблювала митців з різних усюд Старого Світу. Скульптор Абель-Марія Пер’є приїхав разом з Ципріяном Ґодебським з Парижу і заснував каменярську фірму. Жюль-Антуан Маріко, скульптор з Бельгії, відомий більше як Юліан Ґорґолевський (не плутати з Зиґмунтом), – був одним з тих, хто працював над декоративним оздобленням інтер’єру будинку Сейму. У 1889 р. концесію на виконання робіт з мозаїки отримав Джованні Джуліані, роком раніше концесію на різьбярські роботи – Джакомо Ланіні (обидва ломбардці). Інсбрукська фірма “Tiroler Glaßmalerei und Mosaik Anstahlt” виконала вітражі до 12-ти львівських будівель (у т.ч. з для Преображенської церкви, Галицької ощадної каси, Катедрального костелу). | це, не говорячи про Відень і віденські спілки, такі, скажімо, як “Hellmer & Fellner”. Але між Віднем і Галичиною була Моравія, саме через неї у 1861 р. пройшов перший потяг з Відня до Львова. І Брно, і Опава стали відтоді набагато ближчими, і подорожуючі галичани могли тепер оглянути охайні моравські міста. Архітектор Альфред Каменобродський у 1889 р. на засіданні Політехнічного товариства зауважив, що Львів у плані архітектурної естетики значно відстає від вищезгаданих міст. м.Брно якоюсь мірою було орієнтиром для Львова.

Статут Технічної академії (тепер – “Львівська політехніка”) розроблявся, спираючись на подібні статути у Відні і Брно. Це ж стосується Статуту художньо-промислової школи. Були зв’язки й з іншими чеськими містами. Скажімо, у багатьох львівських закладах можна дотепер побачити керамічні плитки оломоуцької фірми “L. і С. Hartmuth” і празької “Barta і Tichy”. Як уповноважений цієї фірми працював у свій час перший у Львові український підприємець-будівничий Іван Левинський.

Були й контакти зворотні. Львівську політехніку закінчив Август Сабала, уродженець Богородчан, пізніше він викладав у Львові в реальній школі, а потім виїхав у Прагу, де став батьком чеської інженерної термінології. Франц Оман (Ohmann), уродженець Львова, теж закінчив Львівську політехніку, а наприкінці століття став одним з провідних архітекторів празького модерну.

Поряд з Оманом архітектор, про якого нижче піде мова, виглядає набагато консервативніше. Це Карел (у Львові – Кароль)Боублік (1869-1925) з містечка Колінец, що на південь від Пльзня. Після закінчення Вищої будівельно-технічної школи при ц.к. Державній промисловій школі у Брно він працює у Львові, спочатку як рисувальник (1889-1890), потім як підмайстер (1890-1894), а у 1894-1895 рр. про його будівельну практику свідчать вже такі аси як Гельмер і Фельнер. Щось мало кардинально змінитись у біографії Боубліка у 1894 році. Дивно, як недавньому підмайстру могли доручити проект тріумфальної арки на честь прийому у Львові Його імператорської Величності. Дивно й те, що він, 25-річний юнак, не маючи ще концесії будівничого, керує при спорудженні найбільшого будинку Крайової виставки – Палацу промисловості, причому дозволяє собі доповнити, тобто переробити, проект такого метра як Ф. Сковрон. Напрошується єдиний висновок: чеху вдалося заполучити впливового тестя. У 1895-96 Боублік – на керівній посаді у технічному бюро І. Левинського. А в кінці року (29 листопада) разом з двома Адольфами – Броневським і Каменобродським – юний зодчий здає іспити поважній комісії (С. Гавришкевич, Г. Бізанц, М. Ковальчук -уся львівська архітектурна еліта) для отримання концесії будівничого. Такі екзамени згідно розпорядження міністерства за № 195 від 27.12.1893 р. повинні були здавати всі, хто хотів займатись будівельною практикою, Декого це денервувало, наприклад Т.Стриєнського, який працював і у Відні, і в Будапешті, а потім був урядовим архітектором у Перу, де вибудував катедру в Такні. Перуанська епопея напевно розчулила екзаменаторів, і Стриєнський від’їхав додому, в Краків, маючи в кишені концесію без принизливих, як на нього, іспитів.

А от Боублік екзамени складав, відповідав так собі, посередньо: треба було запроектувати ратушу для 50-тисячного міста (за це він отримав “добре”) і усно оповісти про будівельний статут і будівельну гігієну (за це – “задовільно”). Концесію отримав, вступив до Товариства львівських будівничих і приступив до будівельної практики.

Твори Боубліка 1897-1899 рр. (комплекс споруд у кварталі пл. Галицька – пл. Соборна – вул. Сербська і по вул. Парковій – вул. Рутковича) – класичний зразок архітектури перехідного етапу – від історизму у його необароковому варіанті до сецесії. Тут характерні для пізньої еклектики вигадливі вежі, і примхливий декор, що перевантажує площини відкритої кладки стін, у якому ордерні елементи поєднуються з нестильовими, з властивим сецесії “натуральним” акантом, тут і чудернацькі консолі декоративних балконів, і масивні “меви” еркерів. Оглядаючи цю декоративну фантасмаґорію, вгадуються окремі обережні припущення теоретиків, що якби не мода на раціональне і, відповідно, на класицизм на межі XVІІІ/ХІХ, то перехід до “пра-сецесії” в декорі відбувся б століттям раніше, одразу від бароко. Еволюція ж необароко у сецесію простежується у Боубліка неозброєним оком.

І в планувальній структурі не бракує поєднань принципів еклектики і модерну: симетрія і асиметрія в композиціях відносно осі ніби чергуються в елементах комплексів – окремих будинках; кімнати переважно вже не групуються вздовж галерей тильних фасадів, з’являються циліндричні шахти чорного ходу – деталі, властиві для львівських сецесійних споруд. Мозаїчні виставки, ажурні металеві решітки, багатий ліпний декор у приміщеннях – все це говорить за те, що замовники не шкодували коштів.

Фасадний вистрій був обличчям матеріальної забезпеченості власника. Пластичне оздоблення стояло на найвищому щаблі по значенню і відповідно по оплаті серед усіх інших будівельних робіт. Кількість і розмаїття оздобного декору стало наприкінці століття ознакою доброго смаку, що дорівнював поняттю “багатство”. І такі загальноприйняті норми викликали неоднозначну реакцію серед архітекторів. Адольф Лоос, уродженець Брно, нещадно критикував стилізаторство і навіть пізніше написав роботу “Орнамент і злочин”. Той самий орнамент, який так полюбляв Боублік і який був до смаку багатим  львівським  домовласникам.

Не виключено, що консерваторів вистачало і в Австрії, і в Чехії, але у Львові декоративне оздоблення виросло до рівня пластично-декоративної школи, львівський консервативний напрям набув нестандартного творчого характеру. І Карел Боублік відчував себе тут як риба у воді. У ХХ ст. він продовжував роботу. З його проектів зникають елементи історичних стилів, але він залишається вірним декоративним основам (будинок по вул. Леонтовича, 1). Творча манера Боубліка лишається незмінною. По відношенню до манери стильові елементи виступають як щось вторинне, як засіб ведення розмови з оточенням мовою форми. Архітектурні форми Боубліка вриваються в міське середовище, ніби прагнучи розворушити загальноприйняте естетичне мислення, але не змінюючи його основ. Реакція згодом стала протилежною: витвори, подібні боубліківським, архітектори і мистецтвознавці міжвоєнного періоду стали порівнювати з тортами. Однак мешканці залишались в цілому задоволеними – все ж таки жили вони не в “кам’яних мішках” з анфіладами приміщень.

Крім вищезгаданих будівель Карел Боублік є автором проектів житлових будинків по вул. Дорошенка, 11 (1898 р.), Січових Стрільців, 11 (1901) і Грабовського, 6 (1911).

У 20-х рр. Карел (Кароль) Боублік нічого особливого вже не створив. Його час минув, залишивши свій відбиток на обличчі Львова.

Ігор СЬОМОЧКІН

Джерело: “Галицька брама”, 1996, червень, № 16. – С.14-15.