Режисер «20 днів у Маріуполі» розповів про найстрашніше під час перебування у місті

У ніч проти 11 березня у Лос-Анджелесі відбулося вручення премії «Оскар». Нагороду як найкращий документальний фільм отримала робота Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі», яка розповідає про перші тижні повномасштабного вторгнення Росії, обстріли та бомбардування Маріуполя.

Режисер у інтерв’ю DW розповів, що для нього було найстрашнішим під час перебування в оточеному окупантами місті.

«Смерті дітей. Це найстрашніше. В цей час я думав про своїх доньок. І ще одне, мабуть, найстрашніше, це відчуття, що ми не можемо нічого змінити. Скільки б ми не знімали, скільки б ми не показували це світу, все одно це продовжувалось. Це було страшне відчуття, що ми нічого не можемо зробити. І я думаю, що у багатьох, кого ми бачимо в фільмі, теж є таке відчуття: в лікарів, які не змогли врятувати дітей, у військових, які не змогли втримати цю навалу», - розповів Чернов.

Він також зізнався, що на кожному етапі шляху створення стрічки його переповнювали емоції.

«У кожній точці цього шляху мене переповнюють емоції. Коли я знімав, я плакав. Коли я монтував, я плакав. Коли я дивився цей фільм в кінотеатрі, я плакав. Тобто емоції завжди залишаються. І це боляче. Це завжди боляче. Але це те, що робить нас людьми», - поділився режисер.

За словами Чернова, однією з місій створення фільму було документування воєнних злочинів росіян, щоб стрічка стала їхнім свідоцтвом.

«Метою було дати більше контексту людям, більше розуміння масштабів руйнувань та страждань маріупольців. А окрім того, ще однією місією було задокументувати потенційні воєнні злочини Росії. Щоб це кіно залишилося в історії, щоб цей документальний фільм був свідоцтвом цих злочинів. Може, й росіяни за рік чи десять років захочуть побачити, що відбувалося в Маріуполі, і тоді вони зможуть подивитися», - поділився режисер.

Стрічку «20 днів у Маріуполі» Чернов створив разом із фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою Василиною Степаненко. Вони стали останніми міжнародними журналістами, які продовжили роботу в оточеному Маріуполі та зафіксували кадри, що облетіли безліч світових ЗМІ та стали визначальними образами війни: смерті дітей, масові поховання, розбомблений пологовий будинок та інші жахи російських злочинів. Через 20 днів команді вдалося залишити місто та вивезти відзнятий матеріал, з якого вийшло змонтувати фільм.