Найдавніші криниці і фонтани Львова – від початків до сьогодення

Зазвичай ми називаємо фонтаном декоративний водяний пристрій, що під тиском викидає струмінь води вертикально або під різними кутами. Але історично фонтани були суто утилітарними і служили для забезпечення питною водою жителів міст. За допомогою труб або акведуків вода з джерел, річок чи озер стікала до резервуарів, зроблених у вигляді кам’яних басейнів, які власне і називали фонтанами, оскільки це слово походить від латинського “fons” (в родовому відмінку fontes), що означало джерело.

Львів від зарання історії потерпав від браку питної води, тому вже на початку XV століття почались роботи по прокладанню водогонів, що сходилися на площі Ринок до криниці. У XVII ст. на головній ринковій криниці встановили бронзову фігуру німфи Мелюзини. На початку ХІХ ст. площу Ринок прикрасили чотирма фонтанами з фігурами Нептуна, Амфітрити, Адоніса і Діани авторства Гартмана Вітвера.

Ці фонтани понад століття виконували роль звичайних колодязів – перекупки брали в них воду, щоб освіжити овочі і фрукти, а львів’яни носили з них відрами воду додому, як це бачимо на поштівці 1901 року. Та й в наші часи вони скоріше виконують роль декоративних криниць, а не фонтанів (в сучасному розумінні), бо мало хто звертає увагу на те, чи дзюрчить у них вода, чи ні…

Єврейські громади старались не залежати від міської влади, тож збудували собі власні колодязі. Один був біля синагоги на площі Старий Ринок (фото 1930 року тут), в наш час він виконує декоративну функцію.

Другий колодязь був у середмісті на сучасній площі Коліївщини. У 1844 р. його переробили на фонтан, рештки котрого у 2020 році відкрили з-під землі археологи. Відтак фонтан було відновлено за схожою конструкцією з білокам’яних блоків, а по цямрині на ідиш, українською та польською мовами було вирізьблено імена мешканців площі, що проживали тут з кінця ХІХ століття до Другої світової війни (детальніше тут).

З найстарших колодязів до наших часів збереглась криниця на території колишнього бернардинського монастиря. Щоправда у неї зовсім інше походження. На цьому місці був похований монах-бернардинець Ян з Дуклі, який за життя прославився надзвичайною святобливістю, смиренням і горливістю. З часом його могила перетворилась на місце паломництва. У 1520 р. останки Яна з Дуклі вирішили перенести до костелу. Коли ж викопали могилу, яма одразу наповнилась водою. Тож на цьому місці збудували криницю, присвячену Яну з Дуклі, спочатку дерев’яну, а у 1748-1755 рр. кам’яну. Невдовзі над нею встановили ротонду з фігурою благословенного монаха. Згодом з’явилась легенда, що при викопуванні останків, з могили вдарило джерело. Але скоріш за все це наслідок того, що напевно цей колодязь, як і усі міські криниці в архівних джерелах виступає під назвою fontes (джерело).

 

Коли місто вийшло за межі середньовічних мурів, на різних вулицях і площах почали з’являтись загальнодоступні криниці. Здається, найдавнішим зображенням такого колодязя є літографія 1837 р., на якій представлено храм св. Андрія, перед яким – на нинішній площі Соборній – видно кам’яну криницю.

Декілька вже неіснуючих криниць можна помітити на старих мапах, а відтак, знаючи їхнє розташування, варто ретельніше придивитись до старих світлин.

Одна з криниць – не дуже помітна на світлині – потрапила на сторінки щоденника львівського історика Мєчислава Опалека:
«/…/ мої батьки переїхали ближче до центру міста і зайняли квартиру у великій трифронтовій кам’яниці Самсона Верфеля на площі Смольки № 3. Навпроти кам’яниці була вул. монументальна криниця з круглою кам’яною цямриною, прикрашена посередині великою вазою та чотирма дельфінами, майстерним витвором львівського ливарництва. Місцем навколо криниці була стоянка візників, які іноді підкріплювалися в корчмі Маркуса Ґраффа на сусідній вул. Коллонтая. Це був тихий заклад, без бійок, можливо тому, що зовсім поруч, на площі Смольки № 4 знаходилась дирекція поліції. На місці, в котрому шемрав водотриск, встановлено у 1912 р. пам’ятник Францішеку Смольці. /…/”
(М. Опалек «Про Львів і мою молодість. Сторінки із щоденника 1881–1901». Оссолінеум, 1983)

Також на іще одній старовинній світлині зберігся вид на гарну криницю з якоюсь скульптурою (можливо, св. Яна Непомуцького) біля Полтви, котру якраз готували до засклепіння. Для кращого зрозуміння, де саме була ця студня, достатньо порівняти це фото з сучасним видом на будинки навпроти. Можна також знайти її на мапі “Plan Kr. Stol. miasta Lwowa” 1871 року.

Більшості цих криниць не судилось зберегтись до наших часів. Одні поступились, звільняючи місця для пам’ятників, інші зникли під натиском цивілізації – водорозбірним колонкам і міській водопровідній мережі. Але були й такі криниці, що залишились і стали окрасою нашого міста.

Одним з найстарших історичних фонтанів, що зберігся до наших часів, є архітектурно-скульптурна композиція з Богородицею на площі Марійській. Початково це була криниця посередині великої площі, що утворилась завдяки тому, що річку сховали під землю.

У 1861 році криницю прикрасили фігурою Діви Марії, яку виготовив з білосніжного мармуру скульптор з Мюнхена Йоганн Непомук Гауттманн.

На початку ХХ ст. студню було ліквідовано задля збудування пам’ятника Адаму Міцкевичу, а скульптуру перенесено на сучасне місце, де спеціально для неї було збудовано високий п’єдестал у вигляді фонтану.

В радянські часи Богородиця зникла, а замість неї з’явилась декоративна чаша, яка опиралась на хвости бронзових дельфінів (скульптор Є. Дзиндра). Це був мабуть перший львівський фонтан, до якого можна було вжити поетичне слово водограй. Він шумів струменями води, які виблискували на сонці, переповняючи чашу. Львів’яни і гості міста любили фотографуватись на його тлі, він потрапляв на сторінки путівників і поштівок.

У 1997 р. верхню частину фонтану розібрали і знищили, а на її місці встановили мармурову копію попередньої скульптури Діви Марії, оригінал якої зберігається у церкві святого Андрія. Фонтан повернувся до первісного вигляду, от тільки фігуру Богородиці повернули в сторону вул. Коперника. Тепер – подібно до ринкових фонтанів – вода просто ллється з декоративних голівок дельфінів до нижньої чаші.

Криниця на вул. Коперника з’явилась десь у середині ХІХ століття. Воду до неї було проведено з джерела. Значно пізніше криницю прикрасили два леви, які раніше підтримували балкон ратушевої вежі до її падіння. Приблизно у 1950-х роках джерело замулилось і вода зникла.

У 2017-2018 рр. було проведено потужну реставрацію криниці: м. ін. перемуровано підпірну стінку, очищено чашу криниці, відреставровано скульптури левів та запущено в дію фонтан «Криниця з левами».

Ще одну криницю бачимо на світлині 1900 р. під стіною монастиря св. Онуфрія. Як і багато інших подібних “службових” криниць, вона не тільки не стала фонтаном, а взагалі зникла. Напевно проведення водогонів до кам’яниць зробило її непотрібною.

Серед давніх фонтанів Львова треба згадати іще один – на пл. Галицькій. От тільки він декілька разів повністю змінював свій вигляд, поки зовсім не зник. Тут теж колись була звичайна криниця, яку у 1880 р. переоблаштували під фонтан і прикрасили скульптурою “Світезянки”, німфи озера Світязь і героїні поеми Адама Міцкевича. Радянська влада у 1950-му році вирішила прибрати фігуру і встановити замість неї скульптуру безіменного хлопчика.

Хлопчик надто довго не простояв і близько 1970 р. на його місці було споруджено абстрактну скульптурну композицію “Кульбаба”. Пізніше цей фонтан досить довго не працював, а потім – теж довго – тривали  археологічні і будівельні роботи на огородженому майданчику. Нарешті у 2023 році огорожу було знято і виявилось, що фонтан зник, а на його місці залишилось тільки коло, позначене відмінним від бруківки камінням.

Проте площа не залишилась без фонтану. Процес реконструкції скверу полягав на збудуванні нового водограю. На наступній світлині видно трасування контуру чаші “Свитезянки” і декілька метрів далі – новий сухий фонтан, присвячений Герою України Дмитру “Да Вінчі” Коцюбайлу та усім добровольцям російсько-української війни.

Іще один цілком втрачений фонтан знаходився перед Головним залізничним вокзалом. До другої світової війни він не являв собою щось цікаве. У 1950-х рр. фонтан було цілковито перебудовано – з’явились великий кам’яний басейн з рибками (теж кам’яними) і центральна ваза.

Це була позитивна зміна і фонтан тішив очі людей, що переміщались вокзальною площею. Проте в останні роки автомобільний рух зріс настільки, що фонтан опинився на острові, до якого не було можливості підійти. Зрештою велетенська перебудова Двірцевої площі 2019-20 рр. не залишила йому право на існування. Після радикальних змін на площі значно лівіше з’явився інший дуже симпатичний грайливий фонтан “для людей”, біля якого можна відпочити, а в темну пору дня ще й помилуватись грою струменів з кольоровою підсвіткою.

Невеличкий фонтан э на Польському військовому меморіалі, що становить частину Личаківського цвинтаря. Збудований у 1926-39 рр. меморіал був майже повністю знищений в часи СРСР. У 2005 р. відбулось урочисте відкриття відновленого польського меморіалу і фонтан знову зашепотів над могилами загиблих.

Окремо треба сказати про два фонтани у Стрийському парку, доля яких теж була непроста і від історичних «водотрисків» залишилось небагато.

Перший фонтан – це так звані «Русалки». Він був створений у 1894 р. радше як велика водойма, у дзеркалі якої чудово відбивались навколишні будівлі Крайової виставки. Посередині  знаходилась класична ваза, з якої догори бив струмінь води. Вже у 1920-х роках басейн засипали землею і створили у ньому дуже гарну клумбу. Після  Другої світової війни фонтан реконструювали, а у 1980-х роках посередині встановили бронзову скульптуру з трьох русалок, які тепер безглуздо стирчать посеред сухого басейну. По суті від історичного фонтану залишився тільки бетонний контур басейну.

Другий фонтан (на місці сучасного «Івасика Телесика») також був збудований у 1894 р. Він являв собою справжнє чудо техніки: струмені води били на різну висоту, підсвічувались різними кольорами, при цьому ще й звучала музика (технічний опис тут). Фігури для масивної вежі у центрі фонтану створив видатний скульптор Л. Марконі. У вечірню годину люди заповнювали навколишні ресторани, кнайпу і цукерню, для решти глядачів виставлялись стільці і починалось видовище.

Чомусь у 1906 р. фонтан був демонтований, а у міжвоєнні роки на його місці було збудовано павільйон фабрики порцеляни «Пациків». У 1950-х рр. на цьому місці знову зробили фонтан зі скульптурною композицією, що складається з лебедів і хлопчика. По суті, від попереднього фонтану залишилась тільки локація, але з більш щасливим закінченням, тому що після реконструкції у 2009-2011 рр. фонтан «Івасик Телесик», як і його попередник став тішити людей світло-музичним шоу.

Насамкінець варто згадати фонтани питної води. У Львові подекуди можна зустріти старовинні пристрої, які називають умивальниками або рукомийниками. Але дивним є те, що у багатьох з них мити руки дуже незручно, бо у них надто маленькі раковини, а крани відносно високо. Власники таких антикварних “умивальників” часто вішають на кран гумову трубку, щоби вода не бризкала навколо. А деколи переробляють їх на декоративні столики або квіткові вазони. Справа в тому, що такі пристрої з маленькими раковинами служили не для миття рук, овочів чи посуду, а для набирання води. Саме тому можемо зустріти їх у досить незвичних місцях – на стінах коридорів, балконних галерей, внутрішніх дворів тощо.

Ось як описує такий експонат Музей водопостачання у Бидґощі на своїй сторінці у ФБ (тут):

“Це не домашня кухонна раковина чи раковина для ванної кімнати – це вуличний “водник/здрой”… тобто специфічна форма раковини, яка розміщується назовні будинків. Його встановлювали, в тому числі, у дворах кам’яниць, у такому випадку він забезпечував водою мешканців. Бувало, що таку раковину встановлювали і зі сторони вулиці, тоді спраглі перехожі могли напитися або вмитися водою за рахунок власника даного будинку, котрий, встановлюючи “водник”, демонстрував свій високий соціальний статус, заможність, а, перш за все, свідчив, що його будинок вже має підключення до мережі водопостачання, яке було таким бажаним на той час.”

Ви можете спитати, чому в тему фонтанів увірвались умивальники. Справа в тому, що в період промислової революції і появи водогінної мережі люди нарешті перестали ходити за водою до міських фонтанів. Відтоді доступ до води з’явився хоч і не у кожному помешканні багатоквартирних будинків, але принаймні в загальнодоступних для мешканців місцях. Саме тому у багатьох європейських мовах вони досі називаються настінними фонтанами: англ. wall fountain, фр. fontaine murale, чеськ. nástěnná fontána тощо. Якщо ж для пошуку в Ґуґл додати слово антикваріат, то ви побачите, наскільки цей товар є популярним і ходовим в інтернет-аукціонах – antique fontaine murale.

У вестибюлі будинку Шпрехера можна побачити два настінних фонтани. Кожен складається з класичних для фонтану елементів: голівка дельфіна, з якої вода наповнювала верхню чашу і переливалась по краях до нижньої. Колись цей вестибюль був просто чарівним місцем – очікуючи прийому в якійсь конторі, можна було відпочити під шум водограїв, а взимку погрітись біля великого каміну навпроти них (хоча здається, що цей камін радше був бутафорією).

Найгарніший настінний фонтан знаходиться у колишньому Шляхетському Казино (нині Будинок вчених).

Кажуть, що під час світських раутів з нього лилось шампанське, і якщо це правда, то це був винний фонтан (фр. fontaine à vin). Дуже прикро, що він не працює… 😉

Автор: Zommersteinhof

Використані джерела:

1. Фонтани Львова. Вікіпедія
2.  Як змінилися фонтани Львова упродовж ста років. Фото до і після
3. В. Прокопів. Фонтан, що перетворювався на клумбу
4. На вулиці Коперника запрацював фонтан «Криниця з левами»
5. Площа Галицька – фонтан
6. Wandbrunnen aus Gusseisen (Настінний чавунний фонтан)
7. Bassenas: Antique Sinks in Lviv (Умивальники: Античні раковини у Львові)
8. Wikipedia.Bassena (назва настінного фонтану прийнята у Відні і багатьох містах Австрії)
9. Semper Fidelis. Obrona Lwowa w obrazach współczesnych. Lwów, 1930