Король епатажу, драми і контрастів: за що ми любимо Александра Макквіна

55 років тому на околицях Лондону народився майбутній революціонер моди. За своє недовге життя Лі Александр Макквін встиг створити культові образи та шоу, які складно повторити навіть в еру штучного інтелекту. Його вважають майстром поєднання ангельського й демонічного. Як казав сам Макквін: «Краса може зʼявлятися із найбільш неочікуваних місць, часом навіть дуже гидких, а я постійно вештаюсь між життям і смертю, щастям і печаллю». 

Любов до контрастів у нього почала проявлятися ще з дитинства. Батько Александра був звичайним таксистом і усім серцем бажав іншої долі для сина, тому від самого початку наполягав на серйозній і відповідальній професії. Fashion-індустрія, звісно, не входила до цього переліку. Однак на противагу безкомпромісним настановам з боку батька, опору і підтримку Александр знаходив у своїй матері Джойс. Вона стала першою, хто помітив здібності майбутнього генія і почала усіляко наполягати на їхньому розвитку. Джойс приймала сина в абсолютно усіх його проявах: від романтики й ніжності до зухвалості й часом жорстокості. Саме чуйність і віра матері сформувала в Александра відчуття прекрасного, яке він втілював у своїй творчості. Без неї не проходив жоден показ дизайнера. Пізніше колеги говорили: «У ньому було надто багато справжньої драми, яка з брехливою та фальшивою культурою не змогла співіснувати». 

Він був яскравим противником монархії, проте у своїй роботі брав за зразок класику. Цікавою й показовою була його співпраця з Букінгемським палацом. Александр отримав замовлення на пошиття костюма для сина британської королеви Єлизавети II. Він виготовив одяг, а вже за декілька днів після появи принца Чарльза в смокінгу заявив, що залишив недобре побажання на підкладці.

«Я шию реальний одяг і не відношу свої колекції до великих витворів мистецтва»

Макквін завжди відкрито говорив про те, що йому важливо створити вбрання, яке не обмежиться лише подіумом. Першого успіху він досяг у Мілані, коли у 21 рік прийшов до відомої на той час дизайнерки Ромео Джиглі й сказав, що готовий навчати інших. Таку поведінку сприйняли за нахабство. Ще б пак: Александр приніс з собою 2 мішки одягу. І одразу ж після демонстрації своєї колекції Ромео відправила хлопця на підвищення кваліфікації з дизайну. Практика в Італії тільки підкріпила його майстерність, що і стало найбільшою особливістю юнака. Попри всі упередження про його нахабство й нестриманість, він ніколи не порушував професійних стандартів. Його цінували за вміння кроїти будь-що і з будь-чого.

Paris Fashion Week, 2007 рік

Сам Макквін ніколи і не прагнув бути «зразковим хлопцем». «Він міг оплатити приватний літак — і полетіти на екзотичні острови. А якщо набридало мотатися по закладах — замовити з ресторану банку чорної ікри й наминати делікатес разом із консервованими бобами, читаючи «Парфумера». Він завжди уміло насолоджувався темними сторонами людської сутності», — розповідав бойфренд Александра. 

London Fashion Week, 2000 рік

Коли новоспеченого дизайнера покликали працювати в Givenchy, той прийшов неголений у розтягнутій майці. Такий бунтарський дух був, мʼяко кажучи, нетрадиційним для кутюрного дому 90-х. Та попри зухвалу поведінку серед колег, Александр створював неймовірно сильний образ жінки у своїх колекціях. «Для мене важливо, щоб дівчина відчувала себе незалежною. Не хочу, щоб вона виглядала надто наївною чи вразливою. Хочу зробити її такою, щоб чоловіку знадобилось по-справжньому багато зусиль, щоб підійти й заговорити», — коментував свій підхід дизайнер.

Кожна нова колекція одягу ставала все більш глибокою рефлексією майстра. Цікаво те, як Александр підкреслював сексуальність. Він не один раз повторював, що в підґрунті звабливого одягу має бути порочність, яка і робитиме жінку в його одязі тендітною. Як казали його асистенти: «Є таке відчуття, що Макквін створює образ у хорошому настрої, а за кілька годин після цього приходить і руйнує своє творіння. Він міг прийти з ножицями та все зіпсувати, але в результаті це виглядало гарно. Його геній полягав у вмінні бачити красу в непривабливості». І це відгукувалося глядачу з кожною його новою колекцією. 

Paris Fashion Week, 2009 рік

Майстер ніколи не полишав спроб виразити свою темну сторону в одязі. Тому не раз використовував червоний багряний колір у своїх колекціях і зашивав шматки волосся в нагрудні кишені класичних костюмів. Пояснюючи це своїм тяжінням до вікторіанської епохи й шотландським корінням. Разом з тим Александр погоджувався на експерименти, які були до цього не під силу жодному дизайнерові. Його біло-золота колекція для Givenchy була створена за нереально короткий термін — 11 днів. Тоді Макквін зробив свій перший впевнений крок до всесвітнього визнання серед модних кутюрʼє.

Король епатажних подіумів

По-справжньому Макквін став відомим широкій публіці після серії видовищних показів. Кожне шоу він перетворював на особисте звернення до людства. Кожна нова колекція не була схожою ні на що у світі fashion до цього. Александр сам був автором, продюсером та режисером заходів. І завдяки цьому його фантазії у вигляді спецефектів на подіумах часто запам`ятовувалися навіть більше ніж сам одяг. «Лі не просто креативний юнак, а привід для заздрощів усієї індустрії. Його робота викликає повний дисонанс і захоплення одночасно», — говорив Том Форд. 

Колекція «Dante», 1996 рік

Дизайнер ніколи не повторювався у своїх ідеях. Тому навіть локації для демонстрації нових колекцій були підібрані з блискучою майстерністю. Так, у 2001 році під час шоу «Voss» на тему ментальних захворювань він помістив гостей у прозорий куб, а колекцію «Dante» представив прямо в церкві Христа в Лондоні. «Дизайнер має слідувати чітким правилам, щоб у результаті порушити їх і створити революцію», — так він коментував своє бачення подіумів. 

London Fashion Week, 2006 рік

Що не менш важливо, свої покази він також використовував для привернення уваги публіки до різних соціальних питань. У 2005 році в кінці показу, коли його запросили вийти на сцену, він продемонстрував інсталяцію своєї подруги Кейт Мосс. На той момент усі зіркові дизайнери відмовилися від співпраці з моделлю через її проблеми з наркотиками й Александр був єдиним, хто підтримав дівчину. 

Трагічна смерть — самогубство Макквіна у 2010 році — стала шоком і невимовним ударом для світу моди. Але його спадщина й новаторські ідеї продовжують жити, знову і знову надихаючи нові покоління дизайнерів й поціновувачів мистецтва. Як говорив сам Александр: «Важливо дивитися смерті в обличчя, тому що це частина життя. Сумна річ, меланхолійна, але водночас романтична. Це лише кінець циклу — все має колись скінчитись. І такий хід життя є позитивним, тому що звільняє місце для нових речей».

Текст: Анастасія Павлюк