Як принцеса Діана дізналася про Каміллу: читаємо уривок з книжки «Діана. Справжня історія з її вуст»

Діана — принцеса Уельська, ікона стилю та одна з найвідоміших персон XX століття. За шість років до своєї трагічної загибелі вона наважилася на серію відвертих інтерв’ю для Ендрю Мортона, в яких відкрила світу правду про себе. Розповідь аристократки автор презентував у книжці «Діана. Справжня історія з її вуст».

Як принцеса дізналася про стосунки нареченого Чарльза з Каміллою? Ми ділимося уривком з книжки Ендрю Мортона, перекладеної українською мовою видавництвом «Фабула».

Зустріч Діани із Каміллою 

[Я зустріла її] майже одразу. Мене ввели до найближчого кола, але я була загрозою. Я була дуже молодою дівчиною, але мене сприймали як загрозу. 

Зрештою ми постійно бесідували про Каміллу. Одного разу я почула, як він у ванній кімнаті говорив телефоном з кимось: «Хай там що, я завжди кохатиму тебе». Пізніше я сказала йому, що підслухала біля дверей, і ми добряче так посварилися.

Коли я прибула до Кларенс-гаусу, на моєму ліжку лежав лист від Камілли, датований двома днями раніше і з такими словами:

«Дивовижні новини про заручини. Давай-но зустріньмося за обідом незабаром, коли принц Уельський поїде до Австралії та Нової Зеландії. Його не буде три тижні. Я так хочу побачити каблучку, з любов’ю, Камілла»,— і це було вау!

Тож я організувала зустріч. Ми пообідали, і, майте на увазі, що тоді я ще була такою незрілою, я не знала ні про ревнощі, ні про депресію чи щось подібне. У мене було таке прекрасне життя, коли я була вихователькою у дитсадку — жодних тобі страждань, тільки втома часом наскочить, та й по всьому. Поруч не було нікого, хто б завдав тобі горя. Тож ми зустрілись за обідом. По правді, усе було якось заплутано. Вона сказала: «Ти не збираєшся їздити на полювання, чи не так?» Я запитала: «На чому?». Вона сказала: «На конях. Ти ж не збираєшся їздити на полювання, коли приїдеш і житимеш у Гайґроуві, чи не так?». І я відповіла: «Ні». А вона додала: «Я просто хотіла знати», і я подумала, що такий уже в неї спосіб спілкування. Я тоді була ще занадто незрілою, щоб зрозуміти всі послання, які отримувала.

Так чи так, до мене дійшли чутки з принцового офісу, що мій чоловік замовив для неї браслет, який вона носить і по цей час. Це золотий браслет-ланцюжок із кружальцем, покритим блакитною емаллю. На ньому переплетені літери «G» і «F», «Ґледіс» і «Фред» — це були їхні прізвиська. Тож одного разу завітавши до офісу, я побачила пакуночок і запитала в принцового помічника: «Ой, а що ж у цій коробочці?». Він сказав: «Ох, вам не варто туди зазирати». А я відмовила: «Що ж, я таки зазирну». Я відкрила коробочку, а там був той браслет, і я промовила: «Я знаю, для кого він». Я була спустошена. Це було десь за два тижні до нашого одруження. Помічник сказав: «Він віддасть їй браслет сьогодні ввечері». Така лють, суцільна лють мене охопила! «Чому ж ти не можеш бути зі мною чесним?» — подумала я.

Але ні, він [принц Чарльз] чинив так, наче мене взагалі немає. Так, ніби він усе вирішив, і якщо воно не спрацює, то така вже доля. Він знайшов собі непорочне жертовне ягнятко, і в певному сенсі був одержимий мною. Але було то гаряче, то холодно, то гаряче, то холодно. Ніколи не можна було знати, чого очікувати, спершу злет, тоді падіння, знову злет, знову падіння.

Він подарував браслет, в обід у понеділок, а в середу ми одружилися. Я підійшла до охоронця, який був у кабінеті, й запитала: «Джоне, де принц Чарльз?», а він відповів: «О, він пішов обідати». Тож я сказала: «А чому ви тут? Хіба ви не повинні бути з ним?». «Я заїду за ним пізніше».

Тож я піднялася нагору, пообідала зі своїми сестрами, які на мене вже чекали, і сказала їм: «Я не можу вийти за нього заміж, я не можу цього зробити, це геть нечувано». Ох, вони були просто чудові, вони сказали мені: «Ну, кепські справи, Герцогинько, твоє обличчя вже на кухонних рушничках, тож надто пізно ти схаменулась». 

[Про враження від Букінгемського палацу] я не могла повірити, які всі були холодні, як я думала про одне, а насправді відбувалося зовсім інше. Брехня і обман. Перше, що мене вразило,— це те, що мій чоловік надіслав Каміллі Паркер-Боулз квіти, коли вона хворіла на менінгіт. «Ґледіс від Фреда».

Я ніколи не лізла у його справи. Я просто сказала йому: «Ти завжди маєш бути чесним зі мною». Наприклад, у наш медовий місяць ми сіли обговорити різні зустрічі й повідкривали свої щоденники, а в його щоденнику виявилися дві світлини Камілли. Тоді ж, під час нашого медового місяця, ми влаштували святковий бенкет для президента [Єгипту] Анвара Садата.

На манжетах Чарльзової сорочки я помітила запонки — з двома літерами «С», переплетеними наче на логотипі «Шанель». Здогадалася одразу; я точно знала. «Камілла тобі їх подарувала, хіба ж ні?». Він відповів: «Так, а в чому проблема? Це подарунок від подруги».

Ох, знали б ви, як ми посварилися. Ревнощі, суцільні ревнощі — така гарна ідея з отими двома «С», хоч у певному сенсі не така вже й розумна.

Я залишилась сама [під час планування весілля], бо він поїхав до Австралії та Нової Зеландії в тур, і ви, звичайно, можете пригадати фотографію, на якій я заплакана у червоному пальті, коли він сідає на літак. Це не мало нічого спільного з тим, що він їде. Найжахливіше сталося перед його від’їздом. Я була у його кабінеті й розмовляла з ним, коли задзвонив телефон. Це була Камілла, якраз зателефонувала йому перед тим, як він поїде на п’ять тижнів. Я подумала: «Мені бути доброю і вийти, чи просто посидіти тут?». Та я вирішила, що буду доброю, тому залишила їх на самоті. Це просто розбило моє серце.