Художниця Ольга Штейн – про власну галерею, популяризацію мистецтва та надію посеред війни

Художниця Ольга Штейн влаштовує мистецькі виставки та проводить ярмарки, наближаючи роботи молодих авторів до глядача.

"Я завжди боялася називати себе мисткинею", – каже київська художниця Ольга Штейн. Її руде хвилясте волосся зібране в стилі 1920-х, у неї порцелянова шкіра та яскраво-червоні губи, на руках багато браслетів і вінтажний золотий годинник. Театральний образ різко контрастує з мінімалістичним виставковим простором, де ми перебуваємо. Незалежний проєкт thesteinstudio на Лютеранській вулиці в Києві Ольга заснувала в 2020 році, коли тільки-но переїхала до столиці.

Випускниця Львівської академії мистецтв, Штейн зізнається, що її надихає ідея віденського Будинку сецесіону – галереї, відкритої наприкінці XIX століття спільнотою художників, серед яких були Ґустав Клімт, Вільгельм Ліст та Альфред Роллер. На межі віків вони створили простір, де могли демонструвати нове, вільне від консервативних правил мистецтво, незалежне від рішень галеристів і меценатів. Така автономія принципова для Штейн: всі виставки молода кураторка влаштовує за кошти, зароблені від продажу власних творів. Проєкт покликаний спрощувати комунікацію між художниками й аудиторією; полегшувати вхід колекціонера у світ сучасного мистецтва та відкривати нові імена.

Instagram

Olga Stein Kalynovska-Kravchuk (@asteinart)

Штейн – тепла, легка та щедра в комунікації – каже, що для неї в артсвіті немає конкуренції, бо "вона апріорі неможлива". У травні 2021 року Ольга провела у thesteinstudio перший ярмарок сучасного мистецтва, в якому взяли участь 40 художників: "До нас прийшло 1500 людей, без жодної реклами та маркетингу". Через кілька місяців вона зібрала 15 колекціонерів і влаштувала тур майстернями молодих митців у Львові, продавши за два дні понад десяток робіт. Серед них – твори добре відомих сьогодні Андрія Роїка і Ірини Максимової.

Простір на Лютеранській, 6 Штейн перезапустила пів року тому, і за цей час встигла влаштувати тут низку благодійних заходів і дві великі групові виставки: "Гостинець", про їжу як форму пам’яті за кураторства Тамари Турлюн, яку цьогоріч покажуть у Нью-Йорку, і аудіопроєкт "Почуття перед Різдвом 2-го року повномасштабного вторгнення" під орудою Асі Мельник та самої Ольги. "До Штейн" ходять колекціонери, дизайнери, куратори, та журналісти – їй вдається блискучий нетворкінг, з якого народжуються змістовні проєкти. Саме зі знайомства в її просторі юристки та меценатки Зоряни Пелех і відомого куратора й художника Станіслава Туріни народилась одна з найгучніших виставок минулого року – "Дні, дні" в Софії Київській, присвячена рефлексії про буденність та ритуали, які стають життєво необхідними в буремні часи.

Цього сезону амбітна Штейн вже запланувала експозицію художниці Каті Лесів (серія колажів про закоханість і зрілість), сольний проєкт Лізи Мамардашвілі про обміління запорізьких порогів через війну. Її мета як власниці простору – показувати більше нових для широкої аудиторії та потенційних колекціонерів імен, а це потребує сміливості. "Я бачу багато молодих митців, яким хочу зробити персональні виставки, бо вони гідні, але ще не мали сольних експозицій", – каже Штейн. Цієї весни thesteinstudio запросили провести групову виставку у Франкфурті – у новій галереї "91", яка відкрилася торік з гучного проєкту українського художника Нікіти Кадана про історію Голокосту в Івано-Франківську.

"Моя місія – спрощувати комунікацію між художниками й аудиторією та відкривати нові імена"

Іще одна її мета – популяризація мистецтва: у своєму подкасті Hi, it’s me, Stein Ольга говорить про розвиток творчої кар’єри й артринок. Серед гостей – художниці Жанна Кадирова і Леся Хоменко, кураторки Марія Ланько та Наталія Чечусова. Роботу артпродюсерки Штейн поєднує з власною мистецькою практикою. Всю юність вона, художниця-реставраторка за освітою, провела, відновлюючи фрески та ікони в Гарнізонному храмі й палаці Бандінеллі у Львові та в Києво-Печерській Лаврі. Згадує, як на першому курсі разом з іншими студентами опановувала всі можливі декоративні техніки. "Ми варили левкас – різновид ґрунту, покривали ним дошки, потім замішували пігменти з яйцем, вином або пивом і робили фарбу-темперу, з якою і працювали. Коли володієш різними техніками, стаєш більш вільною. Я знаю митців, здатних без освіти працювати так, як вони відчувають. У мене не виходить оце fake it till you make it".

Штейн займається великоформатним живописом, керамікою, скульптурою. Іноді це нетривіальні матеріали – наприклад, хліб, який став і сировиною, і темою її проєкту в межах групової виставки Transformative Identities у резиденції на Кіпрі влітку 2023 року (ініціаторка Вікторія Величко). У серії інсталяцій та відеоарту "Хліб" Ольга міркує про голод, продовольчу безпеку і власну родинну травму. Її прабабуся, родом з Черкащини, пережила Голодомор, і в родині "завжди були нездорові стосунки з їжею".

У своїй практиці Ольга звертається до екзистенційних тем – наприклад, земля та її фізична цінність, що з’явилась як реакція на контрнаступ України восени 2022 року, і природа віри. Останню вона досліджувала в персональному проєкті Piece of the Soil, що відбувся в лондонській інституції Le Dome наприкінці минулого року. Це серія вишуканих і ніжних керамічних барельєфів із сюжетами про рай, пекло та присутність Бога, а також великоформатні полотна з оголеними аморфними тілами. У виставці, яку Штейн готувала три місяці, створивши понад 60 панно, вона не тільки порушує тему феномену віри й особистих релігійних переживань, а й ставить запитання, зрозуміле багатьом українцям: на чому заснована надія на справедливість світу посеред жахливої війни.

Ольга зізнається, що зрештою знаходить сили саме в мистецтві. "Для мене це в жодному разі не про можливість втечі – радше про спосіб пережити страшний досвід. Війна не лишила нам простору для ілюзій, мусимо стикатися з жорстокою реальністю і будувати в ній життя".

Текст: Дарія Слободяник

Фото: Lesha Berezovskiy

Стиль: Viktoriia Filipova

Зачіски та макіяж: Dima Grushkivskiy