Літературні портрети неглянцевої Словенії

Словенія — дивовижна країна, куди більш альпійська, ніж балканська, принаймні за ментальністю її мешканців. Напевно, найупорядкованіша серед слов’янських держав, котрій пощастило мати й чудові гори, й вихід до теплої Адріатики.

У такої комфортної країни й література мала б бути відповідна, такий собі книжковий варіант «Мілки — найніжнішого шоколаду». Але в реалі словенська література може бути такою ж суворою, як і Альпи, коли в них опинишся в негоду. Що й не дивно, зважаючи на історію країни — як прийнято казати, непросту. І це ще м’яко сказано, адже в неї (як і в багатьох інших країн, тож не варто дивуватися нашій унікальній багатостраждальності) за спиною — і сотні років перебування у складі чужої імперії, і залучення до двох світових війн минулого століття, і доволі скудне життя в часи, коли мільйонам людей було не до туристичних поїздок до морських берегів і на гірські полонини.

Знайомство з літературою Словенії (досить плідною, зважаючи на малочисельність словенів) можна розпочати з творчості Франце Бевка (1890–1970), так-сяк перекладеного українською в радянський час. Як і його хорватський колега Мирослав Крлежа (ZN.UA про нього писало), Франце Бевк узяв участь у Першій світовій війні, побувавши в складі цісарського австро-угорського війська на території України (Галичина та Буковина). Після її закінчення повернувся до рідних місць, а саме до міста Горіца, де до війни вчився на торговця. А Горіца тим часом після низки територіальних поділів уже в повоєнний час потрапила до складу Італії, де саме зростав і міцнів молодий фашизм.

Письменник вирішив залишитися на малій батьківщині й там боротися за права словенських співвітчизників словом, що виявилося небезпечним. Кілька разів потрапляв до італійської в’язниці (цей досвід він потім опише у своїх творах), 1943-го приєднався до руху за визволення Словенського Примор’я та Трієста.

Втім, і за результатами Другої світової війни ані повернути Горіцу Словенії, ані тим паче Трієст — Югославії (як це вийшло з його побратимом Фіуме/Рієкою) не вдалося. Горіца остаточно залишилась італійською Gorizia, а письменник перебрався до Любляни, де й жив до кінця своїх днів. Найвидатніший роман Франце Бевка «Капелан Мартін Чедермац» (присвячений маловідомій у нас боротьбі словенців із італійською окупацією), сподіваюся, ще дочекається українського перекладу. Наразі ж тим, хто зацікавиться, доведеться шукати його твори на вторинному книжковому ринку, де є шанс недорого придбати збірку оповідань «Важкий крок». Із тих оповідань читачеві відкриється Словенія сторічної давнини — від самого кінця Першої світової (оповідання «Чужа дитина» з поширеним сюжетом: солдат повертається в рідне село після кількох років війни, а дружина народила від іншого) до років-передвісників Другої («Важкий крок» про матір, яка здійснює відчайдушну спробу визволити з фашистської катівні сина й стає свідком страшного в’язничного злочину — вочевидь, із тих, які бачив за ґратами й сам автор).

Цікаві паралелі з нашим сьогоденням можна побачити в повісті «Хутір у долині» з цієї ж збірки. До гірського сіла добираються італійські ділки й за грубі гроші спокушають селян вирубати заповідні ліси. Зрубані дерева цілком очікувано мстяться, бо ґрунт і каміння навколишніх скель уже нема чим тримати, — й на село сходить руйнівна катастрофа… Варто додати, що в радянський час, окрім збірки «Важкий крок», виходило друком кілька дитячих книжок Франце Бевка, але загалом його чималий спадок практично невідомий сучасному читачеві. Ба більше, біографії автора навіть нема в українській Вікіпедії.

Натомість творчість Драґо Янчара (1948 р.н., Марібор) непогано представлена принаймні трьома сучасними виданнями — «Безіменне дерево», «Цієї ночі я її бачив», «І кохання теж». Видане 2010 року в чудовій серії «Карта світу» (видавницво «Фоліо»), «Безіменне дерево» відкриває читачеві невідому Словенію — підземну. В буквальному сенсі, адже країна славиться своїми карстами. Власне сама назва цієї геологічної формації, якій притаманне розчинення гірських порід поверхневими чи підземними водами та формування специфічного рельєфу, походить від назви вапнякового плато Карст (або Крас) у Словенії, неподалік італійського Трієста.

В книзі значну увагу приділено печерам, до яких можна потрапити просто з пивниці десь у Любляні, а вилізти (якщо не загубитися назавжди) біля моря. Але не тільки печерам. Це дивна історія з переплетенням двох епох — Другої світової, коли на маленькій території Словенії зійшлися італійські окупанти, вояки королівської Югославії й червоні «тітовські» партизани, та мирного й унормованого життя початку 2000-х, і низкою героїв — нуднуватим архіваріусом, який несподівано захоплюється справжнім декамероном із еротичних історій піввікової давнини, що потрапив до його рук щоденником невідомого Великого Коханця; а також мандрівником у часі, який потрапляє в минуле, вилізши на казкове дерево, та іншими персонажами.

В книзі переплетена нумерація глав, а сюжет розкручується у дедалі більше безумство, однак кожен конкретний його епізод цілком реалістичний. Як-от переживання закоханої словенської пари на хорватському Довгому острові під час війни 1990-х — у них медовий місяць, а в чоловіків острова — загальна мобілізація! Чи спогади про батька головного героя, що збожеволів після жахів Другої світової. Не намагаючись описати непростий сюжет книги, підсумую: «Безіменне дерево» відкриває читачам ту ж нетуристичну, неглянцеву Словенію, що й новели Франце Бевка.

Словенська література, звісно, не обмежується двома згаданими тут авторами. Варто було б згадати й Бориса Пахора, письменника, який прожив понад сто років (1913–2022), представника словенської меншини в Італії. Його біографія має паралелі з життям Франце Бевка — перебування за межами «материнської» Словенії, боротьба проти італійських фашистів (із перебуванням у низці концтаборів). І також він був старшим приятелем Драґо Янчара, на творчість якого серйозно вплинув. 2016 року в згаданій вище книжковій серії «Карта світу» вийшов роман Бориса Пахора «Важка весна» на тему тієї ж таки боротьби з окупантами та повернення героя до життя після важких поневірянь.