У Львові читанням п'єси "Параскева" стартував IV Фестиваль сучасної драми

На читанні "Параскеви" побувала журналістка "Еспресо.Захід".

Камерна сцена Театру Заньковецької зустрічає своїх глядачів майже повною темрявою. Сімох акторів на сцені лиш ледь-ледь видно завдяки світелкам, які допомагають їм у читанні. Яскравіша лише восьма – Параскева, адже саме лінії та межі її життя й поведуть глядачів через усю п'єсу.

А переплітається тут чимало. Від останнього періоду Другої світової війни, стосунків українців та поляків, операції "Вісла" й аж до сучасності, початку повномасштабного російського вторгнення та неочікуваних родинних зустрічей, які наприкінці таки не зовсім розкриті й змушують прокручувати у голові можливі варіанти.

Фактично упродовж цілого читання глядач бачить, як переплітаються усі ці події, але передовсім жіночі долі. Як впливають вчинки одних жінок на інших, як розгортається їхнє життя. І як на поворот подій може вплинути відчуття образи, безвихідь та відсутність вчасної підтримки, коли б матері таки стало сміливості стати горою за свою доньку.

Сама п'єса була створена під час IV Лабораторії драматургії НСТДУ із найактуальнішою темою сьогодні "Як писати про війну". Хоча на початку роботи Ольга планувала працювати з іншою темою.

"У мене є дуже багато матеріалу, з яким я ношуся-ношуся, але постійно відкладаю його на майбутнє. І тут я думаю, Боже, це ж теж про війну, про весь наш контекст наш, про непроговорені родинні історії. і так я якби вирішила змінити цю тему, – пригадує драматургиня той час та предтечі появи "Параскеви". – Тому, що в мене насправді було багато матеріалу вже на цей момент, дослідження було зроблене і репортажу, і інтерв'ю, і наукової літератури. І поїздка відбулася цими селами".

Як під час обговорення після читання зазначила Ольга Мацюпа, передовсім ця п'єса – це художній вигаданий твір, проте усі ті історії та події мають під собою реальну основу. Власне можна назвати "Параскеву" збірною історією прабабусь.

Фото: Андріана Стахів

Готував читання п'єси Дмитро Леончик, свою співпрацю із драматургинею вони розпочали ще під час творчої лабораторії.

"Коли мені вперше показали синопсис історії, я був дуже здивований з того, бо у мене в родині так само є така історія. По бабусиній лінії, її мама була депортована з Польщі", – ділиться режисер.

Разом із акторками та акторами за короткий період часу їм вдалося створити дуже живе та яскраве, пронизливе читання, яке змогло максимально передати усі ті відчуття, закладені у п'єсі, а можливо навіть багатьом відгукнутися у своїх родинних історіях.

А поки фестиваль ще триває, поціновувачі сучасної драматургії мають нагоду зареєструватись відвідати читання, які заплановані на неділю. Це читання п'єси "Гражда" драматурга Олега Михайлова за режисурою Ірини Ципіної, а також п'єси "Виживуть тільки пам’ятники" драматургині Оксани Гриценко за режисурою Дмитра Некрасова.