Ми не можемо "знищити" умовного Булгакова

Про всіх цих булгакових-пушкіних-достоєвських і що з ними робити. Свої ж аргументи я "поскладав" вже давно.

Пощастило мені в тому сенсі, що російську і радянську культуру я намагався зрозуміти й пояснити саме крізь призму колоніалізму ще багато років тому. Зрештою, ось це страшне словосполучення "колоніальний дискурс радянської культури" було й в назві моєї дисертації, яку я декілька років тому захистив в Празькому університеті. Саме це словосполучення і, відповідно, частини дисертації їй присвячені, були предметом жвавих дискусій.

Колоніальність в будь-яких проявах все ще дуже важко сприймається на Заході, якщо ти намагаєшся її використати для пояснення деяких речей в минулій і теперішній українській культурі. Зрештою, в самій Україні це теж часто зустрічає спротив.

Читайте також: Що для мене не так з Булгаковим?

Але це те, чим я тим більше (або попри це) намагаюсь займатись. Матеріал для книжки я вже давно зібрав (але збираю його, по суті, постійно) і зараз пишу. Про російсько-радянський колоніалізм. Значна частина вже написана.

Нові "страсті за Булгаковим" лише утверджують мене в переконанні, що тема ця на часі. Ми виходимо з тіні імперії, і починаємо краще бачити, що культура наша в різних сенсах пронизана колоніальним спадком.

Я, попри все, не є прихильником тези про "порожність" російської культури. Так само як і прихильником її "скасування" - просто тому, що на мою думку, це не працює. Культуру треба переосмислювати, аналізувати, розставляти акценти.

Ми не можемо "знищити" умовного Булгакова – і це й не потрібно. Ми повинні вміти пояснити, що це ворожий персонаж для української культури. Власне, цим я десь трохи й займаюсь в новій книжці. Хоч головний фокус я наводжу саме на повоєнний радянський період. Там – "мої" дисиденти та шістдесятники, чию діяльність я теж спробую проаналізувати як, в певному сенсі, антиколоніальний рух.

Читайте також: Жарти "Кварталу 95" як інерція колоніалізму

Мені видається гранично важливим осмислити, з яким важким саме колоніальним вантажем ми вийшли з Радянського Союзу. І наскільки сильною є інерція колонізації, з якою ми досі боремось. І основа цього – саме в культурі.

Просто фіксую цей момент. Дасть Бог і ЗСУ – до кінця року віддам рукопис у видавництво. Абсолютно не претендую на істину в останній інстанції. Це радше про дискусію та аргументи. Але водночас вірю, що це може бути важливою справою для нашого переосмислення власного минулого і передусім ролі культури в нашому протистоянні з ворогом.

Джерело

Про автора. Радомир Мокрик, український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.