Львівські енкаведисти

Чи не у кожному українському місті є своя така пресумна місцина, де радянська влада допитувала, глумилася, піддавала невиносимим тортурам і по-садистськи знищувала тисячі і тисячі наших співгромадян. Але, час сплинув, і більшість з нас про це все навіть рідко коли й згадує…

А щоби розбудити у собі оту нашу українську приспану пам’ять, наведу нижче всього два приклади про ці масакри, які чинили російські більшовики в червні 1941 року у львівській “Тюрмі №4”, званій в народі – Бриґідки, що на вулиці Городоцькій, перед відходом радянських військ зі Львова (станом на 10 червня 1941 року у цій тюрмі знаходилося 706 в’язнів – чоловіків і жінок, з яких 324 були замучені до смерті або розстріляні енкаведистами з 24 по 28 червня 1941 року).

По-перше, після вступу німецьких військ до Львова, командування їх 17 армії одразу направило групу військових суддів і лікарів для обстеження в’язниць. Так, штабний лікар Георг Сальтцер за присутності свідка Мюллера 6 липня, склали протокол огляду в’язниці у Бриґідках. У ньому (протоколі) йдеться, що:

“…серед оглянутих у “Бриґідках” тіл одна жінка з відрізаною правою груддю. В одного чоловіка відсутні геніталії. У різних чоловіків пальці або руки були частково розчавлені або роздроблені. Тіла кількох жінок і одного чоловіка були зв’язані. Розірваний одяг на тілах жінок зі слідами жорстокої поведінки. Розтріпане волосся деяких жінок свідчать про страждання, поки їх не застрелили. У “Замарстинівській” в’язниці численні тіла зі зв’язаними руками та ногами, багато слідів жорстокого знущання та каліцтва…”

По-друге, про обставини знущання над в’язнями з боку радянських охоронців львівських тюрем згадує у спогадах Євген Наконечний. Він розповідає про свого сусіда Владислава Желязни, який відбував покарання в “Бриґідках”. Приблизно 27–28 червня його випустили з в’язниці (бо він потрапив до категорії “битовиків” – засуджених за побутові неважкі злочини, які підлягали звільненню).

Розповідаючи обставини свого звільнення Владислав Желязни розповів, що в канцелярії тюрми відбувалася постійна пиятика. І, от, коли тюремне начальство виписувало йому документи на звільнення, то один з радянських офіцерів запропонував йому (Владиславу Желязному) приєднатися до їхнього “застілля”, кажучи: “…Ты – здоровый мужик, немного попостил и проголодался… А, за бабами ты, видимо, тоже сильно проголодался..? У нас этого добра хватаєт. Пошли со мной, польський вор, я угощу тебя девками”.

Він завів мене в якесь приміщення, яке було схоже на катівню, де:

“…на столах лежали голісінькі молоденькі дівчата, прив’язані за руки до якихось стінних гаків. Дівчати тихенько, мов немовлята скиглили. Глянули вони на нас з такими смертельно переляканими очима, аж моторошно стало. “Вибирай любую”, – сказав начальник. “Хто вони?”, – спитав я ошелешено. “Какие-то харцерки”. Зауваживши мою розгубленість, офіцер додав: “Ну, понимаешь, харцерки – это бешенные фашистки. Им все равно скоро каюк, пользуйся, пока еще можно. Девки молоденькие, сочные, воспользуйся возможностью…” (адаптовані мною цитати подаю за дисертацією Миколи Балабана, 2023 року).

…Усіма цими звірствами над українцями і над представниками інший націй у “Тюрмі №4” на Бригідках займався 233 полк конвойних військ НКВС.

Тому у мене звернення до міського Голови Львова Андрія Садового і до Голови Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького: доручіть, якщо ваша ласка, профільному управлінню ваших адміністрацій укласти і надіслати до Державного архіву у Львівській області, запит з проханням надати перелік прізвищ, посад і домашніх (на той час) адрес тих осіб із 233 полку конвойних військ НКВС, які безпосередньо в червні 1941 року вчиняли або ж мали причетність до садистських знущань і розстрілів в колишній “Тюрмі №4” (Бриґідки) по вул.Городоцькій у Львові.

Той факт, що на фасаді вищезгаданої тюрми на Бригідках нині висить меморіальна таблиця в пам’ять тут невинно замученим ще не означає, що цього достатньо.

Ми – львів’яни і гості нашого міста – хочемо знати конкретні прізвища виконавців тих звірств і, чи часом, їх сьогоднішні нащадки, які ще залишилися у Львові, не користуються якимись пільгами від української держави.

Микола БАНДРІВСЬКИЙ
Археолог, доктор історичних наук

Джерело: Історична правда