Яким буде Національний павільйон на бієнале у Венеції: розповідають куратори та митці

Куратори Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький готують національний проєкт для бієнале у Венеції — про колективний досвід, який сьогодні проживають українці.

У київському Музеї Ханенків трохи незатишно від пустих стін — два роки тому всі експонати було евакуйовано. Та сьогодні тут велелюдно — презентують проєкт національного павільйону Венеційської бієнале. Друга виставка, що проходить під час повномасштабного вторгнення в Україну, викликає цікавість.

Офіційно Україна бере участь у бієнале з 2001 року: тоді "український образ" втілювали соняшники на фоні світлини четвертого реактора ЧАЕС (це була пʼятнадцята річниця аварії) в армійській зеленій палатці замість приміщення — проєкт за кураторства художника Володимира Раєвського. За минулі понад двадцять років українські павільйони були різними. У середині нульових — дорогими і дуже буквальними: у 2009-му курував боксер Віталій Кличко, а на відкритті виступала Вєрка Сердючка, яка тоді представляла Україну на Євробаченні. Вона була зі срібною зіркою, з келихом вина і за спогадами відвідувачів чітко співала: "I want to see Russia goodbuy". А на плакатах був зображений Кличко з золотими боксерськими черевиками. Після 2013-го, коли кураторами стали мистецтвознавці Олександр Соловйов та Вікторія Бурлака, презентували експозиції з гострою політичною та соціальною проблематикою: проєкт "Надія" 2015 року художників Нікіти Кадана, Жанни Кадирової, Анни Звягінцевої і "Відкритої групи" був присвячений війні на Донбасі та анексії Криму.

Куратором цьогорічної бієнале у Венеції став бразилець Адріано Педроса, художній керівник музею Сану-Паулу (MASP) і організатор численних виставок в Бразилії, США і Китаї. Він і запропонував тему — "Іноземці скрізь": про тих, хто є чужими, маргіналізованими і залишається поза спільнотою та осторонь суспільних процесів; про постійне переміщення людей між країнами, націями, територіями, ідентичностями, расами, статтю, сексуальністю, багатством і свободою. "Іноземці скрізь" — назва проєкту неонових написів художнього колективу Claire Fontaine із Палермо. Ця фраза була запозичена у туринського обʼєднання анархістів, які використовували її під час акцій у боротьби з ксенофобією та расизмом на початку 2000-х.

Цього року Україну у Венеції представляє груповий проєкт "Плетіння сіток" кураторів Вікторії Бавикіної та Максима Горбацького. Він складається з кількох художніх висловлювань: інсталяції "Щирі вітання" Каті Бучацької, реалізованої разом з групою нейровідмінних художників; фільму "Цивільні. Вторгнення" Даніїла Ревковсього та Андрія Рачинського, відеороботи "Comfort Work" Лії Достлєвої, Андрія Достлєвого, та просторової інсталяції "Робота" Олександра Бурлаки.

32-річна Вікторія Бавикіна — харківʼянка, 36-річний Максим Горбацький родом з Кривого Рогу. Він був куратором у Мистецькому Арсеналі в Києві з 2018 до 2021 року, вона три роки опікувалась колекцією харків'ян Бориса та Тетяни Гриньових, одним із найбільших зібрань сучасного українського мистецтва. Вони познайомились під час роботи: Вікторія у 2018-му виступила співкураторкою виставки "Швидкорозчинний час" у Мистецькому Арсеналі — рефлексії на тему суспільно-політичних змін в українських містах в 1990-х.

Два роки тому пара переїхала в Лондон, згодом в Ліверпуль, де мешкають сьогодні. Незадовго до цього кожен окремо відкрили два великі проєкти. Вікторія — виставку творчості херсонського митця Стаса Волязловського у харківському ЄрміловЦентрі, а Максим — української фотографії "Чутливість" у Мистецькому Арсеналі. У Великій Британії Бавикіна і Горбацький заснували у 2020 році громадську організацію "Українська фотографія", а у 2022 у Великій Британії — платформу Ukrainian. Photographies, що торік під час паралельної програми Євробачення курувала виставку HOME.

Виставка HOME обʼєднала 17 проєктів українських фотографів, які розмірковували на теми землі, свободи, спротиву, середовища та творчості, а головне — чим є для українців дім. Їх можна було побачити у пʼятьох різних інституціях Ліверпуля, а також просто неба у міському просторі. Зараз Максим працює куратором галереї Open Eye Gallery, а Вікторія навчається на магістратурі місцевого університету за спеціальністю "мистецтво, філософія і культурні інституції". Обидва жартують, що поза бієнале зараз життя немає.

"Українці не мають привілею думати лише про мистецтво і художні концепти. Присутність на бієнале – нагадування про нас"

Спільне проживання досвідів — обʼєднавчий мотив українського колективного проєкту в Венеції. "Плетіння сіток — це одночасно реальна практика та метафора спільної дії, — окреслює основну ідею Максим Горбацький. – Нам було важливо говорити про українське суспільство зараз, а також щоб роботи були створені у співпраці з різними спільнотами. Ми запрошували учасників, зважаючи на їх практики, близькі їм теми та підходи. Наприклад, Андрій Достлєв та Лія Достлєва вже багато працювали з темою ідентичності, міграції, памʼяті. Практика Ревковського та Рачинського особлива тим, що вони працюють з історіями реальних людей. Бучацька і раніше курувала проєкти і виставки з нейровідмінними авторами".

Київська мисткиня Катерина Бучацька створює листівки разом з художниками з "Майстерні можливостей" та "ательєнормально". "Майстерня можливостей" була заснована на базі PinchukArtCentre для нейровідмінних митців. А "ательєнормально" — це студія, де пліч-о-пліч творять професійні художники з синдромом Дауна та без нього. Зараз там постійно працюють Станіслав Туріна та Катерина Лібкінд. Проєкт "Щирі вітання" робить український павільйон, поза сумнівом, історичним — вперше в ньому беруть участь нейровідмінні автори і авторки, а їхні твори дадуть глядачам змогу наблизитися до способу мислення та життя людей з розладами аутичного спектру або синдромом Дауна. У проєкті задіяні 15 художників, які виготовляють зворушливі поштівки — з побажаннями для ближніх і для всього світу, сусідів, знайомих і незнайомців: це Анастасія Аверіна, Георгій Алавердов, Ірина Голобородько, Євген Голубенцев, Олексій Денисенко, Влада Дика, Оля Жолобецька, Настя Кравчук, Дарина Малюк, Олексій Овдієнко, Артем Олійник, Валентин Радченко, Анна Сапон, Олександр Стешенко та Варвара Шишлова.

Бучацька говорить, що звичні привітання зі святами у розпал війни здаються сюрреалістичними — так само нейровідмінним людям важко зрозуміти будь-які кліше, метафори, порівняння, — це їхня особливість. Натомість виникають нові щирі побажання "тут-і-зараз". Наприклад, листівка "Бажаю усім подивиться на серпанок" Ірини Голобородько в умовах війни звучить прямодушно, бо дожити до ранку під час ракетних атак — вже велика удача. Анна Сапон працює у техніці тафтингу — ручного килимарства. На килимі, який буде представлено в павільйоні у Венеції, барвистими літерами вона виткала побажання Адріану Педросі: "Провести день виставки гарно. Молітеся богу, довіряйте йому душу своїх желаній".

Українським біженцям по всьому світу присвячена робота Comfort Work Лії Достлєвої та Андрія Достлєвого, донецьких художників, які майже 10 років мешкають у Польщі. "Проєкт спрямований насамперед на західну аудиторію, зовнішнього, а не українського глядача, і пов’язаний з образом "бажаного біженця", — розповідає мистецький дует. — Кому на Заході готові допомагати? Кого готові приймати в себе? Якими, на думку європейців, мають бути українці, що тікають від війни, щоб їм активніше надавали підтримку? А хто вибивається з цього образу?"

Втомлена жінка у сірому спортивному костюмі. Чоловік 50-60-ти років у жовто-синій куртці. Фарбована блондинка, вся у рожевому і з яскравим макіяжем. Огрядна жінка у вишиванці. Це німі відеопортрети, але слова зринають у нас в голові самі собою. Адже робота Лії Достлєвої, Андрія Достлєва — про стереотипи, так звані "комфортні образи", на які західному глядачеві зручно дивитися, бо вони відповідають його очікуванням. Вона ґрунтується на розгорнутому дослідженні про упередження щодо українських біженців в європейських країнах, яке провели митці, а потім обрали найбільш поширені портрети та запросили професійних європейських акторів за гроші зіграти їх перед камерою. Керували процесом українські біженки, які направляли артистів — щоб ті відтворили своїх персонажів більш достовірно. За словами Лії та Андрія, така інверсія ролей потрібна, щоб не тиражувати стереотипи за рахунок справжніх представників вразливої групи. "Ми знімали у Німеччині, Великій Британії та Польщі як у головних напрямках, де шукали прихистку українці. Це логічне продовження нашої практики — ми багато працюємо з міграцією та образом Іншого".

У відеороботі творчого дуету з Харкова Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського "Цивільні. Вторгнення" показані події, які відбуваються на території України з 24 лютого 2022 року. Фільм тривалістю майже 60 хвилин складається з кількох сотень знайдених на ютубі відеозаписів. Художників цікавили кадри, зняті саме цивільним населенням, які мають зовсім небагато переглядів. "Передусім ми передивлялись ютуб-канали приватних осіб, які до початку повномасштабного вторгнення викладали ролики на різні теми: прогулянки по рідному місту і відеоогляди парків та історичних місць, або про риболовлю, спорт, музику. Після 24 лютого тематика цих каналів різко змінилась — бойові дії у містах та селищах, відео з підвалів та укриттів, кадри евакуації з окупованих територій, побут у прифронтових населених пунктах, поховання в умовах війни та за відсутності можливості потрапити на кладовище. Одна з тем, якій ми приділили велику увагу, — це доля тіл загиблих цивільних", — розповідають художники.

Архітектурна інсталяція "Робота" киянина Олександра Бурлаки зібрана з лляних полотен — різних за текстурою шматків тканини, знайдених на українських барахолках та куплених на онлайн-сервісі оголошень OLX. Ця інсталяція і утворює архітектуру українського павільйону: ніби символічно оточує його турботливою бронею з українського льону, всередині якої розмістилися художні висловлювання митців. У селах, містах та містечках України щодня плетуть подібні маскувальні сітки. Історій жінок, яких обʼєднує плетіння, сотні, якщо не тисячі. Якби можна було скласти всі сітки разом, напевно, вони накрили б усю Україну. Якщо б вони могли захищати ще й небо — жодна російська ракета не змогла би впасти на нашій землі.

Плетіння сіток — це одночасно реальна практика та метафора спільної дії. Нам було важливо говорити про українське суспільство зараз

Кураторка Вікторія Бавикіна каже, що цього року навколо національних павільйонів бієнале точиться критична дискусія. Чи мають учасники бути громадянами країни, яку представляють? Чи обовʼязково говорити про те, що відбувається саме в ній? "Нам йдеться про можливість мати острівок про Україну у Венеції, — зізнається Вікторія. — Ми не маємо привілею думати лише про мистецтво і художні концепти. На жаль, за кордоном відчувається втома аудиторії від війни. Дуже важливо бути присутніми на бієнале, адже це ще одне нагадування про нас".

Фото: Rob Battersby, Vasylyna Vrublevska

Текст: Оксана Семенік