Харків на генераторах. Як виглядає життя під обстрілами очима харківʼянки

Попри постійні обстріли і перебої з електроенергією, в Харків повернулося чимало місцевих жителів, нині населення складає близько мільйона. Деякі з них не витримують і залишають свої домівки вже вдруге. Ті, що залишилися, називають себе "залізобетонними".
У місті працює громадський транспорт, місцеві бізнеси швидко оговтуються після обстрілів, а бронебійна плівка на вікнах стала міським трендом.

Вибухи, чати, сирена

У нас у Харкові так: спочатку вибух, потім емоції в чатах, потім тривога. Всі ракети, що летять на Харків – долітають. А після атак харків’яни, якщо пощастило залишитись неушкодженими, продовжують займатися своїми справами. Працюють лікарні, банки, ресторани, зоопарк, ТРЦ, доступні послуги, є розваги, відкирлося дві підземних школи.
Просто треба встигнути "проскочити" поміж ракетами. І зарядити телефони й павербанки, коли з’являється електроенергія.

треба встигнути "проскочити" поміж ракетами

З 22 березня, після періоду відносного затишшя, в Харкові почались щоденні обстріли. Під ранок того дня росіяни вдарили 20-ма ракетами. Харківські анонімні телеграм-канали, які моніторять обстріли, сипали повідомленнями: «Ще летить!» «Ще два вибухи!», «Сьомий вибух!», «Вибух! Дуже гучно!», «Ще летить!» «Вибух», «Світло зникло», «Ще летить», «Вибух!», «Попередньо, в повітрі ще ракета».
Ми й без них чуємо кожен вибух, сидячи в коридорі. То далеко – глухий звук, то зовсім близько, то зовсім близько – тоді аж у вухах лящить і до горла підходить клубок.

Всі на зв’язку з близькими з інших районів, всі чекаємо, до кого прилетить цього разу.

Я стою, притиснувшись до вхідних дверей, теж щось пишу, щось читаю і чекаю – поцілить у мене чи не в мене.

Хтось пише в чаті: “Ну все, хана світлу, і моїм вікнам, і моїй нервовій системі, влупило прямо біля мене, полихає”. І одразу відпрвідь: “Боже, Харків....(((( Я не знаю, що й написати (( обіймаємо вас всім Києвом”.

Ми з друзями теж завели спільний чат, щоб перевіряти, чи всі живі й не поранені:

– Всі в порядку?

– В повному. Світла немає тіко і спати хочеться.

– Все в порядку. Ні світла, ні води тільки((».

Без взаємної підтримки, особливо моральної, в Харкові дуже складно. Навіть адмін популярного в місті анонімного ТГ каналу пише «Рідні, ви в порядку?» після завершення атак.

Після тієї березневої атаки більше не існує нашої Харківської ТЕЦ-5 – гіганта виробництва електроенергії, яка забезпечувала електрикою не лише Харків, а й сусідні області. Знищені Зміївська і Пісочинська ТЕЦи.

Нічні дрони

Ночами місто тероризують ворожі дрони-«шахеди». Найстрашніша атака була 4-го квітня: їх залетіло в місто більше двадцяти – було декілька хвиль по пʼять-сім штук.

Як завжди, перечікую в коридорі біля дверей – кажуть, що під дверною коробкою найбільше шансів вижити. І читаю, що пишуть у телеграм-чатах.

А там – знову невтішне: “Центр міста і південна частина – курс в вашу сторону”, “Ще одна байстрючина з півночі заходить в нашу область”, “Північний пітушара взяв курс на місто. Північні райони – знову в укриття”, “Ще один з півночі курсом на місто”.

У цей момент знадвору чутно, як ревуть автомобільні мотори і лунають постріли. Іноді цікавість переборює страх і я іду до вікна дивитися, як нічне небо пронизують черги спочатку маленьких червоних куль, а потім більших жовтих. Звук знадвору стає об’ємнішим і глухим. Бачу, як небо «обмацують» величезні прожектори. Це наші вогневі мобільні групи полюють на шахеди.

Ми дуже вдячні нашим військовим із ППО за самовідданий захист міста.

Передвісники

Вдень над Харковом майже щодня висять ворожі дрони-розвідники. Ми їх не бачимо – вони дуже високо. Але дізнаємось про них знову ж таки з місцевих моніторингових телеграм-каналів. До речі, адмін одного з них – хоч і анонім, але організовував у місті й благодійні акції – то масову здачу крові, то закупку електрожилетів для обігріву військових взимку.

Дрон-розвідник часто є передвісником обстрілу, й ти автоматично переходиш в режим «очікування біди».

Іноді містяни обурюються, що розвідників не збивають наші вогневі групи. Відповідь там же, в телеграмі: «Зараз русня підняла їм (дронам-розвідникам – прим.авт.) висоту, покращила оптику, і висить це гівно на висоті від 2 до 3 км. Це гадська дрібна точка, яку на такій висоті збити максимально складно».

Блекаути

З електроенергією в місті досі важко. Звʼязок та інтернет також погані. Місто живе у режимі відключень по 3-5-7 годин на добу. Харків і область більше не можуть забезпечувати себе електрикою самостійно – електроенергія переспрямовується сюди з інших регіонів. Дотриматись графіків відключень не виходить, бо руйнування настільки серйозні, що потужностей не вистачає.

Місто практично працює на генераторах. Звісно, критична інфраструктура заживлена безперебійно. А місцеві бізнеси із залізобетонним спокоєм вмикають генератори і продовжують працювати.

Звичайні споживачі спішать поставити на зарядку свої павербанки і зарядні станції, як тільки зʼявляється світло. Бо невідомо, коли воно зникне і коли зʼявиться наступного разу.

Бувало, що через декілька днів після обстрілу електрика вже була постійно, потім знову обстріл – і знову ми без електроенергії невідомо наскільки.

Транспорт

Масований обстріл 22 березня залишив вмісто без електротранспорту. За маршрутами метро оперативно запустили автобуси: їхні маршрути були розроблені ще в часи перших блекаутів першого року війни.

Через два дні мер міста Ігор Терехов радісно відзвітував: «Якимось чудом нашим енергетикам вдалось запусти метро». Це дало величезне полегшення. Щодо тролейбусів, виведено лише кілька маршрутів, щоб люди могли під’їхати до основних станцій метрополітену. Потроху відновлюються і маршрути трамваїв.

11 квітня – знову обстріл, і знову метро стало. Хоча через декілька годин все ж запустили, але з великими інтервалами.

Бронебійна плівка

Я щоденно заходжу на Інстаграм-сторінку радіо-журналіста Джо Ліндслі, який зараз живе в Харкові, і радію, що він доносить до своєї американської аудиторії правильний посил про нас:

«Харків демонструє, що можна перебувати в 30 кілометрах від російського кордону, під такими частими атаками, і при цьому залишатись приємним місцем для життя, між цими атаками, звісно ж. Нові бізнеси тут відкриваються навіть зараз. Ви будете вражені, як ці люди продовжують свій шлях, продовжують розвиватись, навіть знаючи, що в будь-яку мить удар може зруйнувати все», – говорить Джо.

Це дійсно так. Антон й Ліля, власники популярної кав’ярні “Пакуфуда”, – мої давні хороші друзі. Взимку ракета розірвалась прямо перед входом у їхній заклад. Вилетіли величезні скляні вікна, пошкоджені стіни у залах, але люди всі живі – встигли вчасно забігти в підвал.

Реклама на кафе: «Це скло поклеєно бронебійною плівкою для вашого комфорту»

«Комунальники круто включились одразу, все прибрали, – розповідає Антон. – привезли ОСП листи («oрієнтовано-стружкова плита» – прим.авт.), допомагали закривати ними вікна. Видно, що Харків вже має великий досвід у цьому. Ми потім доволі довго працювали з забитими вікнами, без скла, фактично».

Нові вікна в Пакуфуді поклеїли бронебійною плівкою. Цей новий тренд у харківських закладах. Хто може собі дозволити, той робить такі вікна й пише на них «Це скло поклеєно бронебійною плівкою для вашого комфорту».

Це дає відвідувачам відчуття захищеності, ще раз нагадує про війну.

Інша ракета знищила кав’ярню «Франик», яка відкрилась вже у воєнний 2023 рік. «Франик» одразу став улюбленим місцем харків’ян. Удар ракети знищив і їхню приємну засклену терасу і внутрішні приміщення. Але в своїх соцмережах вони одразу написали: «Обов’язково все відбудуємо і чекатимемо на вас знову». Зараз кав’ярня уже відкрита.

Залізобетон

В центрі міста дуже багато вікон закриті листами ОСП. Але це не робить атмосферу в місті пригніченою. Навпаки, додає впевненості, демонструє, який ми «залізобетон». Адже там, всередині, за забитими вікнами, живуть і працюють люди.

Охайність, прибрані вулиці – це те, чим Харків був відомий ще до повномасштабної війни. І це теж не змінилося. «Ми під обстрілами, але комунальні служби працюють, сміття вивозиться» – коментує мер. Іноді прямо під час прильотів під вікнами чутно «врум-врум-врум» – то працює маленький сміттєвоз.

Північна Салтівка

Мій рідний район – Північна Салтівка. Здається, про неї зараз знають всі в Україні й за кордоном – її безперервно обстрілювали у 2022-му: з літаків, по ній в перші місяці повномасштабної війни безперервно били і важкою артилерією, і літаками, малою артилерією. (Наш проєкт про цей район читайте тут). Танкові бої точились за декілька кварталів від мого будинку.

Рідний будинок майже вцілів. У нього лише раз влучила ракета і розвалилось пів балкона. У нас на районі це називають “та, у вас в нормі будинок!”. Але куди не глянь, на Північній Салтівці й прилеглих мікрорайонах – суцільні руїни будівель, провалля цілих під’їздів, згорілі місцеві базарчики, покинуті заправки, кіптява від пожеж, яка навіть за два роки не змилась дощами зі стін багатоповерхівок.

Навіть тут відкриваються маленькі гастрономчики, навіть супермаркети. Працюють державні офіси, ходить транспорт, гуляють люди.

Школи

Але біля шкіл і садочків – тихо. Дитячого галасу ніде не чутно. Всі шкільні й дошкільні навчальні заклади міста зачинені через постійну загрозу обстрілів. Багато шкіл потрощено авіабомбами.

Діти, що залишилися в місті, продовжують вчитися. В Харкові відкрили вже другу підземну школу. Перший закладом з навчанням під землею була відкрита минулого року «метрошкола». Там діти навчаються у підземних коридорах і переходах метро, перетворених на класи. Другу підземну школу тільки-но добудували, але навчальний процес ще не запускали.

Вистава “за вказаними координатами”

Ще один маркер нашої харківської стійкості – культурне життя. У місті відбуваються концерти, виступають коміки зі стендапами, актори грають театральні вистави.

«У вишукану історичну залу національного драматичного театру Шевченка не потрапити, – розповідає харківʼянка Галина. – Але на виставі я все ж побувала. Подрузі на роботі видали квитки. І от, ми пішли за вказаними координатами, зайшли в кафе, спустилися у підвал – а там доволі велика зала, і сцена, і вистава! Ковток культурного життя!».

зайшли в кафе, спустилися у підвал – а там доволі велика зала, і сцена, і вистава!

Також відкритий зоопарк. Як раз напередодні війни зробили його повну реконструкцію – за сучасним проектом і стандартами, що враховують всі потреби і комфорт тварин.

Мова

І ще дещо дуже важливе. Нинішній Харків наповнюється українською мовою. Особисто для мене це останнє, чого я очікувала від свого рідного міста. Не лише в сфері обслуговування, де говорити з клієнтом державною мовою є законом.

Саме побутове спілкування між людьми щораз частіше – українською. Градації по віку чи інших факторах немає – українську чуєш і від молодих, і від старших, і в центрі міста, й у спальних районах. Іноді бачу, як гуляє компанія дорослих з маленькими дітками, і дорослі між собою спілкуються російською, а говорячи щось діткам – переходять на українську.

Навіть мер Харкова, який ще не так давно декілька разів платив штрафи за використання російської мови в офіційному спілкуванні, зараз, приїжджаючи на кожен прильот, дає коментарі українською, закінчуючи кожну фразу «Харків вистоїть, слава Україні».

Як тримаємося?

Я розпитала багатьох людей, і з кола мого спілкування у Харкові, й випадкових людей, з якими зав’язувалась розмова десь у місті — що вони відчувають?

– Ми, харків'яни, – залізобетонні, є ж таке?! Переживемо.