Музею Тараса Шевченка — 75 років: про колекцію унікальних артефактів і силу Шевченкового слова

Сьогодні, 24 квітня, Національний музей Тараса Шевченка святкує своє 75-річчя. Які унікальні експонати він має в своїй колекції, які нові формати комунікацій і експозицій винаходить і як надихає українців в часи випробування війною — розповідають vogue.ua хранителі.

Шевченків спадок

По смерті Шевченка в його петербурзькій майстерні залишилися деякі твори, малярське і гравірувальне приладдя, книги та особисті речі. Родичі погодились отримати спадщину в грошовому еквіваленті, тож було організовано кілька аукціонів. Друзі та члени української громади у Петербурзі домовились скупити все, щоб не розпорошити творчий доробок Шевченка. Так у Михайла Лазаревського зосередились малюнки періоду заслання і рукописи поетичних збірок — "Захалявної книжечки" та "Більшої книжки"; у художника Григорій Честахівський — малярське та гравірувальне приладдя; військовий інженер Федір Черненко опікувався книгами з бібліотеки Шевченка; переяславському лікареві Андрію Козачковському доручили найбільшу частину колекції, в основному мистецькі оригінали Шевченка, придбані українською громадою Петербурга.

До 1890-х всі ці речі зосередились у руках збирача української старожитності Василя Тарновського (молодшого). Передаючи колекцію Василеві Тарновському, Григорій Честахівський заповідав: "Голубчику любесенький, щира душа козацька Василь Василіевич! Як Бог погодить нашій любій милій козацькій неньці Україні діждать того часу, що вона збудує у себе національне хранилище (музей), то потужтесь усе збіжжя Тараса Григорієвича Шевченко — офорти, ящик з інструментами для офортів, ящик з красками, кістями для живописі, роговою шпатлею, двома стальними мастихінами, мольбертом, муштабелем, чорнильницею, перами, карандашами, первою маскою, знятою з Шевченко бароном Петром Карловичем Клодтом, і хрустальним покарбованим боклажком, із котрого Тарас Григорієвич пив горілочку "збіса добру" — усе оце, що доглядав я у себе після смерти Тараса Григорієвича Шевченко як святую пам'ять, — тепер передав Вам, дорогий козаче, — оддайте в те хранилище на вічну память кобзаря Тараса".

Наприкінці життя він замислив передати їх разом із власною колекцією Києву. Та коли Київська дума відмовилась від дарунку, заповів їх Чернігівському земству. Станом на 1900 рік у Музеї української старовини В. Тарновського у Чернігові нараховувалось 760 експонатів Шевченка.

Народження музею

У 1939 році 125-річчя з дня народження митця відзначали на державному рівні: Київський університет перейменували на честь Шевченка, у Каневі заснували музей-заповідник імені Шевченка, а у Києві провели Республіканську ювілейну виставку. У 10 залах Академії наук УРСР розмістили понад 900 експонатів, які збирали з музеїв усього Совєцького Союзу та спеціально скуповували у приватних осіб. Виставка тривала 1,5 роки й мала величезну популярність. Тому на основі її матеріалів вирішили заснувати постійну експозицію — Центральний музей Тараса Шевченка.

Тоді Шевченка намагалися представити як символ перемоги радянської влади над старим царським режимом. Музей "борця з царизмом" розташували в колишньому царському палаці — Маріїнському. Експозицію урочисто відкрили у квітні 1941 року, однак вона пропрацювала лише два місяці. Коли німецькі війська підійшли до Києва, колекцію евакуювали до Новосибірська. Вивезти вдалося не все — частина залишилася в окупованому Києві.

У березні 1943 року на базі київського та харківського музеїв Шевченка створили Літературно-художній музей Шевченка. Спочатку експонати розмістили у Харкові, а після окупації вирішили повернути до Києва. Музейні експонати планували показувати у Маріїнському палаці, як і до того. Однак будівля перебувала у неналежному стані й потребувала реставрації та реконструкції. Тоді музею виділили іншу будівлю зі стратегічним розташуванням у центрі столиці поряд з університетом та парком імені Шевченка — особняк мецената Миколи Терещенка.

24 квітня 1949 року, за сприяння письменників Миколи Бажана та Павла Тичини музей було відкрито. Перша експозиція охоплювала 24 зали, у яких було представлено близько 3000 експонатів, зокрема 300 оригінальних малюнків і олійних полотен Шевченка, його особисті речі, малярське та гравіювальне приладдя, репродукції рукописів, першодруки поетичних творів, а також документи.

За 75 років існування експозиція музею змінювалась не так багато разів. Перша — 1949 року — з мінімальними змінами проіснувала аж 34 роки. У наш динамічний час, коли все швидко стає морально застарілим, це було б неможливим. Але не в часи радянської влади, коли ідеологія глобально не мінялась увесь період її існування. З 1983 до 1989 року тоді Державний музей Тараса Шевченка був зачинений на ремонт. Проводилась масштабна реставрація залів, було відновлено інтер’єри колишнього палацу Терещенків. Весь цей час колектив музею та група художників на чолі з Анатолієм Гайдамакою, працювали над розробкою та побудовою експозиції. Як і попередня та усі наступні, вона була побудована за тематико-хронологічним принципом і розповідала історію життя та творчості Тараса Шевченка.

Нинішня експозиція відкрилась у 2014 році, до 200-річчя від Дня народження Тараса Шевченка. Частину залів було виділено під галерею, де експонувались оригінали мистецьких творів. Музей тоді відкривався у непростих умовах – завершення роботи над експозицією тривало під звуки розстрілів на Майдані та завивання сирен карет швидкої допомоги. Сьогодні основу постійної еспозиції НМТШ складають оригінальні малярські твори митця та його меморіальні речі. Ці предмети безцінні і неповторні: або створені самим Шевченком, або ті, якими він творив свої шедеври. Їх пошкодження чи втрата були б непоправними для культурної спадщини України. Величезну цінність має і так звана Шевченкіана – твори інших художників на Шевченківську тематику. В колекції є також і велика кількість меморіальних речей, які належали іншим видатним особистостям – наприклад, особисті речі Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша тощо.

Новий відлік історії

Коли 24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Росії, першочерговим завданням музейників було убезпечити безцінні оригінали. Прикметно, що в музеї збереглись евакуаційні ящики ще з часів Другої світової війни — ними довелось знову скористатися вже у XXI столітті, під навалою нового ворога.

Оговтавшись від першого шоку, вже за кілька місяців музей відновив свою роботу. З 1 липня 2022 року запрацювала постійна експозиція. Це стало можливим завдяки тому, що майже з усіх мистецьких творів Тараса Шевченка давно були зроблені копії: більшість оригіналів на папері, і навіть у мирний час є обмеження в експонуванні таких робіт. А два нових інтерактивних зали, які відкрились за кілька місяців до повномасштабної війни, були присвячені поезії та образу поета і були побудовані на виготовлених експонатах, котрі не демонтували, просто продовжили працювати без змін.

І все ж зміни відбулися. Був повністю реекспонований зал 1: зараз тут представлені фотографії пам’ятників Тарасові Шевченку — понівечених російськими обстрілами чи вцілілих завдяки тому, що захищені мішками із піском. Через тему руйнування пам’ятників музейники привертають увагу до проблеми нищення росіянами культурної спадщини України.

Як своєрідна компенсація за відсутність оригінальних малюнків Шевченка, в експозиції запрацював проект "Шевченко: мозаїка малярства". Це відеопроекція, яка представляє понад 80 оцифрованих у високій якості малярських творів митця із фондової колекції нашого музею. З березня 2024 року працює мультимедійна виставка "Імерсивний світ Тараса Шевченка" — видовищний аудіо-візуальний проєкт із малюнками Кобзаря.

Українцям з любов’ю

В лютому-березні 2022-го, коли Київ був в облозі ворога, неабиякою підтримкою і розрадою для українців стали соцмережі музею. Співробітники добирали і публікували поезію, що надавала сил та надії — і Шевченкові слова, що набули нових сенсів, і вірші інших поетів. 9 березня, в день народження Шевченка, його цитати перепощували усі, навіть ті, хто раніше ніколи не були в темі — настільки його слова резонували із тим, що відбувалось у нашій країні серцях українців.

Це помітно і офлайн. Щойно музей відновив роботу в 2022 році, як до нього активно пішли відвідувачі. "Виявилось, що у населення був величезний запит на культуру. Знаєте, коли довкола відбуваються страшні речі, похід до музею стає наче ковтком повітря у вирі жахливої реальності, — кажуть хранителі. — Бувають дні, коли пів ночі чи весь ранок тривають обстріли, а о 10:00 музей відчиняє двері і люди приходять на екскурсії, батьки приводять дітей, вчителі -— учнів, викладачі — студентів. Українці не поставили життя на паузу через війну, що надзвичайно тішить, бо це критично важливо для нашого виживання".

Якщо раніше в музей ходили переважно організовані групи школярів та студентів, то зараз суттєво збільшилась кількість відвідувачів, які оглядають експозицію самостійно, і серед них багато молоді. Водночас значно збільшилась кількість сімейних та спеціальних дитячих екскурсій.

Тому гіди підготували великий вибір програм для дітей різної вікової категорії, а експозицію доповнили QR-кодами з відео та текстами, щоб надати максимум інформації гостям.

А ще в Національному музеї Тараса Шевченка можна влаштувати фотосесію, адже його приміщення — пам’ятка архітектури XIX століття, а інтер’єри вишукані й пишні.

"Від початку війни і дотепер ми спостерігаємо неабиякий ріст зацікавлення творчістю Тараса Шевченка. Це цілком природна реакція українців, адже Шевченко є одним із стовпів, на яких базується процес становлення нашої нації", — кажуть у музеї.