Олександр Яковлєв: багатогранний художник і його подорож у світі мистецтва

Олександр Яковлєв (1887-1938) - відомий російський живописець, графік, майстер малюнка, портретист, автор жанрових картин і пейзажів, театральний декоратор, монументаліст, очолював художній відділ Бостонської школи Музею витончених мистецтв. Яковлєв народився 1887 року в Петербурзі в родині відомого інженера, у 1904 році закінчив реальне училище, два роки навчався в школі Кустодієва, а потім в Академії мистецтв. С. Гольдблата і в 1905 році вступив до Академії мистецтв. Яковлєв був учнем Кардовського, і це багато в чому визначило його творчу долю. Його дружба з однокурсниками Шухаєвим, Бродським, Локкенбергом, Григор'євим переросла у відомий творчий колектив і тривала довгі роки. Друзі разом навчалися, разом проводили вільний час, захоплювалися модерном, однаково пристрасно ставилися до французького імпресіонізму. Їхні імена в історії мистецтва майже завжди стоять поруч. Влітку вони часто жили і писали етюди на Волзі, будували плани на майбутнє.

Під час навчання Яковлєв співпрацював з популярними виданнями того часу, для яких робив малюнки, що супроводжували текст. Яковлєв був чудовим художником, і його зображення відрізнялися виразністю. Свої роботи Яковлєв почав показувати на виставках «Світ мистецтва» з 1912 року. Його творчість викликала резонанс у пресі, була навіть відзначена у статті Олександра Бенуа. Яковлєву було близьке мистецтво пізнього Відродження, під враженням від якого він написав картину «Ванна». У 1914 році він поїхав як вихованець Академії до Італії, вивчав творчість старих майстрів, багато писав. Свій художній звіт про подорож з кількома портретами представив на виставці «Світ мистецтва» у 1915 році.

З 1916 року займався монументально-декоративними роботами: розписував плафони і стіни деяких московських особняків, оформив інтер'єр вестибюля Казанського вокзалу, зробив ескізи для розпису церкви Святого Миколая в Італії. Яковлєв був невтомним мандрівником і збирав натурний матеріал для своїх картин на Далекому Сході, в Китаї, Монголії та Японії. Його зачаровувала культура Сходу, екзотика театральних вистав, колорит місцевих жителів. Художник створив безліч замальовок, ескізів і фотографій - найбагатшу етнографічну серію своїх вражень.

З 1919 року Яковлєв жив у Парижі, де вперше представив свої роботи на східну тематику. Успіх виставки був настільки несподіваним, що художника запросили до Лондона, а потім до Чикаго. Його роботи були опубліковані в кількох альбомах невеликими накладами, а книга «Малюнки і живопис Далекого Сходу» була оформлена його другом Шухаєвим. Альбом про театр у Китаї Яковлєв зробив у співавторстві з письменницею Чжу Кім-Кіма, яка написала текст.

Незабутньою подією для художника стала участь в африканській науково-дослідницькій експедиції 1924-1925 років. Яскрава екзотична природа Африки, побут тубільців, барви літньої спеки вилилися на полотнах понад трьохсот робіт. Персональна виставка на африканську тематику відбулася 1926 року в галереї Ж. Шарпантьє. Для художника був важливий цей живописний досвід, де відточувалася його майстерність і різноманітність зображення природи. Кожна нова подорож Яковлєва супроводжувалася осягненням нових вершин самовдосконалення. Творчий злет припадає на 1930-ті роки, коли художник відвідав Ефіопію та Помпеї. Яковлєва настільки вразили давньоримські фрески, що він почав захоплено їх копіювати. З цього часу в його творчості відбувається перелом, з'являється нове сприйняття кольору, і як наслідок - яскрава звучна кольорова гама творів.

Творчість Олександра Яковлєва багатогранна, його прагнення до монументальності виражається в картинах, в яких простежуються риси «великого стилю». Роботи Яковлєва настільки різноманітні, що вивчення його мистецтва є дуже захоплюючим процесом. Його рання творчість пов'язана з традиціями Ренесансу, потім роботи наповнюються символічним звучанням, що особливо помітно в його портретах «Скрипаль» і «Арлекін і П'єро». Його малюнки - це майстерність і точність, віртуозність, яка в кожному розчерку олівця видає руку видатного художника.

На початку 1910-х років Шухаєв і Яковлєв виступали в «Будинку інтермедії» в Петербурзі в пантомімі А. Шніцлера «Шарф Коломбіни». Яковлєв - в ролі Арлекіна, Шухаєв - в ролі П'єро. Їхній подвійний автопортрет - своєрідна пам'ять про захоплення театром. Картина багато років не виставлялася, оскільки не була завершена. У 1962 році Шухаєв дописав деякі деталі. Того ж року вона експонувалася на його персональній виставці в Академії мистецтв у Ленінграді.

Артисти зображені в костюмах Арлекіна (Яковлєв) і П'єро (Шухаєв), героїв пантоміми А. Шніцлера «Шарф Коломбіни», поставленої 1911 року В. Е. Мейєрхольдом у петербурзькому театрі «Дім Інтермедії». Одного разу випадково потрапивши на цю виставу, художники стали постійними глядачами, познайомилися з акторами, режисером і одного разу були запрошені на виконання головних ролей. Ідея написати спільний автопортрет, зобразивши себе в образах героїв комедії, прийшла в Італії, де Яковлєв і Шухаєв перебували після закінчення Академії. Картина, виконана двома майстрами, настільки єдина за манерою письма, що сприймається як твір, створений однією рукою. У ній чітко виражено творче кредо авторів.

«Скрипаль» - програмна робота Яковлєва, створена в Італії. Він позував для картини в образі важкохворого музиканта. Ретельно передавши його індивідуальні риси, художник водночас, як він сам писав, одягнув «його в цілком вигаданий костюм, який, можливо, пасував би (як і він сам) до казок Гоцці». Скрипаль стоїть на тлі архітектури: не «палацу, не театру маріонеток. На лоджії стоять якісь фігурки людей чи маріонеток».

Відомо, що на портреті зображений професійний музикант, тяжко хворий на прогресуючий параліч, «дуже цікавої зовнішності зі старим обличчям, незважаючи на свої 37 років». Художник з великою ретельністю передав індивідуальні риси своєї моделі і в той же час трансформував натуру.

Відкриттям Яковлєва та його друзів, учнів школи Кардовського, стала сангіна - художній матеріал, яким вони володіли досконало. Блискучу ліпку форми доповнювала тонка робота над світлотіньовими градаціями. Особливо виразними в цій техніці були портрети та оголені натури. Яковлєв використовує теплу тональність сангіни в усьому розмаїтті її нюансів.

Сангіна

Сангіна (фр. sanguine, від лат. sanguis - кров) - малювальний матеріал у вигляді товстого незагостреного олівця або бруска червоного кольору, який складається з суміші білої глини, пігментів оксиду заліза та рослинного клею. Колір «червоної крейди» варіюється від темно-коричневого до теракотового. Малюнки, виконані сангіною, світлостійкі, приємні для очей і недорогі з точки зору матеріальних витрат. Крейда обсипається з паперу, тому художники покривають роботу лаком або ховають під скло.

Техніка живопису стала популярною в епоху Відродження, адже сангіна легко наносилася, створювала напівпрозорі відтінки та чудово передавала тони оголеного тіла. Майстри бароко цінували сангіну за її здатність відображати фактуру об'єкта, створювати плавні переходи кольору або яскраві «щільні» лінії. У період розквіту рококо та класицизму художники надавали перевагу техніці «трьох олівців» - поєднанню сангіни, чорної та білої крейди. Майстри XX століття не обходилися без сангіни в малюванні ескізів портретів та фігуративних композицій. Червоний брусок був незамінним інструментом для художників протягом десяти століть і продовжує залишатися таким.

Серед картин Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря. Апостол Яків» 1495 року та “Мадонна з веретеном” 1501 року. Майстер лаконічними мазками та легкими штрихами крейди створює тонко емоційні, одухотворені образи. Рафаель Санті залишив нащадкам найбагатшу колекцію ескізів та начерків відомих фресок. «Психея пропонує Венері воду Стіксу» та «Весілля Олександра і Роксани» 1517 року демонструють майстерність використання сангіни у зображенні оголеного людського тіла. Пітер Пауль Рубенс також не оминув увагою цю техніку. Портрети сина художника Ніколаса Рубенса 1621 та 1627 років навряд чи можна назвати ескізами. Рубенс поєднує сангіну та вугілля на папері, додає крихітні штрихи туші і... малюнки оживають.

Характерний живописний мотив, характер підготовчого малюнка, спосіб побудови об'ємів і простору, розробка світлотіньових ефектів і композиційне рішення відповідають творчій манері Олександра Яковлєва.

Балерини неодноразово ставали героїнями робіт Олександра Яковлєва. У 1920-х роках художник неодноразово зображував легенду світового балету та свою близьку подругу Анну Павлову. У 1930-х роках Яковлєв багато працює на приватні замовлення, серед яких ескізи декорацій до балету «Семіраміда» для гастролей Іди Рубінштейн у Гранд-Опера в Парижі (1934).

На малюнку 1935 року зображена балерина і хореограф Ніна Вершиніна (1910-1995). У середині 1920-х років батьки відправили Ніну та її молодшу сестру до Парижа, де вони почали займатися з Ольгою Преображенською, балериною Імператорських театрів. У 1929 році вона дебютувала в Парижі в групі Іди Рубінштейн, а в 1930-х роках виступала в балеті Л. Ф. Мясіна на музику П. І. Чайковського «Знамення» (1933) і балетах Б. Ф. Ніжинської в Монте-Карло. Потім Ніна Вершиніна почала танцювати в сучасному балеті в Німеччині, Англії, а згодом у США. Вона працювала хореографом в опері Сан-Франциско та Кубинському балеті. У 1957 році в Бразилії був створений Балет Ніни Вершиніної, який успішно проіснував багато років. Згодом вона відкрила власну балетну студію, з якої вийшло багато бразильських балерин.

Олександр Яковлєв - один з найбільш бажаних російських художників. Це підтвердив російський аукціон Sotheby's. Найдорожчим лотом став «Арлекін» Олександра Яковлєва, який був проданий за 730 000 фунтів стерлінгів.

Раніше на російському аукціоні Christie's у Лондоні монументальна картина Олександра Яковлєва «Танцівниця в іспанському костюмі» була продана за 1,1 млн фунтів стерлінгів.

Малюнки Яковлєва завжди користувалися попитом на арт-ринку, незалежно від того, чи зображували вони акторів театру кабукі, чи екзотичних персонажів з подорожі до Африки.

A. Яковлєва зберігаються в численних музейних зібраннях і приватних колекціях. Його творчий досвід унікальний, життя завжди було сповнене пригод, подорожей та яскравих подій.

Галерея Malabart рада представити в своїй галереї неймовірні роботи дійсно унікального художника Олександра Яковлєва. Серед дивовижних робіт, представлених на виставці, - «Півонії у вазі» (кінець 1920-х - перша половина 1930-х років) та «Винний прес» (1937).