"А все решта — вороги та сміття?"

Україна була триста років у складі російської імперії. За цей час багато письменників українських писали. Так, російською мовою, бо українською не видавали. Була пряма заборона. Хто хотів щось писати, — змушений був писати в межах і рамках імперії. Цілий інститут цензорів був для цього.

А які, може, і писали українською, то ми про них і не знаємо. Не друкували.

Одиниці видали свої твори українською. Це чудо. Це виключення і дійсно генії.

Кобзар видали коштом приватного бізнесмена Симиренка наприклад.

А Котляревський видав ще до заборони. Та і сам він був на імперській службі, до речі.

Ну, не було тоді героїчних повстанців і полум‘яних бандерівців. Не було літератури спротиву й антиімперських письменників. Звідки було їм взятися?

Вся еліта козацька стала російськими дворянами й вписалася в імперську ієрархію. Духовенство і все-все-все.

Українські мислителі, філософи та творці всі були вписані в імперські дискурси й імперське життя. Від Прокоповича до Сковороди.

Формування націй тільки розпочалося в Європі після "весни народів". Але процес цей довгий і нерівномірний. Не можна із сучасними мірками й уявленнями підходити до тих часів.

Читайте також: І Гоголь, і Піддубний, і Корольов, і багато інших — це і є наші "ракети". Їх не можна віддавати московитам

Був час, коли в Києві тільки п‘ять родин інтелігенції були україномовними. А інших були тисячі.

Та й зовсім недавно, ще при совку, ми всі були піонерами та комсомольцями. Прийшов час національного усвідомлення. Це було прямо у мене на очах.

А до того формувався савєцкій народ. Досі відхаркуємо. Он Тичина і Павличко з Рильським про радянську владу писали ще.

Нестайко писав про дружбу народів і совєцьку армію.

Ільченко у своєму "Козаку Мамаю" про братній русскій народ.

Не кажу про Довженка.

Це ж зовсім недавно було.

А в ті часи вимагати від тодішніх письменників різкої націоналістичної позиції геть не випадало. Ще час не прийшов і нація навіть не формувалася. Хоча б істориків почитайте якихось чи що.

То що всіх геть? Дурня повна.

Ставити питання тодішнім письменникам "чого ти, падла, в танку не згорів?!", - абсолютна бездумна нісенітниця.

Так само як питати "а чому цей покидьок не боровся "за вільну незалежну Україну?!" у князя Мстислава Чернігівського.

Українська нація сформувалася уже аж в кінці ХІХ сторіччя, і дозріла до усвідомлення своєї держави. Як і багато інших європейських націй. Наприклад, італійці. До речі "русская нація" так і не склалася досі.

Читайте також: Що для мене не так з Булгаковим?

Народ український був, але для усвідомлення його як нації потрібний був довгий час. Це не робиться за бажанням однієї людини чи партії, і не з помахом руки. Це має визріти, перебродити та перемогти в мізках. А до того всі живуть як жили. І письменники теж.

Процес цей іде постійно і не зупиняється. Навіть зараз не завершений. Он вибори це добре показали. Перед тим, як докоряти тодішнім письменникам, подивіться на себе теперішніх.

Звичайно, антиукраїнські та шовіністичні твори нам не підходять. А решта?

Що за хунвейбінство?

З усього масиву культури вибираємо виключно те, що нам зараз підходить, у цей момент. А все решта — вороги та сміття?

Замість повернути до своєї культури, перекласти й мати свої діаманти, то викидати та топтати?

Клепку треба мати в голові.

Це зараз уже є альтернатива і вибір, кому служити своєю творчістю — Україні чи імперії. І зараз чітко видно хто ворог.

Та й самі творці обирають сторону. Тікають до московщини, чи навпаки захищають Україну. Тут все ясно.

Тут можна вже міряти сучасними поглядами.

Бо є нація і є держава Україна.

Не так давно, до речі.

Але розсварюватися нам між собою через це точно не можна.

Джерело

Про автора. Сашко Лірник, сценарист, актор, телеведучий, казкар

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.