Як Роман Шухевич-«Щука» тричі березневу Тису перепливав

Кожен, хто цікавиться історією Карпатської України, знає, що Роман Шухевич був одним із командирів «Карпатської Січі». Відомо, що під час загального відступу із Хуста саме йому доручили організувати новий центр спротиву у Великому Бичкові. 

Однак досі не було дослідженим, як Шухевич зміг вирватись із мадярського полону в Бичкові та залишити Закарпаття. При цьому майбутньому Головному Командиру УПА довелося тричі перепливати Тису. У березні, коли води і льоду було багато. А невідома кількість його побратимів втопилась, так і не діставшись на інший берег…

Після обіду 16 березня 1939 року, коли мадяри вже займали Хуст, Шухевич розгорнув новий пункт постійної дислокації штабу Національної оборони Карпатської України. У горожанській, тобто початковій, школі в Бичкові (тепер це загальноосвітня школа №1 у цьому ж населеному пункті). Саме тоді почала надходити інформація, що владу в Тячеві захопили  – за підтримки чеського війська – місцеві мадяри.

Оскільки у Бичків уже теж почали прибувати повсталі мадяри (зокрема з Рахова), а шлях відступу січовиків з-під Хуста був відрізаний, стало очевидним, що потрібно евакуюватись через Тису в Румунію. Тим, хто встиг пробитися з-під Хуста до захоплення Тячева. А були це переважно поранені, яких з передової відправляли ще вранці. Перехід через міст до Румунії у Великому Бичкові ввечері 16 березня вже контролювався мадярськими інсургентами.

Від отриманої інформації, від болю і жалю, один із січовиків, який перебував разом із Шухевичем в горожанській школі, буквально заплакав. А «поручник Щука відкрив вікно, як би хотів прогнати з кімнати гнітучу задуху». Після цього майбутній командир УПА «оперся однією рукою об раму вікна й дивився в темінь березневої ночі». Усе це відбувалося тоді, коли «в перервах пострілів з гармат доходив шум Тиси, що збільшила свої води з топніючого льоду».

Гарматами один московит на чеській службі в другій половині того дня справді стріляв у Тячеві по січовиках, які відступали з Хуста на Бичків… За спогадами одного з очевидців, які перебували в горожанській школі, Шухевич розвинув план: «Пробитись до Тиси… До румунського берега… Спершу ранені, здорові прикривають…». І особисто взяв під опіку одного січовика-галичанина, з тяжкими пораненнями ніг.  Запитавшись: «Можете рухати ногами?».

Далі «Щука» – саме таким псевдом послуговувався Шухевич у «Карпатській Січі» – підняв пораненого зі стола. А на прохання «Поручнику, залишіть мене… Ви мусите живим залишитися. Ви знаєте про те. На вас лежить важливіший обов’язок, аніж моє незначне життя» відповів наказом… До Тиси пробирались через тоді ще просторий вигін, що відділяв школу і річку. Поранений згодом в еміграції згадував:

«Він іде перед мене у віддалі яких 50-ть метрів. Напрям – Тиса. Перед насипом залізничної дороги, коло річки, – мадярське кулеметне гніздо. Поручник Щука має в руці кілька зв’язаних гранат. Нас побачили. Стрибками перебігаємо відкритий терен. До річки вже недалеко, – за нами гарчить скоростріл. Тільки піднявшись, падаю. Не відчуваю нічого. Як через стіну гуркіт, – якісь крики».

І далі: «Хтось дужими раменами схоплює мене, біжить. Знову крик, нас обсипає земля. “Вам нічого. То тільки ослаблення (втрата свідомості. – Ред.)” – каже Щука. Роблю йому докір: він же мусить живим дойти на місце призначення, йому не вільно так ризикувати. Граната розірвалася таки на тому самому місці, звідки він мене підніс. – Ні слова, лише погляд синіх, добрих очей!».

У Шухевича, за даними польської поліції, очі дійсно були синіми. У більш ранньому спогаді поранений зафіксував, що коротка зупинка-перепочинок відбулась біля одного з кущів лозини, щоб набратись сил для ривка. Подальший відрізок Шухевич біг із пораненим не плечах.  А далі відбулась переправа через холодну березневу Тису – без моста. Поранений згадував: «Холодна вода Тиси – хоч збільшує дрож – і все ж привертає свідомість».

Один із галичан-добровольців «Карпатської Січі», який теж був в горожанській школі і переходив Тису у Великому Бичкові, зафіксував важливу деталь: «Річкою плив густо леп (череш)», тобто крига. «Річка замерзла й леп натискав на нас так сильно, що ми чуть-чуть не пішли з водою Бог зна куди..». Ще один січовик, який переходив Тису недалеко із більшою групою добровольців «Карпатської Січі», зафіксував подібне враження:

«Ніч була холодною, а річка у деяких місцях була покрита тонким льодом… Варто зазначити, що Тиса у цих місцях дуже глибока і у своїх водах, поховала вже не одного. Але що було робити… Перші ряди людей, кинулися по пахви у воду і почали пробиватись на другу (румунську) сторону. Тиса видалася гіршою, ніж про це думали. Вода була рвуча і глибока. Виривала з-під ніг каміння і з ґвалтівною силою тягнула усе за своєю течією».

На другому боці Тиси, в румунській частині Великого Бичкова, Шухевич із пораненим побратимом потрапив до рук нещодавно мобілізованих румунських вояків, серед яких були й українці. «Щука» намагався підкупити їх банкнотами, щоб ті їх відпустили.  Результати «торгу» Шухевич прошепотів на вухо пораненому: «Румуни обіцяли, що тебе не передадуть мадярам». Шухевич поставив пораненому завдання: «в окупованому румунами Бичкові – Сату Маре – зв’язатися з перебігцями із Карпатської України».

Важливо відзначити, що за спогадами коменданта охорони штабу «Карпатської Січі» Івана Белейовича – майбутнього командира Воєнної округи УПА «Маківка» – «Щуці» вдалось успішно перевести свою групу через річку Тису та уникнути видачі назад мадярам: «Окремим загонам січовиків пощастило прорватися на територію Румунії та [через Югославію] перейти в Австрію. Серед тих щасливців була група Р. Шухевича і моя (з 19 вояків)».

Домовившись із румунами за поранених січовиків (саме вони передусім потрапляли в горожанську школу, доки ще був відкритий шлях через Тячів), Шухевич вирішив повернутись… На «мадярський» бік Тиси. Самостійно, без «ескорти» (ескорту) румунських прикордонників. Щоб, очевидно, уникнути офіційної передачі прямо в руки мадярам. Один із поранених поцікавився у Шухевича: «Як же Вам плисти до українського берега?! Там же гонведи…».

«Роман не відповідав. Зник на протилежному березі Тиси в мряці, оточений гонведами». У більш ранньому спогаді той же поранений відзначив, що Шухевич тихцем попрощався з ним, а сам пірнув назад у Тису, а «по другому боці його оточили мадяри і зникли враз з ним за найближчими хатками».

За спогадами бізнес-партнера Шухевича львів’янина Богдана Чайківського у мадярському полоні «Шух» назвав себе євреєм… Великобичківські євреї, які тоді виступили проти українців на боці мадярів, привели його до місцевого рабина. Але Шухевич зміг навести переконливі докази, що є львівським євреєм…. Адже з дитинства багато знав про єврейську громаду рідного міста. Спершу рабин боявся поставити основне питання прямо. Але остаточно переконався, коли на пряме питання «Чи ти є євреєм?», почув – замість відповіді – зустрічне питання. «А чому ні?».

Зберігся  ще один опис, як Шухевич звільнився із мадярського полону. Його зафіксував історик ОУН Петро Мірчук вочевидь із чиєїсь розповіді, хоч і не зрозумів загального контексту оповіді. «Повертаючись [в Карпатську Україну]… він по переході кордону попав на мадярську заставу». А «володіючи свобідно німецькою мовою, представив себе мадярам німецьким воєнним кореспондентом», в чому допомогла реальна посвідка, яку він отримав мешкаючи раніше в Берліні. Тому Шухевич «скоро вирвався з мадярських кіхтів».

Тобто після затримання мадяронами «Щуки» на березі Тиси він міг представитись не лише євреєм, а ще й кореспондентом із берлінської газети… Слід розуміти, що Шухевич повернувся у Великий Бичків, вже захоплений мадярськими бойовиками, але де ще не було регулярних підрозділів противника. Олена Глібович, свідок подій, згадувала: «На другий день (17 березня. – Ред.) мадярське військо ввійшло до Бичкова. На вулицях не було ні душі».

Для чого ж Шухевич повернувся у Великий Бичків, перепливаючи Тису? Окрім того, щоб не потрапити «офіційно» в полон до мадярів (на що йому натякнули румунські прикордонники, українці за походженням), можливо, також і для того, щоб організувати подальший спротив окупантам. Однак звʼязків відновити не вдалось. Противник попри міжнародні конвенції жорстко зачищав осередки спротиву, розстрілюючи полонених та заарештованих без суду й слідства.

Тому не пізніше наступного дня Шухевичу знову, вже втретє, довелося долати холодну Тису. У редакційній статті одного з журналів «До зброї» коротко згадується, як Шухевич остаточно залишив Карпатську Україну весною 1939 року: «Чотар Щука скривається в однієї жидівської родини, яка допомагає йому вночі перейти річку Тису до Румунії». Деталі цього переходу кордону не описані. Опис, скоріш за все, зафіксував в одному із своїх спогадів близький побратим по Пласту та ОУН Юрій Лопатинський (командир сержантської школи «Карпатської Січі», майбутній підполковник УПА):

«В березні 1939 р., після упадку Закарпатської України, Роман, змушений був одинцем продиратися на Румунію. Ще раз пришилося йому йти відкрито на зустріч небезпеці. Дорога вела через ріку Тису і моста не можна було оминути. Розчисляючи на можливу зустріч з мадярським стійковим, Роман пішов прямо через міст. По своєму боці не завважив нікого, але щось підказувало йому, що на другому боці буде інакше…».

А далі Лопатинський пише: «Ось перейшов уже середину моста, де найбільша глибина ріки, вже зближався до протилежного берега, коли з будки вийшло 5-6 стійкових з рушницями спрямованими в сторону несподіваного гостя. Осталось яких 8-10 кроків; мадяри чекали… Один момент і Роман блискавично перескакує поруччя моста, попадає в прибережну плитку (мілку. – Ред.) воду і під обстріл вартових добігає до кущів, а там зникає на березі. Одчайдушний був».

Колись давно, у дитинстві, 15-літній Шухевич врятував єврейську дитину, яка провалилась під кригу. Опісля Роман довго хворів на тяжке запалення легенів, лікувався. А у подальшому став чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш (чи Канал, як кажуть британці). Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. А тепер вже йому врятували життя євреї.

Тоді ще 31-річний Шухевич мав чудову підготовку. І тому сміло перепливав ту холодну й стрімку, березневу повноводну гірську річку. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов’язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну. Щоб через Румунію і Югославію якнайшвидше добратись в тогочасний головний центр ОУН – Відень. Щоб продовжити розгортання українського визвольного руху. Щоб врешті-решт очолити боротьбу свого народу проти найжорстокішого з окупантів.

Юрій ЮЗИЧ

Джерело: Varosh