Великдень у давній Україні. Цікавий святковий звичай

Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із публікацією про цікавий святковий звичай – великодню драму та великодні вірші. Дана стаття була вміщена в ілюстрованому тижневику “Нова доба” (№14 від 05.04.1942), що видався від серпня 1941 до грудня 1944 у Берліні.

Великдень у давній Україні

Були два очерки в шкільному році, в часі яких душі учнів-спудеїв радувалися, а серця билися жвавіше: на Різдво, коли з вертепом та звіздою ходили по домах багатих міщан і на Великдень, коли їхня увага зосереджувалася коло вистав, а великодня вірша допомагала наповняти миркачівський міх усяким добром.

Великодня драма, як узагалі драма забрила в Україну з Заходу Европи, а викликали її потреби школи. Водилося тоді у школах таке, що одним з обовязкових предметів навчання була піїтика, тобто штука складати й писати вірші та взагалі поетичні твори. Щоб унагляднити й улегшити учням правила цієї піїтики, професори мали обовязок писати вірші та драми.

На Україну дісталася драма на переломі XVI та XVII віків. Вже тоді Іван Вишенський, відомий український аскет нарікає на «комедії та машкари». Очевидно, що в Україні шкільна драма змінила дещо свій характер і різнилася від західньої головно цим, що не була писана латинською мовою, лиш мішаниною церковно-словянської й живої народньої мови. Із шкільних драм на перше місце висовувалася різдвяна та великодня.

Коли надходив очерк-час великодніх свят, один з професорів писав відповідну драму, а спудеї пильно вивчали ролі та робили проби до виступу. Драма складалася з вступу т. зв. прологу, в якому говорилося про якусь моральну засаду, що її має зілюструвати драма, з властивої дії й з епілогу, в якому містилася подяка глядачам. В драмі виступало дуже багато осіб, інколи 200—300, тому, щоб якнайбільша кількість учнів могла взяти участь у виставі. Грали ці драми або у залі, або навіть під голим небом, звичайно у Велику Пятницю, в присутності запрошених гостей, інколи дуже високо поставлених людей. Сцена ділилася на три частині: небо, землю й пекло. Виступав звичайно Бог-Отець, Ісус Христос, святі, янголи, Адам, Ева, діяволи, біблійні постаті, Чеснота, Справедливість і Мудрість. На сцені виголошував деколи священик теж проповідь до зібраних глядачів.

У давній українській школі було знаних кілька драм, що їх зміст був звязаний з Воскресенням Христовим.

Найстарша великодня драма походить із ставропігійської школи у Львові, Знаним автором великодніх драм був Дмитро Тупталенко, автор драми «Дійствіє на страсти Христові списанное». Поруч нього виступив Митрофан Довгалевський, якого драма складається з прологу й пяти сцен. У першій сцені Божа Рада, Справедливість і Любов створюють людину. У другій Божа Любов уводить людину в рай. У третій Принада склонює людину зломити Божий заповіт й через те дістається у володіння діявола. В четвертій бачимо як діявол ликує над родом людським, а в п’ятій Божа Любов виводить людину з пекла. Найкращою драмою, звязаною з Великоднем є «Слово про збурення пекла», що представляє, як Христос сходить до пекла та визволяє замкнених там грішників.

Драми ці ставили учні не лиш по школах, але мандрували з ними теж по всій Україні й ставили їх по селах та містечках. З України дісталися вони на Московщину й Білорусь.

Більшою симпатією учнів тішилася великодня вірша. Її укладали самі спудеї, бо був звичай, що підчас Великодніх свят школярі вітали громадян віршами. За це діставали від них гроші, поживу й одежу. Хоч теми до своїх творів брали з біблії, то не обійшлося без цього, щоб не натякнули в них про свою недолю, щоб у цей спосіб випросити від громадян більше пожертв. Очевидно, що картини учнівської нужди були перебільшені, а інколи й зовсім видумані. В цей спосіб до поважних вірш вносили спудеї гумористичний, смішний елемент. Великодні вірші зображують перемогу Христа над пеклом і смертю, мандрівку праведників з пекла та їх бенкет у небі, а все це в смішний спосіб, нпр.:

А Христос був на роботі
попалив собі чоботи,
покіль пекло погасив
і Адама воскресив.

У великодніх віршах збереглося багато побутових, звичаєвих рис українського народу так, що мають вони сильну національну закраску. Ось як, нпр., радуються  святці, що видісталися з пекла:

«Хлопці, дівки аж раділи,
Що гулять приходить час.
Тут Давид гуслі підстроїв,
Козацької як дернув
Та уже ніхто не встояв
Неживий би те скакнув.
Як тільки вчув святий Афет,
Що вже гусельки бреньчать
Як схопився, як махнеть!
А за ним другії встали,
Всяк пару собі прибрав
Ставши в танець та й прохали,
Щоб запорозькую грав…

Звичайно кінчилася вірша просьбою, щоб обдарувати віршороба:

За сим, батьки, вибачайте,
Більш не вмію віршувать;
Чи дасте ж що, дак давайте,
Бо мені ніколи ждать.

У цей спосіб у великодній драмі та вірші лучилося приємне з пожиточним: учні мимохіть пізнавали практично засади віршописання, ставлячи драми ширили культуру, а й самі крім духової поживи мали з цього ще й бублики, колачі та мідяки і в цей спосіб мали змогу здобувати освіту.