Чому важливо видавати класичні твори українською мовою

Цікавість до класичних творів протягом останніх років зазнала сильних змін. Активний попит українців на класику пов`язаний із тим, що люди нарешті позбуваються російськомовних видань, які до початку повномасштабного вторгнення були популярними на українському ринку. Про роботу з такою літературою розповідає співзасновниця видавництва #книголав та консультантка зі стратегічних комунікацій Світлана Павелецька. 

Класика — це важливо і завжди актуально. Спершу ці твори читають у школі, а потім хочуть собі в домашню бібліотеку. І якщо раніше читачі купували російські видання, адже вони були скрізь, то тепер шукають гарні українські переклади. Нам важливо популяризувати класичні твори, адже вони завжди актуальні, вони про вічне. Ми хочемо, щоб українські читачі могли відкрити для себе ці історії, знайти в них власні сенси. 

Виявилося, що дуже багато книжок взагалі ніколи не перекладали українською, а частина була повністю цензурована. Так, наприклад, з радянського перекладу викреслили десь четвертину тексту, де Робінзон Крузо розмовляв з Богом — бо політика щодо релігії була специфічною. Тому ті, хто будуть читати цей роман в українському перекладі, вперше ознайомляться з оригінальним твором.

Якщо говорити про наші виклики як видавців, то перший — це знайти цікаві для сучасного читача книжки. Другий — мова твору. Ми перекладаємо їх з оригіналу, але від часу написання часто минуло не одне століття, і мова зазнала значних змін. Скажімо, на такі труднощі ми натрапили під час роботи над книжками «Граф Монте-Крісто» Александра Дюма та «Тев`є-Молочар» Шолом-Алейхема для серії «Золота полиця». Перекладачі мали розібратися в рідковживаній лексиці, реаліях і передати їх так, аби вони були зрозумілі сучасному читачеві, але твір не втратив своєї унікальності. Тож це для нас головний виклик у перевиданні класичної літератури.

Яскравий приклад такого підходу — фільм «Бідолашні створіння» з Еммою Стоун, який сколихнув весь світ та отримав чотири «Оскари». Він був натхненний «Франкенштайном» Мері Шеллі, який вийде друком у #книголав цього року. Ось це якраз історія про сучасний погляд на класичні твори. Ми нагадуємо, наскільки ці історії вічні, показуємо сюжети, які справді цікавлять людей. Вони можуть бути адаптовані до сьогодення, проте глобально вони поза часом: людські проблеми не змінилися, тож слід цікавитися та дізнаватися, як давали з ними раду в ті часи. 

Нині є тенденція до перевидання і класичних українських творів. І це надихає. Ми поки що не доєдналися до інших видавців, які заохочують читачів до української класики, але, не будемо приховувати, що вже працюємо над цим. 

Ми не єдині, хто видає класичну літературу в Україні, наприклад ВСЛ також видали «Венеру в хутрі», а КСД видає Ремарка. Це чудово й необхідно, бо завжди має бути вибір, а вибір не може бути з одного наявного примірника. Переважно читачі обирають те, що їм до вподоби за візуальним сприйняттям та перекладом. 

З жахом згадую ті часи, коли існували кілька видавництв, які перекладали книжки через Google Translate, а зараз є ті, хто роблять обкладинки за допомогою штучного інтелекту. Я вважаю це повною неповагою до читача. Але дуже круто, що зараз є ті, хто вболіває за якість своїх книжок.

Для мене класика — це не про перекроєння минулого під нові реалії — осучаснити обкладинку й усе. Для мене класика — це міцність та вічність, сторінки з дорогого паперу, обкладинки глибоких кольорів — книжки, які гідні того, аби їх передавали  у спадок.

Над обкладинками для нашої класики працює талановита львівська студія Agrafka. Скажу відверто, коли ми брифували їх на цю серію, орієнтувалися та надихалися тим, що робить американське видавництво Random House — у них величезна класична бібліотека. Безумовно, обкладинки закордонних книжок переважно суперкруті. 

Популяризація класичних творів — це дотримання позиції, що не варто забороняти певні книги чи не видавати їх тільки через те, що наше сприйняття з часом змінюється під впливом нової реальності — це неправильно.

Ми отримували багато запитань щодо пропаганди рабства та расизму в книзі «Звіяні вітром», але не можна уникати таких історій. Це частина минулого, про яке потрібно памʼятати, відрефлексувати й зробити висновки, щоб історія не повторилася. Українці цей урок вже засвоїли. 

Сучасні читачі мають споживати цю літературу через призму свого сприйняття, аналізувати минулі події й розуміти, чому це неправильно. Лише так вони зможуть формувати свої погляди, ідеї та змінювати суспільство.