Пропаганда оспівує одеську трагедію. Моніторинг росЗМІ за 29 квітня – 5 травня 2024 року

Роковини трагедії

2 травня — десяті роковини подій на Грецькій площі та Куликовому полі в Одесі. Тоді Росія організувала спробу гібридного захоплення Одеси подібно до того, як перед цим захоплювала Донецьк. Українські правоохоронці покинули місто. Та операція не вдалася завдяки масовому спротиву цивільних українців. Після вуличних бійок російські тітушки зібралися в Будинку профспілок. Хтось із них почав робити коктейлі Молотова, щоб кидати в проукраїнських активістів, але не впорався, і будівля почала горіти зсередини. Тоді загинуло 48 людей, понад 200 травмувалося. Російська пропаганда пробує зробити з лимона лимонад і свою поразку змальовує як міф про страждання прихильників Росії, яких спалили українські нацисти.

Російська пропаганда щороку використовує ці події для дискредитації України. Кремль сконструював міф, який використовує як зброю проти Революції гідності, державної влади України та проти українського суспільства: “Исполнилось ровно 10 лет со дня массовой расправы над одесситами, выступившими против госпереворота на Украине и бесовщины. 2 мая 2014 года мужественные одесситы, выступившие против Евромайдана (нагадаємо, що кампанія м’якого захоплення України, яка називалася “Русская вєсна”, почалася після втечі Януковича в результаті протестів на Майдані й одночасно з військовою окупацією Криму), были заживо сожжены и покалечены неонацистами в Доме профсоюзов”.

Ще з 2014 року Росія використовувала трагедію в Одесі для роздмухування протестів в інших містах, зокрема на Сході України. Адже поряд зі згадкою Одеси йшли наративи про силове захоплення влади вулицею, про нацистів-українців, вбивство російськомовних та етнічних росіян, насильне насаджування західних цінностей.

У 2024 році росЗМІ рясніли старими штампами.

Віктор Медведчук, російський агент, якого обміняли на українських полонених, давав у Росії свої коментарі, підкреслюючи, що Україна навмисне скоїла злочин, щоб залякати прихильників дружби з Росією, а “Песков заявил, что в Кремле ознакомились с интервью Медведчука и согласны с тем, что события в Одессе были «акцией устрашения» со стороны Киева”.

Поряд стали нові аргументи виправдання російської агресії проти України. У росЗМІ повідомляють, що “СВО” (у Росії і далі так називають війну) почалася, щоб покарати винних у трагедії, що Одеса — російське місто, яке чекає визволення Росією, і що трагедія і в 2024 році доводить факт розколу українського суспільства.

Нібито Одеса пам'ятає ці події, тому не хоче воювати проти Росії: “Зеленский не должен удивляться тому, что одесситы массово уклоняются от мобилизации и бегут из страны, убивающей своих”.

Новинка в міфі — порівняння подій в Одесі з терактом у “Крокусі” 22 березня. Для пропагандистів це справа рук тих самих людей. Винний “киевский режим”: “В теракте в подмосковном концертном зале "Крокус Сити Холл" и трагедии в одесском Доме профсоюзов прослеживается общий подход”.

А деякі так звані експерти заявили, що “лично Байден несёт ответственность за массовое политическое убийство в Одессе 2 мая. Именно Байден как вице-президент при Обаме тогда отвечал за общее политическое курирование спецслужб США, которые и совершили государственный переворот”.

Швейцарія без росіян

15–16 червня у Швейцарії має відбутися Глобальний саміт миру, організований за українською ініціативою. На нього запросять представників більше ніж 100 країн світу. Росії серед них немає.

Під час мирної конференції міжнародне співтовариство має скоординувати власне бачення, як має завершитися війна в Україні. Мирний план, що повинен стати основою майбутнього саміту, передбачає 10 кроків, серед яких виведення усіх російських військ із України, відновлення територіальної цілісності, звільнення заручників та ядерна безпека.

Російська пропаганда має свою думку щодо мирних планів.

По-перше, РФ намагається довести, що це саме Москва хоче миру, а Україна, підконтрольна Заходу, прагне воювати до “последнего украинца” заради того, щоб зупинити розвиток Росії: “Российская сторона указывает, что де-юре Киев не готов к этому процессу”, “Путин в февральском интервью журналисту Такеру Карлсону заявил, что Россия никогда не отказывалась от диалога по Украине, но после прекращения переговоров в Стамбуле не собирается делать первый шаг”.

Пропаганда вирвала з контексту слова директорки Національної розвідки США Еврін Гейнс, щоб продемонструвати миролюбність Росії. Нібито вона офіційно заявила, що Росія готова до перемовин: “Эврил Хейнс, выступая на слушаниях в комитете по делам вооруженных сил Сената Конгресса, сообщила о готовности России вести переговоры с США и Украиной по урегулированию военного конфликта”. У той час як Гейнс насправді закликає посилити підтримку України та повідомляє, що мета Москви сьогодні — спробувати запевнити українців, що продовження боротьби лише призводить до збільшення втрат. І що Путін вважає, що ситуація складається на його користь, і, ймовірно, продовжить агресивну тактику в Україні, тож війна навряд чи закінчиться найближчим часом.

Меседжі про те, що Росія хоче сьогодні миру, спрямовані на країни так званого Глобального Півдня та на людей, які “втомилися” від війни в Україні. Це стане для них аргументом для відмови від сталої та повної підтримки України.

По-друге, пропаганда намагається довести, що без участі Росії будь-які обговорення України зазнають невдачі: “О какой серьёзной конференции с серьёзными ожиданиями, о какой результативности можно говорить без участия России? Это совершенно невозможно”.

По-третє, дезінформатори переконують, що Захід намагається нав’язати Росії нечесні умови. Нібито це розуміють й інші країни, тому і Китай відмовляється брати участь у цьому саміті: “Китай отказывается принимать участие в конференции в Швейцарии в июне по Украине. Такой вывод все делают после заявления Си для СМИ после переговоров с Макроном. Заявление Си таково: Китай поддерживает все мирные переговоры при условии равного участия в них и России, и Украины”.

Студенти бачать суть Байденового режиму

Минулого тижня дісталося на горіхи Ізраїлю. Пропаганда зображує єврейську державу головним винуватцем війни з палестинцями. А сьогоднішні бойові дії ізраїльської армії — як акт геноциду арабів.

На відміну від миролюбної Росії “Израиль заинтересован только в военном решении палестинского вопроса”. Дезінформатори переконують, що вся дипломатична робота Росії в регіоні спрямована на усунення можливої великої війни між Ізраїлем та Іраном: “Палестино-израильская проблема до сих пор не решена, поэтому возможны повторения эскалации между Ираном и Израилем. Москва через дипломатические каналы призывает обе стороны не допустить обострения ситуации”.

У той час як розпалюють війну, звісно ж, США.

Дровенят до багаття підкинули пропалестинські демонстрації в США. Нагадаємо, у США тривають пропалестинські демонстрації в університетських містечках: “В последние дни в американских вузах проходят забастовки в поддержку Палестины и против политики США на Ближнем Востоке. Протесты участились после того, как Палата представителей США одобрила пакет помощи Израилю на сумму $14,3 миллиарда”.

30 квітня 2024 року пропалестинські демонстранти захопили будівлю Колумбійського університету в Нью-Йорку — забарикадували всі входи та розгорнули з вікна палестинський прапор. Протест почався ще 17 квітня, коли студенти поставили намети й вивісили плакати перед головною бібліотекою університету. Вони звинуватили університет та уряд США в підтримці “геноциду в Секторі Гази” й закликали припинити співпрацю з компаніями, які нібито отримують прибуток від “ізраїльської окупації Палестини”.

Для російської пропаганди такі простести — подарунок. Інформаційна пропагандиська машина почала розкручувати тему, що навіть самі громадяни Штатів усвідомлюють демонічний характер влади США.

За їхніми меседжами, у протестах, “которые превратили страну в пожар”, винний Байден. Вони очікують, що демонстрації допоможуть Трампу переобратися на посаду президента США.

Методологія

Для здійснення моніторингу дезінформації ми проаналізували близько 500 тис. новинних матеріалів, узятих із ~1000 російських сайтів. Дані для дослідження зібрала й надала нам компанія SemanticForce.

До кожного абзацу застосували алгоритм автоматичного визначення тем. Серед цих тем (груп схожих за змістом матеріалів) визначили ті, що стосуються війни або її наслідків для Росії. Далі отримали дані для кожного матеріалу на сайті щодо згадок певної теми. На цих даних і прикладах абзаців, що стосуються теми, й ґрунтуються наші висновки.