Стріляй, копай, ховайся! Чому вчать на п'ятиденних курсах молодого бійця

"Скотч, Скотч, у нас два трьохсотих, я важка. Пришли підкріплення!" – кричить у рацію наша лідерка Колібрі – жвава брюнетка, якій щойно відірвало ногу.

Під час цієї вправи Колібрі померла. Вона недостатньо сильно закрутила турнікет, щоби зупинити річку крові, яка хлинула з кінцівки. На наш окоп напали, і ворог розстріляв нашу евакуаційну групу під час спроби витягнути поранених з весняного гаю під Києвом.

Read in English on Euromaidan

Нас, різношерсту групу цивільних, "вбивали" незліченну кількість разів під час п'ятиденного армійського вишколу, де досвідчені ветерани бойових дій та парамедики вчили нас не лише виживати, а й штурмувати ворожі позиції.

На п’ять днів ми обміняли життя комп'ютерних інженерів, програмістів, вчителів, журналістів, студентів, перекладачів та перукарів на вишкіл, а імена – на позивні. Цивільне життя відійшло на другий план, поки ми вчилися знищувати тих, хто хоче знищити нас.

Мій позивний – Лея. В цивільному життті я редагую статті та новини для Euromaidan Press. Я тут, тому що мені соромно за українських чоловіків, які тікають з країни від мобілізації, поки мої друзі на передовій кажуть, що єдиний вихід з війни – бути покаліченими або вбитими, бо нікому їх замінити. Росіян набагато більше, ніж нас. Жінкам, швидше за все, доведеться служити.

Чи буду я більш корисною на фронті замість того, щоб без кінця стукати по клавіатурі?

Росіян набагато більше, ніж нас. Жінкам, швидше за все, доведеться служити.

Чи маю я право туди йти, залишивши маленьких дітей? Чи зможу я вбити окупанта? У мене є п’ять днів, щоби з’ясувати все це.

Вибухівка, калаші та дрони

З часу свого заснування влітку 2023 року, курси київського Центру підготовки національного спротиву пройшло 18 тисяч осіб. Лише невеличка частина студентів – такі цивільні, як ми. Більшість – або служать у війську, або студенти університетів, які проходять обов'язкову військову підготовку. Мета: тотальний опір.

"Цивільні повинні знати, що таке зброя, як з нею поводитися, як її використовувати в бою, як рухатися в бою, як користуватися гранатами. Вони повинні знати тактичну медицину: це стане в нагоді не тільки у військовій справі під час війни, але й у звичайних цивільних справах. Може статися що завгодно: вони знатимуть, що робити", – каже наш інструктор Блайзер, який воював в п’ятій десантно-штурмовій бригаді.

Ніхто не знає, коли закінчиться війна, каже Блайзер. Кияни мають бути готовими до того, що росіяни знову підуть на Київ, як у 2022 році. Тоді зброю почали роздавати всім охочим, незалежно від наявності підготовки.

Протягом п'яти днів на базі 30% часу ми проводимо на лекціях, і 70% – на практиці. Ми вчимося поводитися з гвинтівками двох типів, які найчастіше використовуються в українській армії – автоматом Калашникова та AR – і стріляти з них страйкбольними кулями. Ми вчимося базової військової тактики: пересуватися з гвинтівками в парі (один прикриває, інший біжить вперед або відступає), кидати гранати, падати, коли в нас кидають гранату (якщо без каски – ногами до гранати, якщо в касці – навпаки; обличчям в землю, руками захищати шию, п'яти втискати в землю, щоби знизити силует).

Нас навчають притискати до тіла лікті під час стрільби, а коліна тримати разом - щоб захистити артерії, розрив яких кулею чи осколком може призвести до великої крововтрати та смерті. Вчимося виносити поранених товаришів з-під ворожого вогню та надавати першу медичну допомогу за алгоритмом MARCH. Змушуємо дрон Mavic, незамінний для розвідки на фронті, літати “вісімками”. Намагаємось проповзти по стежці, нашпигованій мінами та розтяжками, не зачепивши їх.

Врешті, кричимо на всю горлянку, щоб підвищити рівень адреналіну, кидаємося у ворожий окоп і штурмуємо будівлю ворога зі страйкбольними гвинтівками та димовими гранатами.

"Ви всі мертві!"

Бадабум. Одна з гранат падає до наших ніг зверху, коли ми самі намагаємося закинути їх через розбиті вікна та атакувати через вибиті двері.

"Ви всі мертві!" - кричить Старий, ветеран трьох воєн: афганської, АТО та повномасштабної.

Якби ми впали на асфальт, ногами до вибуху, ми могли б вижити.

Ми ще не маємо бойових реакцій, нам важко координувати штурм напівзруйнованої будівлі літнього табору.

Під час цього штурму, перший з пари тримає сектор перед будівлею, а другий контролює тил і кидає гранату. Ми довго з ними возимося: чеку витягнути доволі складно. А коли нарешті кидаємо гранати, вони влучають у віконні рами і скачуть назад до нас, поки наш ворог – також цивільні, які пройшли більш серйозну підготовку – стріляють зверху страйкбольними пластиковими кульками.

Бум. Тратата. Так багато способів бути вбитим.

"П'ять днів дадуть лише мінімальну базу,” – каже Блайзер. – Будеш знати, як безпечно поводитися зі зброєю, а не просто нею махати і стріляти куди попало".

Без подальшої підготовки цивільні можуть брати участь лише у простих оборонних завданнях, пов'язаних зі зброєю: чергуватина блокпостах, проводити обшуки та патрулювати.

Блайзер вважає, що Україна повинна законодавчо закріпити обов'язкову довгострокову військову підготовку, після якої цивільні особи будуть в резерві і прив’язані до певної військової частини: “Якщо, не дай Бог, буде потреба, щоб вони просто взяли зброю, і вже знали, що і як будуть робити”. Жінки також мали би служити, як в Ізраїлі: "З урахуванням, скільки мільйонів тих росіян – нам треба, щоби всі були готові".

Щоб набуті навички були корисними, їх потрібно регулярно практикувати, доки не стануть рефлексом, наприклад, не тримати палець на курку, коли носиш гвинтівку, відходити вбік після пострілу, щоб уникнути вогню у відповідь, зменшувати силует, щоб мінімізувати ймовірність бути підстреленим.

Ці рефлекси врятують тебе на війні: серед вибухів немає часу думати. До того ж, недосипи притупляють розум. Тому солдати-початківці повинні тренуватися, аби працювати “як машина”.

Підтягнути “фізуху”

Стріляти, копати і ховатися - ось три речі, які повинен знати солдат. Але старі доктрини більше не працюють. Дрони змінили поле бою, каже Старий. Доктрини НАТО також не працюють. Вони вимагають чисельної переваги над ворогом, що нереально за умов нестачі авіації, живої сили та боєприпасів в Україні. Тому Україна змушена шукати нові підходи. Вона перетворилася на полігон, і всі вчаться на цій війні: і Україна, і Росія, і НАТО.

Перше, що треба вдосконалювати солдатам – фізична підготовка, каже Старий, коли ми, задихаючись, біжимо від перешкоди до перешкоди. На підготовку хорошого піхотинця може піти пів року, і більша частина цього часу – це просто “підтягування фізухи”. За його словами, не лише молодь може це робити: піхотинцям може бути до 60 років.

Іноді цивільні, які пройшли п'ятиденний курс, хочуть продовжити навчання. Для них навчальний центр створив групу "Альфа-Браво": вона тренується регулярно. А дехто розуміє, що армія не така страшна, як здавалося, і мобілізується.

Однак системні проблеми гальмують давно назрілу мобілізацію в Україні.

Нестача боєприпасів означає, що "м'ясорубки" відбуваються не лише в російських військах: війська змушені захищати свої позиції без артилерійської підтримки, що призводить до високих втрат. Трапляються і бездарні командири, які не дбають про життя підлеглих.

Але й виплати учасникам бойових дій – важливий фактор мобілізації: Україна все ще замало платить солдатам на передовій, для яких кожен день може бути останнім: це має бути хоча б 200-300 тисяч гривень.
Замість захмарних 15 мільйонів гривень при загибелі військового, варто виплатити 500 тисяч підйомних коли його призивають, щоби закупити обладнання, вважає Блайзер.

Окрім того, демотивує і ставлення до військовослужбовців після поранення. “Ти вже, грубо кажучи, не потрібен, ‘все в твоїх руках’, як кажуть”, пояснює Блайзер. Солдата виводять поза штат, він не може ані звільнитися, ані офіційно працевлаштуватися, і отримує мізерні 600-700 гривень в місяць.

Гра, яка навчає помирати

В першій битві лише 20% солдатів влучили у ворога, інші стріляли в повітря, або просто не стріляли. Вони боялися перетнути межу, вбити людину, каже Старий.

Його секрет: не думайте, що у солдата-загарбника є родина. Не жалійте себе. Перед тобою просто ворог.

Якщо ти забаришся, він застрелить тебе, а потім прийде і зґвалтує твою дружину і твоїх дітей.

Психолог, привітний сивий інструктор, який допомагає нашій маленькій цивільній бригаді підтримувати моральний, а отже, і бойовий дух, вважає що межу допоможе перетнути просто тренування - і адреналін.

"Готова?" - волає він.

"Готова", - бурмоче Локі, тиха жінка середніх років, яка працює перекладачкою.

"Ти готова?! Мені потрібно, щоби ти кричала!"

Психолог знову і знову вмовляє її крикнути відповідь “так” гучно і чітко: це ознака достатньої кількості адреналіну та фокусу на вправі. Без цього не вистачить сил атакувати ворожий окоп: треба спочатку кинути гранату здалеку, впасти на землю і подавити ворога вогнем, і кинути ще одну гранату, каже він:

"Ось чому командири будуть кричати абсолютно божевільним ‘адреналіновим’ голосом під час бою і вишколу".

Класний командир має три складові: досвід, освіта, та особистий розвиток

Якщо командир – зріла людина, не “диванний стратег” з совка і не розбещений дачами, побудованими курсантами, він зможе будь-який підрозділ перетворити у “супер підрозділ, який піде вперед і буде воювати”. Класний командир має три складові: досвід, освіта, та особистий розвиток. Психолог консультує таких командирів. Результат: попри те, що люди дуже виснажені, “вони йдуть вперед, не зважаються ні на що, виконують свою роботу”.

Як подолати страх смерті та інвалідності? Психолог каже, що до цього треба просто звикнути. Смерть підстерігає нас усюди. Ми можемо померти або стати каліками щодня на дорозі, або просто на вулиці, але ми уникаємо думати про це, нібито цього не існує. Звикаємо жити в небезпечному середовищі як в Києві: обстріли продовжуються, але хто залишився - той звик.

"Коли ти починаєш працювати з тим, що ти смертний, ти починаєш готуватися до різних сценаріїв. А коли готуєшся, ти вже не боїшся", - каже психолог.

Позивні, які ми обміняли на свої імена в цьому центрі, є частиною обряду готовності до смерті. Позивний не лише підкреслює цінності та ідентичність бійця, але і менш особистий, ніж ім'я, і скеровує бойовий підрозділ до робочих, а не дружніх, стосунків. Він дає психологічний захист від трагедії загибелі товаришів, пояснює психолог.

Кістки, кишки і кров

За останні два роки в Україні раптова смерть на вулиці стала ймовірнішим сценарієм.

Саме тому Скотч, 29-річна айтішниця і командирка нашої бригади, завжди носить з собою півторакілограмову бойову медичну аптечку. "Скажімо, ми пішли у парк, а туди прилітає балістична ракета, і мені відриває ногу. Або моєму чоловікові. Що ми будемо робити?"

Її відповідь: завжди мати при собі турнікет. Це джгут, яким можна легко та надійно відрізати кровообіг від відірваної кінцівки або кінцівки з розірваною артерією, коли людина може померти від крововтрати за лічені хвилини. Солдати беруть з собою кілька таких пристроїв, коли вирушають на завдання, і готові застосувати їх до себе, якщо виникне така потреба.

Життєво важливо, аби вони були якісними: китайські підробки рвуться в найкритичніший момент, і людина просто стікає кров’ю.

Я кручу, кручу і кручу синій тренувальний турнікет. Нога синіє і холоне, біль нестерпний. Але я все одно недостатньо закрутила. "Ти щойно стікла кров'ю до смерті", - заявляє Мавка, наша медична інструкторка.

Після перекриття потоку крові до ноги є дві години до початку некрозу і можливої необхідності ампутації. Щоб уникнути такого сценарію, поранений боєць має потрапити до медиків протягом двох годин. Проте середній час евакуації – від чотирьох до шести годин.

Бойові медики можуть навчитися конвертувати турнікети, що дозволяє врятувати більше кінцівок. Але ми лише новачки. Зараз для нас найперше завдання – зупинити масивну кровотечу, першу літеру в алгоритмі порятунку життя MARCH (Massive Bleeding, Airway, Respiration, Circulation, Hypothermia).

Закручуємо турнікет на руці. Втискаємо гемостатичну марлю у гумові муляжі рваних ран, прикріплених до пахової зони нашої пораненої бійчині, куди не можна накласти турнікет. Пхаємо, пхаємо, пхаємо, доки пальці не заболять. Інакше вона помре.

Скотч вивчала фізику, але її дитяча мрія стати лікарем досі жива: вона вивчає тактичну медицину, щоб бути готовою до "всіх сценаріїв". Саме тому вона відвідує безліч медичних тренінгів, яких зараз повно у Києві. Крім того, вона дивиться багато кривавих відео надання першої медичної допомоги, щоби зменшити відразу до рваних ран і крові.

"До всього звикаєш, -- каже Скотч. – Це не так, що ти народився зі страхом крові і все, ти не можеш бути медиком".

Стати медиком - популярний вибір серед жінок, які йдуть в армію, каже Віта, 20-річна маркетологиня. Інші ролі, такі як піхота, є фізично важкими. Через це в бригаді її хлопця, яка зараз перебуває на фронті, немає жінок. Стати пілотом дрона -- ще один популярний сценарій серед жінок. Можливо, Віті доведеться служити: солдатів не вистачає, а ті, що залишилися, намагаються ховатися. Їй соромно, що вони намагаються втекти через кордон.

"Ніхто не хоче вмирати. Мій хлопець не хоче вмирати. Чийсь тато не хоче вмирати. Але дитина, яка не хоче воювати в нашій армії, підсвідомо готується воювати в чужій армії", - говорить Віта про загрозу того, що в разі перемоги Росії в Україні чоловіків будуть забирати на російські війни.

Деякі люди намагаються сховати голову в пісок, каже Штайєр, комп'ютерний інженер, який пережив російську окупацію в Херсоні. Але він хоче краще підготувати себе до всього, що може статися. Так само, як і Вікуся, вчителька для дітей з вадами зору та мати двох дітей. Якби не її 10-річна молодша донька, Вікуся, ймовірно, пішла б до війська.

“Ми маємо захищати цю країну. Ми сильна, красива нація, ми маємо розвиватись. А до нас реально сунеться лавина безпросвітнього мраку, темряви. Це погано, дуже погано”, Вікуся пояснює своє рішення вивчити основи військової справи. Через свою професію, вона знає “за кого, за що, і чому” Україна бореться.