Легендарний «Чикаго» – вперше на українській сцені

«Чикаго» – це карколомне переплетіння надзвичайно серйозних проблем: корупція, зрада, насилля, жорстокість і все подано гротескно, в розважальній формі.

Жанр мюзиклу для Національного академічного театру оперети давно не новина – там з успіхом йдуть «Sugar, або В джазі тільки дівчата», «Бал у Савойї», «Доріан Ґрей», «Сімейка Адамсів», серед яких і бродвейські: «Цілуй мене, Кет! або Приборкання норовливої» та «Скрипаль на даху». Але перша поява на українській сцені всесвітньо відомого легендарного «Чикаго» – величезна культурна подія! І це, без перебільшень, перемога, по-перше, його вдалося поставити в тяжкий воєнний час, а по-друге – наданням прав на цю постановку нас врешті визнали повноправним гравцем на світовому ринку мюзиклу.

В одній з наших розмов керівник Національної оперети Богдан Струтинський розповідав, що Україна не може собі дозволити ліцензійні мюзикли, бо їхня вартість часто просто непідйомна для нас. Та йому вдалося отримати ліцензію на пільгових умовах терміном на рік – на 24 покази (до листопада включно) – це така підтримка нашій країні від правовласників. Далі буде пролонгація, але вже на непростих комерційних умовах.

До мюзиклу «Чикаго» Нацоперета йшла майже п’ять років, цей шлях затьмарився кількома відмовами у наданні прав. Але коли артисти оперети в червні 2022 року дали у Відні унікальний благодійний концерт спільно з Віденською народною оперою (Фольксопер), представники компанії-правовласниці «Конкорд», побачивши рівень українців, повірили в них. От тоді й вдалося отримати ліцензію на «Чикаго» та взятися до реалізації давно задуманого.

Звісно, спочатку у творчої команди було хвилювання через розуміння ризиків, адже, якщо бродвейську чи лондонську постановку «Чикаго» бачило не дуже багато українських глядачів, то оскароносний ігровий фільм «Чикаго» 2002 року з бюджетом у 45 мільйонів доларів і блискучими голлівудськими акторами (Рене Зеллвегер, Кетрін Зета-Джонс, Річард Гір, Квін Латіфа) є загальнодоступним для масової публіки.

Авторка цього матеріалу, крім фільму, бачила також і мюзикл «Чикаго» в лондонському Вест-Енді у 2017 році і зараз нарешті дочекалася у нас. Найкращі очікування справдилися – якісна, яскрава і крута постановка!

Але ж цікаво, чи не побоювалися її творці взятися за такий загальновідомий твір, адже це відповідально, завжди ж будуть порівнювати?

- Знаєте, в чому взагалі величезна складність? У тому, що будь-який проєкт, пов’язаний з мюзиклом, – це історія. І ти з цим живеш. А якщо будеш змагатися з кимось, то цей «меч» так над тобою і висітиме, тому мусиш шукати інші напрямки, шляхи, відповідає режисер мюзиклу «Чикаго» Богдан Струтинський.

Відразу про музику – в стрічці «Чикаго» вона відрізняється від музики бродвейської редакції 1975 року, і в київській опереті ми побачимо саме бродвейський варіант – тут більше музики, сюжетна лінія зав’язана трішки по-іншому і є аж 4 номери, яких немає в кіно. А, наприклад, пісня «Шик-блиск» (англ. Razzle Dazzle), яку виконує адвокат Біллі Флінн і компанія, зроблена в іншій музичній канві – інакші закінчення та оркестровий ряд.

Хормейстером-постановником нового мюзиклу виступив Максим Ковальчук, диригент –постановник Сергій Дідок.

- Взагалі вся музика неймовірно цікава, і для її ще багатшого звучання спеціально докуповували інструменти, щоб показати і передати оцю красиву, широку палітру характерів. А вона прописана саме в бродвейській редакції, в кіно цього немає, – каже пан Струтинський.

ВЖЕ У ФОЄ ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ – СТРОКАТА КОМПАНІЯ ГРАЄ НА РІЗНИХ ІНСТРУМЕНТАХ І СПІЛКУЄТЬСЯ З ГЛЯДАЧАМИ

Зазначимо, що українська постановка мюзиклу «Чикаго» – це не франшиза в чистому вигляді, це інший формат надання прав, який дає постановникам певну волю на деякі моменти, зокрема у сценографії. І це також великий плюс, який дозволив реалізувати цікаві режисерські ідеї, наприклад, ввести вуличних музикантів.

Вже у фоє починається інтермедія – дивовижна строката компанія грає на різних музичних інструментах і спілкується з глядачами, які спочатку не розуміють, хто ці диваки. Ці персонажі проходять крізь виставу «червоною ниткою», як зв’язуюча ланка – виводять на сцену героїв, створюють атмосферу.

Постановники заклали у дійство ще багато несподіваних цікавих «гачечків» – з самого початку Роксі Харт з Фредом Кейслі (Валерій Мирошниченко, Дмитро Шарабурін) пристрасно-агресивно цілуються, йдучи на сценічний майданчик просто через весь зал, торкаючись глядачів. Це те емоційне, про що ми в житті не граємо – це те, що ми проживаємо.

На сцені постійно відбувається театр у театрі – там весь час йде репетиція: адвокат Біллі тренує підзахисну Роксі, вони вигадують свою власну драматургію, замішану на брехні. І лише в кінці, після завершення сцени в суді, коли адвокат вже пішов до наступної клієнтки, він знімає маску і говорить не сценічним голосом, а своїм звичайним.

Скидання масок напевно і є одним з ключових моментів вистави – їх знімуть і Велма Келлі, яка спочатку у відповідь на питання: «Чи клянетесь ви говорити правду, тільки правду і нічого крім правди?», зухвало говорить: «Типу того», і Мама Мортон (актриси Любов Доброноженко і Ганна Довбня), яка холоднокровно мовить: «У цьому місті вбивство – це своєрідна форма розваг» – в кінці вони обидві майже без гриму і зовсім без фальші звернуться до залу: «Що стало нині з манерами, де етикет і де мораль? Совість втратили всі...».

«Це ключовий зріз, заради чого ми це все ставимо, – говорить режисер. – У передфінальній пісні Мами Мортон взагалі хотілося весь грим з неї зняти, але тоді б ми не вийшли на фінал, тому просто витерли помаду з губ, зняли головний убір».

АКТОР ВІДЧУВАЄ, ЩО ЗАКЛАДАВ У РОЛЬ АВТОР, АЛЕ БЕЗУМОВНО ПРОПУСКАЄ ПЕРСОНАЖА ЧЕРЕЗ СВОЮ ПРИЗМУ

Зараз заявлено три акторські склади мюзиклу «Чикаго», поки що зробили два, в яких роль Велми Келлі – грають Софія Павліченко та Оксана Прасолова. На цю роль також заявлена Ася Середа-Голдун.

Виконавиці виразно показали, як у цій історії змінюється епатажна танцівниця кабаре: спочатку вона на п’єдесталі, згодом – стоїть на крихкій кризі і взагалі – за крок до страти. І саме у рокової Велми у мюзиклі найбільше вокалу і складних танців.

Про особливість втілення своєї героїні нам розповіла Софія Павліченко: «Мені було трохи складно приміряти на себе образ жінки, яка є холоднокровною вбивцею і власноруч позбавила життя свого коханого чоловіка та сестру. А після цього вийшла на сцену і досконало виконала номер. Тобто, їй було нормально, вона себе комфортно почувала! На репетиціях ми з Богданом Дмитровичем шукали відчуття цієї ролі, тому що в житті я абсолютно інша, слава Богу!», – поділилася пані Софія, яку спеціально запросили в Національну оперету на цю роль, але тепер вона вже в трупі й цілком можливо ми побачимо її в нових постановках.

«Звісно, коли вивчаєш, що закладав у роль автор, це потрібно розуміти й відчувати, але актор безумовно пропускає персонажа через свою призму, додає щось зі свого. І саме в цьому полягає особливість, коли в одному складі грає одна актриса, в іншому – інша», – розповідає пані Софія.

До цього Павліченко 12 років була солісткою відомого українського колективу «Фрідом джаз (Freedom Jazz)», вокальні шоу якого переплітаються зі складною хореографією, тобто жанр мюзиклу для неї звичний. Крім «Чикаго», в Національній опереті вона зараз задіяна в іншому грандіозному проєкті – опері «GAIA-24. Opera del Mondo» композиторів Іллі Разумейка та Романа Григоріва – авангардній мистецькій події про наслідки руйнівної діяльності людства. Її світова прем’єра відбулася у Києві 10 травня.

«Робота в «Чикаго» – це феноменальний досвід особисто для мене. І це вкрай важливо для всіх нас, що в тяжкий воєнний час, завдяки нашим Збройним силам, ми маємо змогу продовжувати ставити, грати, співати. Мистецтво завжди було важливим у тяжкі часи», – впевнена актриса.

Я ДАВ ОЛЕНІ УРВАНЦОВІЙ ЗІГРАТИ СЦЕНУ РОКСІ З МАЛЯТКОМ – І ОСТАТОЧНО ЗРОЗУМІВ, ЩО ЦЕ ЇЇ РОЛЬ – СТРУТИНСЬКИЙ

Роксі Харт на прем’єрі грали актриси Олена Урванцова та Ірина Баско, також заявлені Катерина Алексєєва та Мар’яна Боднар. Безсумнівно, глядачу захоплююче цікаво спостерігати за разючою відмінністю між Велмою і Роксі – як залежно від обставин, ці дві абсолютно різні жінки то об'єднуються, то вступають у відчайдушний «баттл» за популярність та славу.

Здається, Велма – чесніша у своїй холоднокровності. Всі розуміють, що у неї на умі, чого вона добивається. А Роксі – як лисичка – вона виляє, шукає варіанти. Обидві – вбивці, але абсолютно різні по життю та характерами. 

«Олена Урванцова вже брала участь у наших концертах, але з нею була проблема, вона має високий голос, тоді як у Роксі за вокальними партіями – більше низів, – ділиться подробицями пан Струтинський. – І навіть за місяць до прем’єри я сумнівався. Та якось ми репетирували з іншими двома дівчатами, а Олена сиділа в залі і повторювала губами кожне слово – і я дав їй зіграти сцену Роксі з дитиною – і остаточно зрозумів, що це її роль!»

ВИКОНАВЕЦЬ РОЛІ АДВОКАТА БІЛЛІ ФЛІННА: МІЙ ГЕРОЙ – НЕГАТИВНИЙ, АЛЕ МАКСИМАЛЬНО ЗАВУАЛЬОВАНИЙ

Після першого прем’єрного показу своїми враженнями поділився Олексій Кириллов, який грає успішного адвоката Біллі Флінна, що бере за свої послуги величезні гроші. Підхід до життя цього персонажа можна передати коротеньким діалогом:

Роксі: – Журналісти люблять мене!

Біллі: – Вони тебе полюблять ще сильніше, якщо тебе повісять – газет продадуть більше!

«Мій герой – негативний, але максимально завуальований. Я граю «поганців» не вперше, але Біллі Флін особливий, він з чорного зробить біле, переверне правду догори дригом, а з судового засідання зробить цирк та обведе усіх навколо пальця», – поділився актор.

За його словами, складність у втіленні ролі для нього полягала в тому, щоб органічно влитися в стрімкий темпоритм мюзиклу. Актор долучився до репетицій пізніше, ніж творча команда, згадує, як Сергій Дідок (диригент – постановник) сказав йому: «Ми вже як пів року розбираємо та вчимо нотний матеріал!» «Тому можна сказати, що я стрибнув в останній вагон», – розповів Олексій Кириллов.

На роль Біллі Флінна також заявлені Сергій Авдєєв, Максим Гара та Валентин Котенко.

РЕЖИСЕР: МОЖНА БУЛО ЗРОБИТИ МІСІС САНШАЙН ТРОШКИ ЦИНІЧНІШОЮ, АЛЕ ВОНА ДЛЯ МЕНЕ НЕ ТАКА

Ще одна з яскравих героїнь мюзиклу – Мері Саншайн, авторка кримінальної хроніки газети «Івнінг Стар». На сцені Національної оперети цю «принципову» репортерку, з якою завжди можна домовитися, блискуче грають актриси Ірина Беспалова-Примак та Галина Грегорчак-Одринська.

Сценічний образ місіс Саншайн не надто реалістичний, відрізняється від інших більшою гротескністю. Режисер говорить, що спеціально додав їй характерності: «Можна було зробити її трошки цинічнішою, але вона для мене не така. Вона – «акула пера», яка при тому ідеалізує суспільство і навіть говорить, що у кожного з нас дуже багато добра, але воно десь дуже глибоко заховане... Але ми побудували її образ на тому, як, власне, і все в цьому мюзиклі, що все можна купити, на жаль».

Чоловіка зрадливої Роксі – Еймоса Харта («Містера Целофана») – грають Кирило Басковський та Микола Джуфер.

Це глибоко драматичний герой, який втілює драму маленької людини, яка живе побутом, а не великою мрією, хоча в кінці йому таки подарують мрію – рожеву кульку.

Завдяки роботі художника-постановника Олександра Білозуба та художника по костюмах Анни Шкрогаль – «картинка» мюзиклу неймовірно красива, смачна та атмосферна, декорації складні й цікаві, а костюми стильні та відверто-привабливі.

А ще у виставі багато рожевого кольору – і в декораціях, і в костюмах деяких персонажів – це одночасно і символ мрії, і «рожеві окуляри» місіс Саншайн, навіть машина, на якій їдуть в спільне професійне майбутнє колишні суперниці Велма та Роксі, – кольору «пінк».

НА СЦЕНІ МОЖЕ СТАТИСЯ БУДЬ-ЩО, ПОТРІБНО БУТИ ГОТОВИМ. І ЩОСЬ ЗАВЖДИ СТАЄТЬСЯ! – СОФІЯ ПАВЛІЧЕНКО

Актори готували «Чикаго» декілька місяців – виснажливі репетиції зранку до пізньої ночі – адже через складну хореографію на сцені просто немає часу передихнути – весь час рух і спів, при цьому не можна собі дозволити збити дихання.

«Щоб поєднувати спів і танець – має бути щоденна, багатогодинна праця у балетному залі. В наших акторів – це не перший досвід, а з кожною виставою він тільки вдосконалюється», – розповів балетмейстер-постановник мюзиклу «Чикаго» Вадим Прокопенко.

Високий клас акторів – це прекрасно, але чим більше у виставі технічних «примочок» (а їх у «Чикаго» задосить!), тим більше різних казусів може статися – уявімо, актор відпрацював бездоганно, але ж, наприклад мікрофони на тілі можуть підвести.

«Мюзикл без мікрофонів неможливий! Тому вже давно є свої пристосування, до яких також звикає актор, щоб для нього це не було, як сторонній предмет», – пояснює пан Прокопенко.

- Але ж, раптом щось трапилося з технічних причин? Як опанувати себе? – допитуємося у Велми – Софії Павліченко.

- Викручуватися! (сміється). У таких ситуаціях я просто фокусуюсь на своїх задачах. Я знаю, що залежить від мене, і якщо розумію, що не можу на це вплинути, не звертаю увагу. Загартування виробляється у артиста роками – на сцені може статися будь-що, потрібно до цього бути готовим. І щось завжди стається! Тим більше, якщо це прем’єра і матеріал ще не обкатаний.

ПЕРЕКЛАД КОЛЕКТИВНИЙ: ІМПУЛЬС ЗАКЛАЛА ЯНА ІВАНИЦЬКА

Режисерські репетиції «Чикаго» тривали з лютого 2024 року, балет починав репетиції раніше, а над шліфуванням тексту працювали ще з червня 2023 року. Переклад робили колективно: імпульс заклала Яна Іваницька, для якої це вже 20-та постановка як перекладача-драматурга в Національній опереті, «Тюремне танго» та пісню Мами Мортон ще років 5 тому переклав диригент-постановник вистави Сергій Дідок.

«Все шліфувалося командою, мною та концертмейстером Оленою Опанасенко, бо спочатку ми зробили одну версію, потім побачили, що у вокалі щось не йде, актори десь не можуть взяти дихання – ми щось змінювали. Це була класна синергія, робота кожного на результат, ніхто не відсахувався, всі переживали і працювали, взявшись за руки», – говорить режисер.

Прем’єра легендарного мюзиклу «Чикаго» в Національній опереті України пройшла гучно і під шалені оплески, спричинивши нову хвилю театрального ажіотажу – зали вщерть заповнені, а квитки розкуплені на місяці вперед. Ми попросили Богдана Струтинського дати власне пояснення театральному буму серед українців у період війни.

«На мою думку, це хоча б тимчасове повернення людей в мирний час – бо кожний хоче себе ідентифікувати з тим красивим, гарним минулим і мріє про те саме – красиве, гарне майбутнє. Це – феномен, такого раніше ніколи не було. І це, мені здається, мабуть ще тому, що український глядач подорослішав, він відкривається до свого, виявляє, що є хороші українські актори, багато талановитих людей», – переконаний директор – художній керівник Київського національного академічного театру оперети.

Любов Базів.Київ

Фото надані Київським національним академічним театром оперети.