Імперія падає… і відновлюється. Як бачать майбутнє Росії “хороші” росіяни з Лондона

У Британії немає Путіна, є свобода, непогані заробітки та російські письменники, які продовжують розповідати про велич Російської імперії і адвокатувати її – оновлену, цивілізовану, але імперію. «Все портят» їм тільки українці.

“Скажіть будь-ласка, скільки ви задонатили на ЗСУ і кому? Як ви вважаєте, кому зараз треба більше допомагати: українським біженцям чи російським мігрантам?”, – запитала я у письменника на зустрічі з читачами у Лондоні, де він нині живе. Чхартішвілі презентував десятий том «Історії російської держави».

Зал на хвилину завмер і незадоволено загудів, а сусідка на гальорці відсахнулась і посунула ногою мою сумку так, неначе звідти стирчав коктейль Молотова.

Письменник взяв кількасекундну паузу і відповів, що ніколи не донатив ЗСУ, бо не може нищити власну аудиторію:

“Я вважаю дій Росії злочинними, проте не хочу вбивати співвітчизників, навіть, якщо вони погані та кругом не праві. Це вище моїх сил”.

Власне, за таку позицію українці й беруть у лапки вислів “хороші” росіяни. Вони проти Путіна і проти війни, але не настільки, щоб допомагати українцям знищувати окупантів. Не настільки, щоб бажати розпаду новітньої російської імперії, деколонізації і свободи поневоленим російською владою народам. Вони воліють жити у демократичних європейських країнах, але часто при цьому не бажають демократії у себе вдома, бо бояться хаосу і революції.

Тут пригадався вислів ведучого іншого “хорошого” російського телеканала “Дождь”, який співчував в ефірі мобілізованим на війну в Україні росіянам, які потерпали від браку їжі і обмундирування. Після цього вислову у Латвії заборонили трансляцію “Дождя”, а ведучого звільнили.

Але Григорій Чхартішвілі, схоже, комфортно почувається у столиці Великої Британії, а публіці у залі Лондонського географічного товариства його відповідь сподобалася. Акуніна нагородили овацією як актора після високої ноти.

Всі його пожертви, за його словами, пішли у фонд True Russia, “який допомогав українцям в умовах гуманітарної катастрофи у 2022-2023 роках”. Проте з осені 2023 фонд перебуває на паузі.

Росіяни говорять про культуру, українці збирають донати

9 травня на презентацію книги Акуніна прийшло майже дві сотні шанувальників. У залі я помітила російського музиканта Боріса Грєбєнщікова та підприємця Євгєнія Чічваркіна.
Більшість глядачів гортала у фойє свіжопридбаний примірник десятого тому «Історії держави російської» (40 фунтів). Квиток коштував від 25 до 150 фунтів (за 150 був включений прийом після презентації). Книжка, що називається “Разрушение и воскрешение империи” присвячена ленінсько-сталінській епосі (1917-1953).

Розповідаючи про книжку, автор більше говорить про досягнення Сталіна у побудові “велікой дєржави”, ніж про жахи сталінського терору.

Захід організував журнал «Зіма», на ятці якого пропонували футболки з абсурдним діалогом між покійними опозиціонерами Борисом Нємцовим та Олексієм Навальним, де Борис обіцяє Льоші, що скоро усі заголовки світу будуть про те, що Росія тепер вільна.

У фоє було чутно російську, білоруську, казахську і навіть українську мови.

Люди приходили сім’ями: «привела дітей, нехай бачать, яка у нас була видатна історія», - говорить російською блондинка зі знудженими підлітками у костюмах з емблемою приватної школи.

На заході відчувалося, що для багатьох такий вихід у світ – традиція, відвідувачі обговорювали попередні виступи Акуніна та інших російських гастролерів. У квітні в Лондоні виступала соратниця Навального Любовь Соболь, тепер от презентація Акуніна, у травні має приїхати з виставою опальна донька актора Владіміра Машкова, планується антреприза актора Дмітрія Назарова.

Українських культурних подій в столиці Великої Британії бракує

Українських культурних подій в столиці Великої Британії бракує, можна згадати лише концерти чи локальні ярмарки у форматі «українці для українців», де всі приносять та продають їжу, а кошти відправляють ЗСУ.

Шкода, але письменників, філософів, істориків та й просто розумних «говорящих голів» до Британії приїздить в рази менше і тут ми помітно відстаємо в просуванні українського бачення тієї ж історії.
Не дивно, що у британських дитячих книжках історія України досі часто подається через призму російського бачення (детальніше про це читайте тут).

З одного боку, мало хто з українців має видання на Заході, і знайомий західному читачу, з іншого – за сучасним українським кодексом честі чоловіки воюючої країни, якщо не воюють, то мають тихо сидіти вдома, а не гастролювати закордонами. Оформити дозвіл на виїзд зараз складно навіть тим, хто юридично має таке право. А росіянам не треба просити дозвіл на виїзд.

Українські няні

Співвітчизники Акуніна не виглядали наляканими чи розгубленими білоемігрантами зразка 1917 року. Ні, більшість з них приїхали задовго до початку повномасштабної війни, у фойє люди ділилися подробицями вже закритих угод, показували фото з відпочинку, запрошували одне одного у гості, вели світські бесіди. Тема України також лунала, але у неочікуваному ракурсі вартості послуг українських нянь.

– Їх багато наїхало і готові працювати за копійки, але страшно до дітей пускати, ще навчать чомусь, та й говоритимуть з акцентом, – застерігала знайому молода російська мама, яка й сама виглядала, як дитина.

Подія викликала цікавість і у західних журналістів, зокрема прийшов журналіст New York Times Ніл Маркфакруар і декілька студентів-славістів.

“А чого не наливають за Побєду”, - дорікнув контролеру квитків літній прихильник Акуніна. Минулого разу було вино.

“Поки немає чого святкувати”, – відповів організатор.

Імперія падає… і відновлюється

Публіка прийшла звірити за Акуніним годинник, і письменник не підвів.

“Я почав нове видавниче життя тут, де вже не діють злі чари російської влади”, – похвалився автор контрактами із західними видавництвами та тим, що в Росії продано 35 мільйонів екземплярів його книг.

Він сподівався все ж видати історію в Росії і майже погодився на відцензуровану версію, куди пропонував роздруковувати на сайті та вклеювати забанені владою сторінки.

Два роки після початку повномасштабної війни в Україні письменник назвав надзвичайно плідним творчим періодом.
Зазначимо, що Борис Акунін послідовно критикує путінську владу, за що й отримав статус іноагента та посібника терористів. Він прогнозує, що імперія може розвалитися, “а війна закінчиться так, що це нікому не сподобається”.

Але якщо послухати його розмірковування на презентації про російську державність, про роль диктаторів у ній, про майбутнє Росії, про те, як він висловлюється про демократію і які бачить позитивні і негативні сценарії для своєї країни, складається враження, що Акунін – вірний солдат імперії.

У свіжому збірнику його історичних оповідань Ленін подається як “цілеспрямований індивідуум”, історичний вклад Сталіна – «нєоспорім»: так, він жорстокий, але «ефективний менеджер», який умів виконувати поставлені задачі та привів державу до «вєлічія».

Слова «вєлічіє» та «імперія» часто зустрічалися у виступі письменника у позитивній конотації. Тоді як демократію 90-х у Росії він називає “дікой і рихлой”, а подальше становлення диктатури “неізбєжним” вибором влади, щоб зберегти “єдіную і нєдєлімую” Росію.

Акунін під час презентації книжки зауважував ефективність Сталіна у переведенні країни на військові рейки перед Другою світовою війною. «Якби не Сталін, то СРСР був би розгромлений», – так він знайшов виправдання червоному терору, репресіям та Голодомору. Про американський лендліз, який забезпечував Союз нескінченними ресурсами, не згадав.

Між політикою колоніалізму і винищення народів, яку провадили Сталін і його сучасник Адольф Гітлер, було багато спільного. Їх порівнює американський історик Тімоті Снайдер у книжці “Криваві землі”, де описані Друга світова війна і кривавий терор в СРСР, жертвами якого стали мільйони людей.
Але складно уявити, аби хтось з німецьких письменників чи істориків у затишній лондонській залі розмірковував би в такому ж ключі про роль Гітлера в історії Німеччини. До сталінізму європейці чомусь лояльніші.

Письменник, як багато російських істориків, в інтерв’ю називав Голодомор не спланованим геноцидом українців, а штучно створеним голодом, спрямованим проти класу селян, оскільки від нього постраждали також росіяни і казахи. Таке пояснення причин Голодомору – повтор офіційних тез Кремля і класичний маркер російського імперського мислення, хоча доказів проведення саме геноцидної політики радянської влади щодо українців є достатньо і Голодомор визнаний геноцидом не лише в Україні, а й в 30 країнах світу.

Демосквізація та інопланетяни

Під час презентації глядачі цікавилися прогнозами автора щодо майбутнього розпаду імперії. За версією Акуніна, сучасна російська імперія відновилася з початком Чеченської війни. І теоретично вона може розпастися. Він навіть показав відео з падінням башти Кремля, проте башта швидко відновлювалися та піднімалися.
Акунін не вірить у перемогу демократії в Росії, більше того, вважає її небезпекою, яка неминуче призведе до хаосу і стрілянини в парламенті. Натомість пропонує провести лагідну «демосквізацію»: домовитися по-доброму про новий федеративний устрій, щоб Чечня та Санкт-Петербург жили за різними законами.
Ми можемо привітати таке бачення.

На балконі, де я сиділа, купивши найдешевший квиток, «демосквізація» чулася як «інквізиція».
Сучасних наративів російської пропаганди у виступі Акуніна не звучало, війну проти України він назвав суб’єктивним фактором та помилкою диктатора:

«Те, що Росія вступила у війну в Україні – приклад мегаломанії Путіна, його відірваності від реальності та існування у власній картині світу», – пояснив письменник.

Коли прийшов час запитань та відповідей, мене здивувало запитання дівчини з України. Спочатку вона гарною українською подякувала Акуніну за творчість, а потім поцікавилася, як би він пояснив інопланетянам суть жінки. Погодьтеся, “актуальне” запитання на третьому році повномаштабного вторгнення Росії в Україну.

В кінці двогодинної зустрічі до автора вишикувалася черга за автографами. Серед людей, які стрімко залишали залу, я впізнала жінку з підлітками. Вона ділилася враженнями по телефону:

“Замечательный вечер, только украинцы опять все испортили своими вопросами”.
Багато глядачів, вийшовши із зали, вирушили після презентації до розташованого поруч ресторану “Берлін”.