Як знайти себе в реаліях сучасного світу: розповідає психологиня

До мене часто приходять клієнти з таким запитом: «Я хочу знайти себе». «Добре. — кажу я. — Шукаймо. Але скажіть, що саме ви хочете знайти та що загубили?»

Після такого питання починається найцікавіше: клієнт відчуває розгубленість, злість та нерозуміння, що я від нього хочу, коли він і без цього зрозуміло сказав, що хоче знайти СЕБЕ. Починаю поглиблюватись — і зʼясовується, що людина не розуміє своїх почуттів і того, чого насправді хоче… Їй потрібно, щоб усе було добре, але як саме  — теж не зовсім зрозуміло…

А незнання цього має наслідки: 

Вигорання — бо можеш робити те, що не приносить задоволення; коли відсутнє розуміння, що тут я втомився(-лась) і мені треба перепочити; коли здебільшого треба робити те, що треба, а не те, що я хочу.

Абʼюзивні стосунки — неможливість відчувати власні кордони, як можна зі мною, а як ні.

Апатія, депресія — неможливість казати «ні», перекладання відповідальності, щоб хтось вирішив, але не я, неможливість змінити роботу тощо.

Чому наші емоції такі важливі?

Одна з функцій наших емоцій — сигнальна. Вони нам розповідають про взаємодію зі світом. Я думаю, ви помічали за собою, що з деякими людьми комфортно, з іншими тіло в напрузі, з кимось не хочете зустрічатись, хоча і не можете це логічного обґрунтувати.

Але варто пам`ятати:

Окей — відчувати злість, коли вас ображають, порушують ваші кордони та не виконують свої обіцянки.

Окей — відчувати сором, коли ви не склали іспит, бо і не готувались до нього.

Окей — відчувати сум, коли щось не вдається, або дорога вам людина не поряд з вами.

Окей — відчувати відразу, коли ви бачите або чуєте щось потворне.

Окей — відчувати страх, перед чимось новим, йдучи по темній вулиці або перед іспитом.

Окей — відчувати провину, коли наговорили зайвого, образили іншого.

Окей — відчувати радість, любов, зацікавленість до того, що вам подобається.

Наші почуття можуть розповісти багато речей. Якщо людина не розуміє своїх емоцій, то не розуміє себе та власних уподобань.

Виходить, що знайти себе = відчувати свої емоції, усвідомлювати їх.

Але через що люди мають труднощі — чому їм складно відчувати емоції?

Згадаймо школу, уроки фізкультури й атмосферу, в якій не враховувались індивідуальні особливості — усі мали відповідати нормативам, які хтось придумав. А що подумають сусіди? Чому у Колі 12, а в тебе 8? У тебе 12 — не радій сильно, бо це не кінець року. Як ти говориш зі старшими? Будуть свої діти — зрозумієш. Хочеш? Перехочеш! Закінчиш університет — роби що хочеш, і професію собі теж потім вибереш іншу, зараз роби те, що я сказав(-ла).

Виходить, що люди часом зростають у такій атмосфері, де індивідуальність, чутливість, емпатія, підтримка не були присутні таким чином, щоб ідентичність була цілісною. Я жодним чином не хочу нікого звинуватити й казати, що чиїсь батьки погані. Вони робили так, як знали й на що мали сили.

То як бути з емоціями?

Ви помічали, що емоції ділять на позитивні та негативні. Зазвичай до негативних належить злість, роздратування, сум — їх краще не відчувати. Але якщо прибрати ці емоції, то як тоді розуміти, що кордони порушуються, ваші потреби не задоволені? Повернімося до того, що кожна емоція важлива — вона нам про щось сигналізує. Та якщо обираєте не відчувати щось одне, тоді згодом перестанете відчувати і все інше…Формально будете щось відчувати, але не розумітимете, що з вами. Тоді зʼявиться апатія, а потім — депресія. 

Немає потреби виплескувати свої емоції тут і зараз — важливо їх розрізняти, усвідомлювати, розуміти контекст, причину та навчатись екологічно їх висловлювати. 

Декілька років тому один тренд диктував, що мислити необхідно лише позитивно — думаю, він був популярним, бо це зрозуміла форма життя, яка ще й «допомагала» психіці уникати проблем. Та якщо ви не бачите проблем, то ніяк їх і не вирішуєте. Водночас їхня кількість тільки збільшується. 

У нашому суспільстві панує ера нарцисичності, коли важливі зовнішні показники: гарна картинка в соціальних мережах, гроші, струнка фігура, машина, ранні підйоми, великі гроші. Проте люди публікують лише частину свого життя — зазвичай це щось приємне, адже мало хто говорить про свої невдачі. Тоді формується думка, що в деяких життя лише приємне. Але це не означає, що потрібно публікувати свої невдачі — ні, варто просто памʼятати, що життя різне, і невідомо, що насправді відчуває людина.

Багато хто обирає саме зовнішні показники. Для декого це важливо — жити в атмосфері порівняння і надії, що треба ще щось зробити з собою, і тоді вас точно любитимуть.

На мій погляд, якщо люди більше прислухатимуться до себе — почнуть з маленьких кроків і частіше себе питатимуть, зокрема, що хочуть їсти, чи мають зручне взуття, яку музику люблять слухати — тоді й питання пошуку себе не буде таким гострим, бо людина ВЖЕ знає про себе багато.