Таксі, кава, вино і свіжа городина. Два роки артилерія щодня обстрілює Нікополь, а люди живуть звичним життям

Ритуальні послуги недорого

Коли ти під’їжджаєш до Нікополя зі сторони села Кам’янське, тебе зустрічає цвіт акації, силует Запорізької атомної електростанції на горизонті і напис на великому білборді «Ритуальні послуги недорого». Не знаю, чи ця обнадійлива реклама з’явилась тут під час повномасштабного вторгнення, чи раніше, але насправді вона пасує до в’їзду в місто, де від жорстокості росіян постійно помирають мирні люди.

Від Нікополя до окупованої території – п’ять кілометрів, до згаданої Запорізької атомної електростанції, яку захопили росіяни – дванадцять. Від російських військових це місто колись захищало Каховське водосховище, але після підриву росіянами греблі вода відійшла. Тепер Нікополь відділяє від ворога заросле вербою дно колишнього сховища, Дніпро у своєму «дорадянському» руслі, та ще декілька річечок.

Попри те, що в росіян (ймовірно) зараз немає планів захоплювати місто, його мирних мешканців щодня тероризують – місто обстрілюють з артилерії, а ще сюди націлюють FPV-дрони. Кожну годину постійно чути якісь звуки на вулиці ‒ виття сирен, що сповіщають про загрозу чи відбій тривоги, “виходи” снарядів з установок, вибухи у місті, дзижчання Шахедів і FPV-дронів.

Особливість Нікополя та громад поряд полягає в тому, що тут є тривога, яка сповіщає про можливість артилерійського обстрілу. Місцева влада, українські військові та партизани на окупованих територіях створили систему, яка дозволяє попереджати про підготовку обстрілів. Для цього моніторять активність ворожої техніки на протилежному березі.

Якщо на окупованій Кам’янці-Дніпровській, з якої зазвичай обстрілюють Нікополь, росіяни, наприклад, розгортають РСЗО «Град», заряджають цю установку та ймовірно готуються до обстрілу, у місті вмикають тривогу, що попереджує про загрозу артобстрілу.

В добі тут більше годин з тривогою, ніж без неї. Але це все одно не рятує вас від загрози. Одного дня я чекала завершення загрози артобстрілу, щоб піти у магазин. Нарешті дочекавшись відбою, я зібралась виходити, і добре, що не встигла вийти, бо на вулиці почалися прильоти. Так стається, коли росіяни згортають установки в одному місці, і через це в місті лунає відбій тривоги, а в цей час росіяни починають обстріл з іншої установки, яку не помітили військові чи партизани.

Під час артилерійського обстрілу вкрай важливо залишатися в приміщенні, бо при спорадичних обстрілах, як у Нікополі, найбільш небезпечні це осколки.

9 травня

Однак навіть якби тривога завжди попереджала про небезпеку, людям доводиться її просто ігнорувати, адже вона може тривати тут ледь не цілий день. Іноді місто обстрілюють, коли люди йдуть на роботу чи повертаються з неї. «Перечекати» обстріл в ці години просто неможливо, адже багато людей в Нікополі працюють позмінно на заводах, тому мають прийти на роботу вчасно.

Я бачила такий обстріл 9 травня. Прокинулась о сьомій ранку від декількох потужних вибухів. Я чула, як дзвенить скло і з просоння мені здалось, що вилетіли вікна. В той момент я була дуже розгублена і мій хлопець під ручку заводив мене до підвалу. Обстріл продовжувався більш, ніж півгодини.

Якісь снаряди падали так само близько, а якісь далі – це було чітко зрозуміло за звуками. Росіяни обстрілювали усе місто. Снаряди пролітали так близько до будинку, що я чула їхній свист – короткий, високий і неприємний. Виявляється легко розрізнити глухий “вихід” снаряду, його свист і фінальний вибух ‒ влучання.

Вперше за багато днів гатили по усіх житлових районів міста. Сиділа в підвалі і думала: чому?! А потім я подивилась на екран телефону і побачила дату ‒ 9 травня. Який цікавий спосіб відсвяткувати колись таке жадане завершення війни ‒ обстріляти мирне населення міста.

Снаряд, який розбудив мене о сьомій ранку, влучив за 300 метрів від будинку, де я спала. Це житловий будинок, який я сфотографувала цілим за три дні до цього. Чи варто говорити про те, що ніяких військових об’єктів там немає?

Будинок, в який влучив ворожий снаряд

Тренування на маршрутках

Поки я сиділа в підвалі на іншому кінці міста помирали люди. Але я поки цього не знала. Лише через кілька годин, як ми вийшли з підвалу, я дізналась, що під час обстрілу загинула літня пара. За словами місцевих, ці люди вийшли попрацювати на своєму городі. Вони прокинулися рано, аби встигнути закінчити роботу до того, як сонце увійде в зеніт і буде припікати.

За час моєї поїздки більше ніхто не помер. Але від обстрілів та прильотів FPV-дронів постраждали 18 людей. Серед поранених шестирічна дівчинка. У переддень Великодня росіяни пошкодили церкву. Вночі перед святом окупанти запускали Шахеди, які не давали мені заснути, а зранку, коли люди йшли на службу, росіяни обстрілювали місто.

Пошкоджена у переддень Великодня церква

Сьомого травня у щоденному зведенні новин я побачила, що на фото пошкоджений білий мікроавтобус. Місцева жителька розповіла мені, що за тиждень до цього росіяни в одному з Телеграм-каналів заявили, що білі мікроавтобуси в Нікополі нібито використовують ЗСУ, тому для них це ‒ законні військові цілі. Після цього оголошення у місті дрони-камікадзе почали влучати в білі мікроавтобуси. Але від цих ударів страждає мирне населення ‒ місцеві на таких автобусах по декілька разів на день виїжджають з автовокзалу Нікополя і їдуть в Дніпро.

Раніше представник компанії Kvertus, яка виробляє засоби РЕБ, заявив, що росіяни використовують Нікополь як тренувальний майданчик для своїх військових: “До нас звернувся міський голова прифронтового Нікополя і сказав, що росіяни тренують своїх операторів FPV-дронів на ударах по цивільній інфраструктурі”.

Будинок в Нікополі горить після обстрілу

Але попри усю небезпеку в місті залишається дуже багато людей. Бідність і життя в іншій спільноті, яка може тебе не зрозуміти і почати засуджувати, лякає багатьох людей більше, ніж регулярні обстріли.

Люди звикають, небезпека притупляється, перетворюється в буденність. Ось типова історія: “Моя подруга записалась на манікюр, і незадовго до її прийому почався обстріл. Але вона все одно пішла на вулицю, адже багато майстрів виїхали з міста, і знайти зручне вільне віконечко на манікюр, стрижку чи фарбування волосся дуже складно”.

Маленькі радощі

Попри постійні страх і тривогу життя в Нікополі наповнене купою маленьких радощів. Тут працюють кав’ярні, ресторани, асортимент в деяких магазинах майже не змінився. Навіть під час тривоги і обстрілів їздять таксі. Одного разу я з хлопцем викликала таксі, щоб поїхати в супермаркет за вином. Потім почалась тривога і артилерійський обстріл, але ціна на таксі не змінилась, а водій без жодної нотки паніки в голосі усю дорогу ввічливо з нами спілкувався.

Місцеві навіть під час війни відчувають приємні зміни ‒ минулого літа після підриву Каховської греблі місто залишилось без води. Я приїздила сюди незадовго після підриву ГЕС ‒ тоді у місті була 30-градусна спека, але води не було, всюди тхнуло мертвою рибою зі сторони опустілого водосховища, а обстріли також не припинялись. За кілька тижнів водопостачання відновили, і усі проблеми (крім обстрілів звісно) зникли.

В зоні бойових дій ти постійно прислуховуєшся – це спосіб вижити. Але пильнуючи можна почути не тільки звук снарядів. В місті мало машин, тож під час прогулянки ви можете почути, як дмухає вітер, як у церкві дзвенять великодні дзвони, як співають пташки, як хтось іде по асфальту, засипаному пухом і цвітом акації, яка цього року чомусь зацвіла раніше. На півдні акації цвіте так багато, що вулиці виглядають так, ніби їх припорошило снігом, а у безвітряні дні все навколо наповнюється солодким запахом.

Більша частина Нікополя заставлена приватними будинками, тож в місті дуже багато малих підприємців, які прямо в себе на городі вирощують овочі і фрукти. Під час своєї поїздки я вперше за рік спробувала нормальний, не “пластиковий” на смак салат з овочів, які ми купили у місцевих мешканців. Це дуже приємний бонус для людини, яка живе у великому місті й ніколи не встигає сходити на ринок.