Мистецький тріумф Соні Левицької

Соня Левицька народилася 3 березня 1874 року у Вільхівцях на Житомирщині. Досить пізно зацікавившись малюванням, з 1894 року проходить річне навчання у приватній художній школі Казановських у Житомирі. Шлюб з лікарем Юстином Маніловським виявився невдалим. Не пізнавши сімейного щастя, молода жінка з маленькою донькою Ольгою на руках переїжджає до Києва, занурюючись у творчу атмосферу міста, а потім у 1905 році - до Парижа!

Багато українських художників набували досвіду на чужині. У випадку Соні її доля тісно переплелася з французьким культурним світом. Після довгих вагань батьки відправили її до Парижа у 1905 році, де Соня Левицька закінчила Паризьку академію мистецтв. Її успіхи в навчанні були настільки значними, що вже через рік їй дозволили робити копії картин у Луврі. У цей період Софія захоплюється роботами Делакруа, Фрагонара та Пюві де Шавана.

Паризький вплив та особистий стиль

Навчання в Паризькій академії мистецтв - перша сходинка паризького життя і, мабуть, вирішальна на шляху до творчого успіху художниці. Її життя на богемному Монпарнасі проходить в атмосфері творчих пошуків молоді, яка повстає проти догматизму консерваторів і традиціоналістів, проголошує і створює нову модернізовану естетику мистецтва ХХ століття. Основним засобом вираження стає колір.

В умовах пошуку нових засобів виразності та формування нових модерністських течій і напрямів, що супроводжуються гучною полемікою і скандалами, художниці з України вдається уникнути впливів і наслідування стилів і знайти свій власний, оригінальний, дивуючи витончених французьких критиків дуже особистим, майже інстинктивним поглядом на речі, делікатністю творчого письма, рідкісним відчуттям художнього смаку і тонким розумінням природи світу. Вона бере участь у виставках, її роботи одразу відзначаються пильною увагою.

Невдовзі Соня Левицька стає членом комітету Осіннього Салону, що є великим досягненням для чужинця в Парижі, визнанням його неабиякого таланту. На першій виставці кубістів в Осінньому салоні 1911 року роботи Соні Левицької високо оцінює сам Гійом Аполлінер, на другій збірній виставці кубістів 1912 року її картини представлені поруч з роботами Олександра Архипенка. З дуже позитивними відгуками проходить перша персональна виставка художниці в галереї Б. Вайгля в 1913 році.

Радощі та негаразди паризького життя Соня тепер ділить з новим супутником художником Жаном Маршаном. Їхній скромний сімейний будинок на вулиці Коленкур стає своєрідним творчим салоном, де щочетверга збирається багато паризьких знаменитостей. Маючи мізерний дохід від творчої праці, господиня намагається приймати гостей зі справжньою українською щедрістю.

Подальше життя і спадщина

У 20-х роках щоліта Левицька подорожувала на південь Франції, де писала провансальські пейзажі та портрети. Поряд з живописом багато уваги приділяла графіці. Оригінальний графічний модерн Соні Левицької у Франції був тісно пов'язаний з традиціями українського народного мистецтва.

1921 рік відкрив ще одну грань таланту Соні Левицької: разом з поетом Роже Аллардом вона переклала французькою мовою «Вечори на хуторі біля Диканьки» та проілюструвала з невичерпною фантазією та іскрометним гумором безсмертний твір Миколи Гоголя. Вона була універсальною художницею, малювала портрети (вони гарантували їй певний заробіток), пейзажі, декоративні проекти для тканин і килимів, макети для ліонських шовкових фабрик. Її улюбленими кольорами були зелений, охристий і синій. Але особливої майстерності вона досягла в гравюрі на дереві, про що свідчить гоголівський цикл, а також ілюстрації до «Історії Сен-Луї» Жана де Жуанвіля, які своєю довершеністю і філігранністю виконання, вишуканим стилем нагадують старовинні гравюри.

Критики відзначали вроджений дар художника до витонченої стилізації, що особливо оригінально проявився в оформленні поеми Поля Валері «Серпан». Блискуче бібліофільське видання накладом лише 250 примірників побачило світ у 1925 році і викликало захоплення поціновувачів і самого автора: «Ми не можемо уявити собі нічого більш співзвучного з твором, ніщо не може більш стримано підкреслити його ідею, як ці декоративні думки - такі довільні і в той же час такі точні. Схиляю голову перед винятковим талантом пані Соні Левицької». А в листі до Еміля Верхарна Валері писав про неї: «Я щасливий, що мав нагоду познайомитися з людиною найвищого ґатунку».

Винятковий талант Соні Левицької підтверджують також ілюстрації до делюкс-видання «Le Jardinet» Годфруа де Луша, до «Almana de Cockaigne», оформлення «Revue Musicale», «Trésor de la bibliothèque», афіш для Осіннього Салону.

У 1932 році роботи Соні Левицької експонувалися на виставках української графіки в Берліні та Празі, а також на виставці сучасної графіки у Львові. Це були останні проблиски прижиттєвого тріумфу таланту великої художниці: невиліковна хвороба почала свій руйнівний незворотній шлях... На початку 1930-х років у неї з'являються перші ознаки психічного розладу. Соня все ще бореться, не скоряється долі, все ще малює. Але фарби на картинах стають все темнішими і темнішими, образи все сумнішими, а сил на завершення задуманого вже не вистачає.

У 1938 році Товариство друзів Соні Левицької організувало посмертні виставки її робіт у галереї А.Самбона. Ось один з численних відгуків паризької преси на ці події: «С. Левицька померла в Парижі в 1937 році. Це вразлива художниця, сповнена уяви, потужний і ніжний талант, яка зуміла залишити свою особистість у Франції« (Мадлен Дайло)».

Її ім'я назавжди увійшло в історію французької графіки XX століття. В українських музеях та приватних колекціях майже немає творів художниці, лише поодинокі роботи Соні Левицької зберігаються у Франції. Роботи Соні Левицької представлені в Музеї сучасного мистецтва в Парижі, віденській Альбертині та інших музеях. Друкованих матеріалів, досліджень та спогадів про неї не так багато, окрім згадок у сучасній французькій пресі.

Соня Левицька «Квіти» у лондонській галереї Malab'Art

Картина Соні Левицької «Квіти» є приголомшливим прикладом її делікатного та виразного стилю. Ця акварельна робота зображує інтимну інтер'єрну сцену, в якій домінує яскравий букет квітів у вазі.

Композиція та колір

Композиція збалансована та продумана, з квітами в якості центрального фокусу. Використання Левицькою акварелі створює м'яку, майже ефірну якість, що дозволяє кольорам плавно переходити один в одного. Квіти зображені у яскравих відтінках червоного, оранжевого та білого, що виділяються на більш приглушеному тлі. Цей контраст одразу привертає увагу глядача до квіткової композиції.

Техніка і стиль

У цій картині Левицька використовує вільну, майже імпресіоністичну техніку. Мазки пензля є радше плавними та сугестивними, ніж детальними, що надає картині мрійливої, абстрактної якості. Елементи тла, включаючи фігуру та меблі, радше натякають, ніж чітко визначені, що додає картині відчуття інтимності та безпосередності.

Настрій та атмосфера

Загальний настрій картини - спокійний і споглядальний. М'яке поєднання кольорів і ніжне зображення світла сприяють створенню теплої, привабливої атмосфери. Ця робота є прикладом здатності Левицької передавати емоції та атмосферу за допомогою тонких деталей та майстерного володіння кольором і формою.

Контекст і значення

Соня Левицька була видатною художницею початку 20-го століття, і її роботи часто відображають вплив руху фовістів, що характеризується сміливими кольорами та сильним відчуттям композиції. «Квіти» є свідченням її вміння передавати красу повсякденного життя через унікальну мистецьку лінзу.

Ця неймовірна робота «Квіти» зберігається в галереї Malabart у Лондоні, де вона продовжує зачаровувати та надихати глядачів своєю витонченою красою та емоційною глибиною.