Як впоратися зі стресом, поки чекаєш чоловіка з полону: історія дружини українського захисника

40-річна Іра родом з Бердичева — вона чекає свого чоловіка з російського полону, а ще самостійно виховує 17-річну доньку та 10-річного сина з особливими освітніми потребами. Для цього необхідні сили, яких іноді бракує. 

Відшукати їх і почати знову жити Іра змогла завдяки проєктам «Фонду Маша» — зокрема, психологічній допомозі в Центрі «Незламна». Вона погодилася розповісти свою історію. З міркувань безпеки ми не публікуємо фотографій та прізвищ.

«З коханим познайомилися вдома, в Бердичеві. Ми 20 років разом. 10 з них він воює. Який він? Найкращий», — говорить Іра, роблячи довгі паузи, щоб не заплакати.

Ще з 2015 року її чоловік на війні. Обороняв Донеччину, зокрема Маріуполь. Коли 24 лютого 2022 року жінка дізналася про початок великої війни, то не одразу повірила. Але після дзвінка чоловіка почала готувати підвал для укриття, а дітей відвезла в село до дідуся. Сама ж повернулася додому й почала волонтерити: разом з іншими активними людьми збирала ліки, харчі.

Попри пекло, яке починалося в Маріуполі, чоловік знаходив час, щоб зателефонувати дружині, поцікавитися, як вона та діти. Разом з ним Ірина вирішила, що доньку та сина треба вивозити за кордон. Тому в березні вона з дітьми поїхала до Польщі. Уже звідти щодня стежила за новинами з України та тримала зв`язок із чоловіком. Але з квітня зв’язок припинився  — захисники Маріуполя опинилися в оточенні.

«Телефонного зв`язку та електроенергії там вже не було, але був Starlink. Не знаю як, але хлопцям вдалося навіть передавати короткі повідомлення своїм сім`ям. Вони збирали номери й обдзвонювали їх. Нам теж зателефонували один раз. Повідомили, що чоловік живий, і попросили відзвітуватися, де ми знаходимося. Все. Дзвінок дуже короткий, адже на черзі були ще інші сім`ї», — згадує Ірина.

16 травня 2022 року командир полку «Азов» Денис Прокопенко заявив, що захисники Маріуполя виконали наказ командування задля збереження життів. Українські військові почали виходити з заводу «Азовсталь» у полон. Чоловік Ірини був одним з перших, хто виходив і допомагав виносити важкопоранених бійців. Відтоді вже понад два роки жінка не має жодного зв`язку зі своїм чоловіком. Лише підтвердження про полон від країни-агресорки та інформацію від побратимів, яких вдалося повернути додому.

Інформація про полон не полегшила стан сімей захисників. Навпаки, додалося більше хвилювання та невизначеності. Через щоденну тривогу за долю чоловіка Іра почала відчувати незвичну для себе раніше апатію та агресію до всіх і всього. Вона не хотіла, як раніше, спілкуватися з людьми, а поради оточення сприймала агресивно та вороже. Жінка механічно робила те, що мусила: готувала їжу, зустрічала дитину, прибирала вдома. Та з часом і це почало їй даватися важче.

«Мені більше не хотілося ні з ким спілкуватися, була апатія та агресія до світу. Розуміла, що насправді я не така людина — я відкрита, комунікабельна, маю багато друзів. Але в той момент почала закриватися, — згадує Ірина. — Не вистачало сил вийти з дому й завести сина в школу, на позакласні заняття. Бувало таке, що просто телефонувала вчителю і казала, що сьогодні ми не прийдемо».

Знайомі порадили Ірі заповнити анкету на «Незламну маму» — програму емоційного відновлення після наслідків війни для жінок та дітей. Туди вона поїхала разом зі своїм сином.  Після трьох тижнів інтенсивної роботи серед природи Карпат жінка помітила зміни в собі: вона навчилася розуміти власні емоції та справлятися з ними, змогла вийти зі стану замкненості.

А потім Іра потрапила в Центр «Незламна», щоб отримати  додаткову емоційну підтримку. Займалася онлайн удома, один раз на тиждень.

«Там я відчувала, як із кожним заняттям у мене з`являється жага до життя та вимальовуються плани на майбутнє. Полюбила рослини й почала їх вирощувати, сама зробила ремонт у дитячій. Вже дуже хочеться на роботу, і психологиня каже, що це хороший знак! Але зараз увесь свій вільний час я присвячую сину, тому такої можливості поки що не маю», — каже жінка.

Вона закликає інших українок, які теж чекають своїх чоловіків з полону, турбуватися про себе та свій психологічний стан. Робити це важливо насамперед заради них — наших рідних, яких ми обов`язково зустрінемо вдома.

«Вважаю, що коли повернеться чоловік, я маю його підтримувати, допомагати інтегруватися в суспільство. А якщо в мене буде такий стан, у якому вперше потрапила до психолога, то зробити цього точно не зможу, адже сама потребую допомоги», — говорить Ірина.

Як і Ірина, ви можете отримати безплатну психологічну допомогу в Центрі «Незламна». Для цього потрібно заповнити анкету за посиланням.