Європа йде вправо. Що означають результати євровиборів та чому вони стали історичними

Рік за роком європейські вибори – тобто голосування за депутатів Європарламенту – були подією на периферії великої політики.

Це може здаватися дивним, адже йдеться про обрання найбільшого законодавчого органу Європи; єдиного органу влади ЄС, який громадяни обирають напряму.

Зрештою, політичний вплив Європейського парламенту дійсно є обмеженим, тут у політиків менше важелів впливу.

Однак їх часто вважали другорядними і виборці (з 1999 року лише одного разу явка перевищила 50%), і політики (через це боротьба за посади в ЄП часто не була запеклою; достатньо згадати про перемогу данської студентки у 2019 році або аполітичного ютюбера на Кіпрі цьогоріч).

Як наслідок, діяло неписане правило: результати євровиборів не впливають на національну політику.

Бо практика свідчила, що на національних виборах голосування може дати радикально інші цифри.

2024 рік став без перебільшення історичним.

Явка виборців, найвища за три десятиліття.

Падіння уряду у Франції як наслідок євровиборів.

Проблеми коаліції у Німеччині.

Ймовірно, знакові результати в Угорщині.

Цей список можна продовжувати.

Але головний висновок: цього разу загальноєвропейська кампанія, нехай і не в усіх країнах, але перетворилася на подію, що дійсно визначає розвиток.

А зростання рейтингів крайніх правих перетворилося на одну з головних тем для обговорення.

Зрештою ми отримаємо Європарламент, де праві партії усі разом, імовірно, матимуть математичну більшість.

Але відразу заспокоїмо: для України ситуація далеко не найгірша, ми зберігаємо тверду підтримку в ЄП.

"Європейська правда" аналізує результати та їхні наслідки.

Ми підготували для вас відеоверсію пояснень, а для тих, хто віддає перевагу детальнішому текстовому аналізу, рекомендуємо цю статтю.

Чи стався ультраправий реванш?.

Дорогою до євровиборів розмови про зростання рейтингу ультраправих були головною темою.

І на це були підстави: дійсно, у багатьох країнах рейтинги правих та крайніх правих сил зараз на підйомі.

Галопуючі рейтинги "Національного об’єднання" Марін Ле Пен та зростання "Альтернативи для Німеччини" ("АдН") і Австрійської партії свободи підживлювали дискусії з цього приводу.

Та й опитування, включно з екзитполами, давали підстави для занепокоєнь.

І хоча ще до початку голосування було зрозуміло, що антиукраїнські сили і близько не отримають більшість у парламенті ("Євро.

Правда" детально описувала, чому), зростання їхнього впливу не могло не турбувати.

Тож варто передусім розібратися, що сталося з європейськими правими і що це для нас означає.

Адже праві бувають різними.

І далеко не всі вони є злом для України.

Дійсно, серед крайніх правих партій є чимало тих, хто відкрито чи приховано підтримує Росію або ж робив це донедавна.

І це далеко не тільки ті три партії з Франції, Німеччини та Австрії, що згадані вище.

Ультраправі є у багатьох країнах ЄС, від Польщі до Італії, і вони найчастіше належать до основних просувачів інтересів та наративів Кремля.

Ці партії, як правило, входять до групи ID ("Ідентичність і демократія") у Європарламенті.

А деякі з них – як-от грецький неофашистський "Золотий світанок" – є токсичними настільки, що їх не беруть навіть до ультраправих об’єднань.

З цієї причини віднедавна з групи ID викинули також "Альтернативу для Німеччини", представники якої зробили кілька заяв, сприйнятих у Європі як підтримка нацизму.

Однак праві бувають і без префіксу "ультра".

Є ще одна пан’європейська політична сила, яку в медіа часто і не дуже коректно називають "ультраправою" – це "Європейські консерватори і реформісти" (ЄКР).

Насправді це значною мірою об’єднання традиційних правих партій, як правило – м’яких євроскептиків, які виступають за збереження економічного сильного Євросоюзу, але водночас опираються більшій централізації ЄС та воліють мати більше повноважень у національної влади.

Ще одна спільна риса абсолютної більшості консерваторів – це антиросійськість їхніх партій, а отже, зазвичай підтримка ними України у війні проти РФ.

Як приклад – польська "Право і справедливість" ("ПіС") або "Брати Італії".

І третя політична сила – це Європейська народна партія (ЄНП), найбільша наднаціональна група у ЄС.

Це – правоцентристи, які останнім часом демонструють додатковий ухил у правий бік.

Члени ЄНП є основою "групи підтримки України".

Варто згадати про те, що Урсула фон дер Ляєн також є "народницею".

Порівнювати їх з ID навіть дивно – але і ті, і ті є політиками правого спектра.

Та повернімося до результатів євровиборів.

Усі без винятку праві групи наберуть вагу в новому скликанні ЄП.

Навіть за початковим розподілом ЄНП матиме 184 місця – на вісім більше, ніж зараз; консерватори отримають 73 (+4), ультраправі – 58 (+9).

Жодна інша наявна зараз у Європарламенті група не має зростання місць.

І це ще не повна кількість – є кілька нових партії, які досі не проходили до ЄП і які мають намір долучитися до однієї з правих сил.

А партія угорського прем'єра Віктора Орбана "Фідес" має долучиться до консерваторів.

Якщо порахувати усі праві партії, то вони візьмуть понад 350 місць (точна кількість буде зрозуміла згодом).

Для більшості потрібен 361 голос.

І хоча неясно, чи досягнуть усі праві партії та групи цієї позначки (швидше ні) – такий результат є сенсацією.

"Зсув праворуч у Європарламенті – це ключовий результат виборів.

Є навіть шанс, що уперше в історії ЄП праві партії спільно отримають більшість", – погоджується старший аналітик Європейської ради зовнішніх відносин Павел Зерка.

Проукраїнський Європарламент.

Утім, суто правої більшості у Європарламенті не буде, незалежно від того, чи знайдеться у трьох правих сил достатньо нових "багнетів".

Це неможливо з низки причин, одна за яких – Україна.

Партії, які для нас можуть видаватися схожими за ідеологією – в реальності є антагоністами.

Достатньо згадати про протистояння не на життя, а на смерть між двома головними політичними силами Польщі – правою "Громадянською коаліцією" (ЄНП) та "ПіС" (ЄКР).

Їхнє об’єднання в одну групу в Європарламенті звучить як анекдот, це просто нереально.

Не треба також забувати про токсичних "нерукоподаваних" ультраправих на кшталт "АдН".

Ніхто не братиме їх у союз за жодних умов.

Ну і підтримка України зараз дійсно є одним із головних політичних маркерів для європейців, тож антиукраїнські партії не матимуть шансу увійти до мейнстриму.

Можна бути абсолютно впевненими, що нова коаліція буде проукраїнською.

Зрештою, партії, які підтримують Україну, взяли близько чи більше 600 місць з 720 у Європейському парламенті.

І той ухил вправо, який стався на цих виборах, жодним чином не підважить нашу підтримку з боку європейського репрезентативного органу.

Загалом формування коаліції обіцяє бути непростим, але зараз найвищим видається шанс, що вона повторить нинішні обриси більшості (ЄНП, лівоцентристи та ліберали), а Урсула фон дер Ляєн зможе знайти достатньо голосів, щоб обратися президенткою Єврокомісії, що для нас також є добрим сценарієм.

Те, що ЄНП наростила підтримку за підсумками виборів, допоможе їй у цьому.

Детально про те, як буде відбуватися призначення керівництва ЄС і якою є роль Європарламенту в цьому процесі, читайте у статті "Євросоюз шукає нових лідерів".

Та й депутати, що є ключовими "адвокатами України" у Європарламенті, змогли переобратися до нього.

Правий ухил Європарламенту все одно матиме свій вплив – навіть без жодного об’єднання чи коаліції представники цих партій просуватимуть правий порядок денний в економіці, енергетиці тощо, словом, у питаннях внутрішньоєвропейської політики, які для України як для майбутнього члена ЄС також мають значення.

Утім, це – нормальний політичний розвиток.

Вибори з наслідками.

Але навіть наслідки для європейської політики – це дрібне у порівнянні з тим, що відбувається в окремих країнах.

Якщо на загальноєвропейському рівні можна говорити про помірний та не катастрофічний результат ультраправих, то у розрізі окремих країн ситуація зовсім інша, і це змушує хвилюватися.

У Польщі антиукраїнська (і як багато хто вважає, також приховано проросійська) "Конфедерація" взяла третє місце та 12% підтримки.

"Альтернатива для Німеччини" прийшла другою з майже 16%.

У Австрії ультраправа Австрійська партія свободи стала лідером, так само як і "Національне об’єднання" у Франції.

А реальна сенсація – це те, що у столицях цих країн результати євровиборів не просто серйозно сприйняли – подекуди вони призвели до справжнього землетрусу.

А два прем’єри – у Бельгії та у Франції – втратили посади, бо їхні партії зазнали поразки.

Французька історія має особливу вагу, і не тільки через важливість цієї країни.

Річ у тім, що Макрон вже мав подібний досвід: у 2019 році його партія також програла євровибори, і переможцями також виявилися ультраправі, однопартійці Марін Ле Пен, які так само вимагали розпустити парламент Франції на хвилі свого успіху.

Однак тоді Емманюель Макрон навіть не думав піддавати їхньому тиску.

А у 2024-му – відразу після екзитполу, не чекаючи на підрахунок бюлетенів, оголосив, що визнає провал однопартійців, і призначив термінові дострокові вибори парламенту Франції.

Хоча не мав жодного обов’язку це робити!.

Та й загалом, у ЄС кажуть про різке посилення ваги результатів євровиборів.

"Ключовий урок ночі виборів – це те, що тепер вибори до Європейського парламенту можуть мати велике значення для національної політики в країнах-членах ЄС.

Це дострокові вибори у Франції; це відставка прем'єр-міністра Бельгії Александера де Кроо; це те, що у Німеччині всі три партії коаліції зазнали електоральних втрат, і кожна отримала менше, ніж ультраправа "АдН", що послабило їхні позиції напередодні федеральних виборів наступного року", – прокоментував "Євро.

Правді" наслідки виборів Павел Зерка з Європейської ради зовнішніх відносин.

Експерт також наголосив на сенсації в Угорщині.

А там розклад дійсно непростий.

Формально на виборах перемогла партія "Фідес" Віктора Орбана, яка отримала 44% та матиме одноосібну більшість в угорській делегації до ЄП (11 мандатів з 21).

Однак для партії Орбана це безпрецедентно мало! Його прибічники звикли до показників понад 50%, а на виборах до Європарламенту вони взагалі ніколи не мали конкурентів.

А на додаток вибори до ЄП важливі тим, що стали моментом "народження" політика, якого вважають цілком реальним конкурентом Орбана на майбутніх парламентських виборах.

Йдеться про Петера Мадяра, який взяв значно вище за усі прогнози і майже сягнув позначки в 30%.

Детальніше про нього читайте у статті "Альтернатива для Угорщини".

Звісно, євровибори не позбавилися усіх своїх вад в один момент.

В деяких країнах вони і далі лишаються периферійною подією.

Десь голосують "по приколу" – як на Кіпрі, де виборці проголосували за 24-річного ютюбера, який "нічого не знає про політику" (утім, ми знаємо, що і на національних виборах буває подібне, у тому числі у країнах ЄС).

Але зростання явки, яка цього року має побити 50-відсотковий показник 2019-го і стане найвищою для євровиборів після далекого 1994 року, стає наочним показником того, що громадянам ЄС переважно не байдуже, хто та як творить політику на загальноєвропейському рівні.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".