Харківська «Файна мозаїка»: віднайти спокій та перезавантажитися

У невеличкому підвалі будинку в центрі Харкова Маша та Сашко долучають дітей і дорослих до мистецтва мозаїки. Яскраві шматочки складаються у фрагменти, а далі – у цілі картини. Одну з останніх спільних робіт харків’ян у травні встановили біля художнього музею.

Як створюється мозаїка з керамічної плитки, де її можна використовувати у міському просторі та як вона допомагає лікувати душі, митці розповіли кореспондентам Укрінформу.

КОЛЬОРОВА “ТЕРАПІЯ” ПІД ТРИВОГИ ТА БЕЗ СВІТЛА

До вторгнення РФ в Україну у 2022-му подружжя втілювало благодійний проєкт “Сад сердець”: займалися з 15 дітьми, які мають синдром Дауна. Результатом цієї роботи стали власне серця та незвичайна лава, які встановили на подвір’ї еколого-натуралістичного відділу обласного палацу дитячої та юнацької творчості.

“24 лютого ми мали повернутися до Харкова з поїздки. Через постійні обстріли міста вирішили побути у Львові. Завдяки волонтерам, які закупили нам матеріал, разом із харківськими переселенцями вдалося зробити мозаїку в гімназії. Але у листопаді нас буквально витягнули наші підлітки з проєкту, бо їм страшенно не вистачало занять, спілкування. Ми повернулися. І щосуботи, хоч що відбувалося б у Харкові, ми збиралися. Коли більшою, коли меншою компанією. Бо чергові “прильоти”: хтось тимчасово їде з міста в більш безпечні райони, до рідні, на дачі”, – розповідає Марія.

Майстерня “Файна мозаїка” розташовується в одному з будинків у Задержпром’ї, історичному районі в центрі Харкова. У маленький підвал майже не пробивається мобільний зв’язок, а інтернет можна “спіймати” лише в одному кутку. Тут і “народжуються” яскраві картини зі шматочків керамічної плитки.

Крім творчого подружжя, гостей зустрічає собака Кузя.

“Вона приблудилася до нас у Карпатах. Думали, проведе нас і повернеться. Спеціально спустилися в село, щоб вона вже пішла додому. Але ні – вона за нами. Виходить, обрала нас. Намагаємося цю справжню гуцулку раз на рік звозити на батьківщину, – посміхається Олександр, уже “кусаючи” плитку в мисочки. – Це кусачки італійського виробництва, вони найкращі для нашої роботи”.

Таким інструментом можна зробити й заокруглені детальки, наприклад, серденько, крапельку чи щось, схоже на пір’їнки.

Поки Олександр готує матеріал, Маша нагадує дітям головне правило: збирати мозаїку потрібно “зі швом”, тобто шматочки не можна розміщувати впритул. 

Всю весну в майстерні працювали над мозаїкою "Харків – місто мрій!", створювали її поступово, поділивши на фрагменти. У травні цей спільний витвір дітей і дорослих розмістили у центрі міста, поруч із художнім музеєм.

Й у великих, і в маленьких роботах, зазвичай, використовується ескіз – надрукований чи намальований.

“Ескіз підкладають під квадратик зі склосітки, і потім, використовуючи вологостійкий клей, кріпляться шматочки плитки потрібного розміру та кольору. Далі фрагменти переносяться на велике полотно чи якийсь предмет. На великих об’ємах – кріпиться цементом”, – розповідає Олександр.

Поки говоримо, діти занурюються у творчу роботу.

“Ми коли приходимо сюди, наче під куполом опиняємося – у теплій атмосфері, яку створює Маша, – ділиться багатодітна мама Вікторія. – Всі турботи, тривоги зникають, є лише плитка в руках і краса, яку ми створюємо разом. Ми і при свічках сиділи, коли не було світла після ракетних ударів. Після занять і діти, і я відчуваємо такий позитив, щастя, якусь окриленість”.

Мозаїка має неабиякий терапевтичний ефект і на етапі виготовлення, і вже у завершеному вигляді, коли її споглядаєш, переконує Марія Коган.

“Як приклад. Моя подруга була просто в розпачі, коли не стало мами. Я вмовила її прийти в майстерню. І от вона починає, занурюється, минають години, і раптом: “Машо! В мене – проблема! Я не можу знайти підходящий блакитний шматочок”. Розумієте? За дві години – це єдина проблема, яку обдумувала людина. Тобто відбувається психологічне перезавантаження, розвантаження”, – зазначає Маша.

“МОЗАЇКА” ЯК ЗАСІБ ПРОТИ ВАНДАЛІЗМУ

Заняття для дітей у майстерні безкоштовні. На матеріали подружжя витрачає власні кошти, а коли геть сутужно, просять небайдужих задонатити. Радіють, коли вдається знайти в магазинах продукцію за суттєво зниженою ціною.

“Плитка потрібна яскрава та якісна. Ми використовуємо зазвичай закордонну. Навесні придбали залишки чеської плитки на розпродажі за півціни. До повномасштабної війни ми оздоблювали приватні садиби, були різноманітні замовлення. Зараз роботи фактично немає. Хіба платні майстер-класи”, – розповідає мисткиня.

Свою першу мозаїку Марія та Олександр створили 10 років тому, коли між ними лише починалися романтичні відносини.

Маша за фахом дизайнер-архітектор. А от Олександр прийшов до творчої роботи поступово: свого часу чоловік вступив до медичного вишу, хоч його і не закінчив, та протягом п’яти років працював в операційній, як згодом з’ясується, разом із Машиним дядьком. Потім була служба в армії, після якої медичну сферу змінив на декоративно-будівельні роботи.

“Якось було термінове замовлення – і треба було зробити гіпсову модель. Але фахівця не знайшли. І я взявся зробити. Вийшло. Так почав займатися реставраціями”, – розповідає Олександр.

Саме він з’єднує частини мозаїки, створює надійне обрамлення чи необхідні форми, як у випадку з незвичайною лавою.

“Для мозаїк, які створюємо з дітьми, ми обов’язково шукаємо місце, погоджуємо, щоб цю роботу можна було побачити у місті”, – говорить Маша.

Взагалі ж подружжя мріє про те, щоб у мирні часи долучити до творчого процесу якомога більше дітей і дорослих, і спільними мозаїками оздоблювати міський простір.

“Є багато різних локацій, де огорожі, конструкції є просто сірими. А можна їх зробити цікавими, яскравими, унікальними. Пропрацювати це все тематично та організаційно можливо. Я переконана, коли дитина власноруч складе свій шматочок, який потім перенесуть, наприклад, до скверу, їй уже не спаде на думку щось псувати у місті”, – говорить Маша.

Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського