Тринітарії: ченці, які визволяли бранців з полону. Де у Львові були монастирі ордену тринітаріїв

Кожен чернечий орден має свою специфіку діяльності. Домініканці проповідували Євангеліє та боролися з єрессю, єзуїти займалися освітою, а тринітарії викупляли бранців з неволі мусульман. Їхня місія була складна і небезпечна, бувало таке, що не всі монахи поверталися з далекої подорожі. Однак вони керувалися гаслом «Хвала тобі Трійце, а невільникам воля!». Орден виник у Франції, а на теренах Галичини перший монастир з’явився у Львові. Про діяльність ордену розповів краєзнавець Тарас Палков.

Католицький орден тринітаріїв заснував близько 1194 року французький богослов Жан де Мата і пустельник Фелікс де Валуа (Валезій) для викупу полонених християн з мусульманської неволі. Станом на XVII ст, коли напади орди були частими і жорстокими, в Європі налічувалося близько 300 монастирів цього ордену, монахи викупили з неволі понад 30 тис. полонених. Ченці збирали грошові пожертви, за які викупляли невільників-християн. Коли бракувало грошей для викупу, то деякі з монахів добровільно віддавали себе в неволю замість інших. За статутом ордену, третину всіх доходів виділяли на викуп полонених, другу третину – на благодійність і третю частину – на потреби монастиря. Серед відомих звільнених бранців був іспанський письменник Мігель де Сервантес.

На території України перші тринітарії, вихідці з Іспанії, з’явилися 1685 року і заклали свій перший монастир у Львові. Це було перше їхнє згромадження в Речі Посполитій, до якої тоді входила частина України. У XVIII – на початку ХІХ ст. тринітарські монастирі діяли в Ржищеві, Корці, Теофіполі, Шумбарі, Берестечку, Бурштині, Кременці, Луцьку, Браїлові, а згодом і Кам’янці-Подільському.

У Львові монастир тринітаріїв та їхній костел Пресвятої Трійці був між нинішніми вулицями Краківською і Театральною. Його зруйнували під час обстрілу Львова 1848 року, зараз на цьому місці збудована церква Преображення Господнього та Будинок офіцерів.

Другий монастир тринітаріїв був там, де зараз собор Покрови ПЦУ на вул. Грушевського. Спочатку він був дерев’яним, сучасний храм спорудили у 1739-1745 роках. У костелі було 10 вівтарів, 9-голосний орган на хорах. 1782 року орден тринітаріїв скасували і ченці залишили монастир. Зараз у ньому працює біологічний факультет Львівського університету.

Як пише краєзнавець Тарас Палков, ординці нападали трьома шляхами: Чорним, Кучманським і Волоським, які вели з Криму, а потім розгалужувалися на три гілки. Північний «Чорний шлях» перетинав Волинь до Луцька, Збаража і Сокаля. Кучманський пролягав через степи на Бар, Чорний Острів, Гримайлів, Зборів, та Золочів. Волоський називали також «Золотим», він простягався з Молдови через Снятин в наддністрянські землі і охоплював найважливіші місця Покуття, землі нижче Галича між Дністром, Карпатами та Молдовою.

«Орда може мати від 8 до 10 тисяч чоловік, може підрозділятися знову на 10-12 загонів по 500-600 татар у кожному. Розбігаючись повсюди по селах, вони оточують їх, виставляючи по чотири сторожові пости довкола і підтримуючи великі вогнища впродовж усієї ночі, побоюючись, щоб котрийсь із селян не втік. Потім грабують, палять і вбивають усіх тих, хто чинить їм опір, а тих, хто здався, забирають із собою, і не тільки чоловіків і жінок з немовлятами, але також і худобу, як, наприклад коней, волів, корів, баранів, кіз та ін. Щодо свиней, то увечері їх усіх зганяють, замикаючи у клуні, або в іншій будівлі, а потім з чотирьох кутків підпалюють, у зв’язку з відразою, яку почувають до цих тварин. Потім татари повертаються зі своєю здобиччю до основного табору. … Цих нещасних ділять в різні сторони: одних в Константинополь, других у Крим, ще інших в Анатолію», – так описував напади татар на Україну Гійом де Боплан, відомий французький інженер і військовий картограф, який перебував на польській службі в 1630-1640-х рр.

Щоб визволити з неволі своїх земляків, у чужі краї вирушали тринітарії. Першу подорож для звільнення полонених львівські ченці здійснили 1688 року до Кам’янця-Подільського, який тоді перебував під окупацією османів. Тоді за 3919 злотих викупили 8 осіб. Насамперед намагалися визволити лицарів, духовних осіб усіх християнських обрядів – латинського, грецького й вірменського.

Щоб з’ясувати, де саме перебувають відомі їм бранці, тринітарії проводили дипломатичну роботу. Тоді вирушала місіонерська експедиційна група, яка налічувала редемптора (той, хто безпосередньо викуповував полоненого), перекладача і провідника. Кожна експедиція була небезпечною, на ченців могли напасти, пограбувати і вбити.

«Траплялися випадки, коли ченців обманювали і домовленостей щодо викупу не виконували; часом гинули представники ордену, віддаючи власне життя, допомагаючи при цьому врятувати життя полонених. Так 10 редемпція закінчилась загибеллю перекладача і одного ченця, а усіх 51 викуплених полонених знову забрали в полон», – розповідає Тарас Палков.

Якщо полонених навідріз відмовлялися віддавати, треба було поклопотати про письмовий наказ султана, підписаний великим візирем з дозволом на викуп, і доставити його з військовим конвоєм.

За увесь період діяльності тринітаріїв в межах колишньої Речі Посполитої до 1782 року відбулося 18 редемпцій, під час яких викупили 517 людей за 573 427 злотих.

Коли ординські набіги в Україну припинилися, а монастирі тринітаріїв закрила австрійська влада, ченці цього ордену переключили свою увагу на людей, які борються з особистим поневоленням через наркотики, алкоголь і проституцію.

Джерело: ZAXID.NET