Як звільняли Львів від російських загарбників у червні 1915 року

Більше ніж півроку невдач, у травні 1915 р. союзним австро-німецьким військам вдалося перехопити стратегічну ініціативу на Східному фронті і організувати масштабну наступальну операцію. Розпочалась вона під лемківським містечком Горлиці (т.зв. “Горлицький прорив”) і завершилась визволенням з-під російської окупації значної частини Галичини, включно із містом Львів.

У результаті цього несподіваного удару російська армія остаточно втратила надію на утримання лінії фронту по річках Сян і Дністер та змушена була розпочати поспішний відхід, який згодом історики назвуть «Великим відступом».

Для росіян така ситуація складалась не випадково, адже стан справ у їх армії був близький до катастрофічного. Особливо відчутними були такі фактори, як накопичена серед солдатів втома і т.зв. «снарядний голод» – брак артилерійських та стрілецьких набоїв. На противагу цьому союзні німецька та австро-угорська армії особливих проблем із снарядами не відчували, адже у цей час військова промисловість країн Німеччини виходила на свої пікові можливості. Як наслідок – артилерія союзників «накривала» російські позиції «вогняним валом», наводячи паніку та завдаючи значних людських втрат.

Уже на початку червня австро-угорська армія відвойовує багатостраждальне місто-фортецю Перемишль. Ведучи ар’єргардні бої, росіяни відступили приблизно на 25 кілометрів на схід, до річки Вишня (східна притока Сяну), намагаючись там організувати лінію оборони. У цей час, на південному фланзі Східного фронту, німецька «Південна армія» під командуванням ген. Лінзінгена захоплює Стрий.

Після деяких вагань, австрійське і німецьке командування схвалилюють спільний план подальшого наступу в Галичині. Основною його метою було звільнення столиці коронного краю – міста Львів. Керівництво офензивою було доручено командувачу німецькою 11-ю армією генералу Августу фон Макензену, у розпорядження якого поступала група армій. До складу цієї групи увійшли: на лівому фланзі 4-а австро-угорська армія (лінія фронту між річками Вісла, Сян та містом Сінява). по центру – німецька 11-а армія по лінії с.Радава – с.Черневе, із правого флангу – австро-угорська 2-а армія (між містом Мостиська та річкою Дністер). Усі три армії були підсилені окремими дивізіями союзників. Для прикладу, до складу армії ген.Макензена увійшов австро-угорський VI корпус (ком. ген.Арц), а до 2-ї австрійської армії генерала Бьом Ермолі був включений німецький “Бескидський корпус” (ген.Марвіц). Протистояли “групі Макензена” три російські армії: 8- а, 3- я і 11- а.

Першим серйозним успіхом союзників на львівському напрямку був прорив лінії фронту між містами Мостиська та Любачів.

12 червня, підрозділи 4-ї армії ерцгерцога Йосифа Фердинанда захопили плацдарм за річкою Сян біля міста Сінява. Вже наступного дня армія ген. Макензена (VI корпус Арца і Пруський гвардійський корпус) прорвали позиції вздовж Яворівського шосе у напрямі села Краківець. У результаті росіяни були змушені відступити на другу лінію оборони Мокряни-Краківець-Олешичі. Але вже 14 червня їхні порядки “провалились” на 50 кілометровій ділянці. Австрійська 12-а піхотна дивізія та Пруський гвардійський корпус прорвали оборону в районі сіл Краківець і Великі Очі, відкриваючи собі дорогу на місто Любачів. У цей час армія ген. Бьом Ермолі здійснює успішний наступ на Мостиська, після чого займає місто Судову Вишню.

У ніч з 14 на 15 червня росіяни розпочали організований відступ, намагаючись закріпитися на своїй найсильнішій оборонній позиції, яка захищала Львів. Була це так звана “Городоцька оборонна лінія”, в основі якої лежало русло річки Верещиця, яка становила собою значну природну перешкоду. Сама річка бере свій початок біля міста Магерів і тече із півночі на південь через місто Янів (сьогодні смт. Івано-Франкове), далі – підживлює низку Городоцьких озер (біля міста Городка), і протікаючи через Комарно, в районі Колодруб впадає у Дністер. Власне, використовуючи її русло та сильно заболочені озера, росіяни розбудували потужну оборонну лінію, яка із відстані бл. 30 км прикривала Львів із заходу. На півночі фортифікації були поширені аж до міста Наріль. А це – сотні кілометрів траншей із перекриттями, а також щільні ряди колючого дроту.

До слова, у вересні 1914 року річка Верещиця вже була у центрі резонансних баталій. Тоді австро-угорська армія, щойно залишивши Львів, намагалась організувати контрнаступ проти російської армії. Згодом його назвали як “Городоцька битва”. Наступ виявився невдалим і призвів до подальшого відступу австрійської армії до передгір’їв Карпат.

Цього разу основні події розгорнулись на лінії між містами Магерів та Городок. Вістря 11-ї німецької армії генерала Макензена було спрямоване на північний схід – у бік Магерова. Тут росіяни розташувалися випуклою дугою на лінії від с. Кубин до м. Рава-Руська. Сусідня австро-угорська 2-а армія генерала Бем Ермолі наступала у напрямку Городка.

16 червня Пруська гвардія із складу армії Макензена пробилася до міста Немирів. У свою чергу, вранці 17 червня, армія Бьом Ермолі (IV і XIX корпуси) розпочала прорив на оборонній лінії Янів – Кам’янобрід. Зав’язалися жорстокі рукопашні бої, які тривали до ночі й не затихали навіть у темряві. Росіяни вперто захищалися. Але 18 червня “Бескидський корпус” таки прорвав оборону між Кам’янобродом і Кубином.

19 червня Пруська гвардія успішно атакує висоту 345 на південний схід від с.Боголотичі (сьогодні не існує), після цього – бере штурмом ключовий пункт російської оборони висоту 350 на захід від Магерова і опановує це місто. Невдовзі, праве крило Гвардії разом із лівим крилом корпусу Арца захоплюють село Біла Піскова (не існує). Після кількагодинного бою 12-а дивізія прорвалась під Городиськами (не існує) і захопила с.Кунин. Прорив оборони росіян стався по ширині фронту близько 25 кілометрів.

Переслідуючи ворога, австро-німецькі союзники досягають лінії Крехів—Лавриків і пробиваються до залізничної колії та траси Львів-Жовква-Рава-Руська. 1-а та 2-а німецькі гвардійські дивізії закріплюються на станції Добросин. Це змусило росіян залишити без бою позиції по лінії Магерів – Страдч. Але головним наслідком прориву оборони був розірваний зв’язок між російськими 3-ю та 8-ю арміями, що поставило під сумнів зміст утримання росіянами міста Львова.

Одночасно, з-над Верещиці, австро-угорські IV і XVIII корпуси успішно форсували лінію оборони між Янівським ставом та Городоцькими водоймами. Тут особливо відзначились віденський 25-й піхотний полк ляндверу та будапештський 34-й піхотний полк.

19 червня “Городоцька оборонна лінія” була остаточно прорвана. Російська армія відступила на тимчасові позиції, основу яких складав комплекс оборонних укріплень довкола Львова. Комплекс являв собою кільце із окремих фортифікаційних споруд, які забезпечували кругову оборону міста. Форти були як бетонно-цегляні, так і дерев’яно-земляні. Із північно-західного та західного боків Львів захищали: форт “Брюховичі” (Лиса гора, висота 348), форт “Рясна” (висота 320), форт “Скнилів” (висота 322). На півдні оборона міста трималась на руслі річок Щирка і Ставчанка.

20 червня армія Бем Ермолі і праве крило армії Макензена оточили Львів із трьох боків. Вранці 21 червня розпочався масований артилерійський обстріл львівських фортів. Праве крило 11-ї армії і “Бескидський корпус” відкинули росіян до Зашкова. Вони настільки посилили тиск по лінії на схід від Жовкви і Рава Руської, що російська армія у Львові опинилась під загрозою бути відрізаною від північних і північно-східних шляхів комунікації.

22 червня австро-угорські XIX та IV корпуси (віденський і будапештський) із складу 2-ї армії Бьом Ермолі пішли на штурм оборонних фортів довкола Львова. О 4 год. ранку віденські полки ляндверу №№ 1 та 24 (XIX корпус) захоплюють форт “Рясна”, о 9 год. – форт “Брюховичі” опанували угорці із піхотного полку № 34, о 10 год. 30 хв. форт “Скнилів” взяли штурмом підрозділи 29-ї піхотної дивізії (Богемія). Свідком штурму форту “Рясна” був відомий баварський і німецький письменник Людвіг Ґангофер (Ludwig Albert Ganghofer), який перебував на фронті як військовий репортер. Він пробрався на спостережний пункт артилерії і з близької відстані спостерігав за штурмом російських позицій.

Свої враження він яскраво описав у часописі “Hamburger Fremdeblatt”.

Таким чином, Львів був звільнений від росіян силами німецького “Бескидського корпусу” з півночі та фронтального наступу австро-угорських IV і XІX армійський корпусів.

Близько полудня у Львів по вул. Янівській (зараз вул.Тараса Шевченка) увійшов патруль 13-го гусарського полку, а по вул. Городоцькій – бійці 5 -го уланського полку ляндверу. Після них прибули підрозділи 42-го піхотного полку, а також 1-го та 25-го піхотних полків ляндверу і 34-го піхотного полку.

О 14 год. до Львова урочисто в’їхав командувач 2-ю австро-угорською армією генерал Бьом Ермолі із штабом. Переможців зустрів натовп львів’ян, які щиро раділи звільненню від російської окупації.

Піднесені емоції мешканців Львова захоплено описав відомий шведський географ і письменник Свен Геді́н (Sven Hedin), який прибув у місто із тиловими частинами.

Наступного дня у визволене місто прибув генерал Макензен. Він згадував: «Я радів, як ніколи в житті. Йшов дощ із квітів. Люди були переповнені радістю. Перед готелем (йдеться про готель “Жорж” у Львові – прим. автора), у якому містився штаб 2-ї армії, стояла почесна варта австрійців на чолі з генералом-командувачем IV армійського корпусу. Біля входу в готель мене зустріли Ґангофер і Свен Гедін …У готелі я обговорив ситуацію із генералом фон Бьомом, ми перекусили. Згодом я прийняв делегацію міщан, які хотіли мене привітати як одного з командувачів переможних військ. Загалом, у Львові я пробув близько години».

27 червня 1915 року громадськість Львова вітала також головнокомандувача збройних сил Австро-Угорщини ерцгерцога Фрідріха, начальника генштабу ген. Конрада фон Гьотцендорфа та ген. Бьом Ермолі. Привітання складали римо-католицький єпископ Більчевський, вірменський архієпископ Теодорович, представники українського греко-католицького духовенства (митрополит Андрей Шептицький був арештований росіянами та вивезений у глиб Росії), а також ректор Львівського університету. Українську делегацію очолював доктор Кость Левицький.

За свідченням тогочасної преси, звістка про визволення Львова від російських загарбників викликала значний резонанс у країнах Центральних держав. Піднесення вилилося у велелюдні патріотичні маніфестації в Австро-Угорщині, Німеччині, а також у їх союзниці – Туреччині. Святкові заходи відбулись у Соборі святого Стефана у Відні, а також у Берліні, Мюнхені, Стамбулі та Кракові. Успіх австро-німецьких союзників мав насамперед політичне значення, адже з-під окупації було звільнено важливий центр адміністративно-політичний – столицю коронного краю Галичини та Лодомерії місто Львів.

Війна Австро-Угорщини з Росією продовжувалась надалі, але визволення Львова підвело риску під одним із найбільш драматичних етапів Першої світової війни. Наступ, розпочатий під Горлицями продовжувався і після здобуття Львова аж до кінця серпня 1915 року. У результаті австро-німецькі війська вийшли на лінію річки Бог (сьогодні – Західний Буг) та Золота Липа. Війна із змінним успіхом триватиме ще майже три роки. За цей час російська армія ще не раз буде намагатись пробитись до Львова. Але повторно його окупувати у цій війні Росії більше не вдасться.

Остап КОЗАК

Список використаної літератури.
1.Juliusz Bator «Wojna Galicyjska»
2. «Illustrierte Geschichte des Weltkrieges 1914/15». Dritter Band.
3.«Hermann Stegemanns Geschichte des Krieges». Dritter Band. (3 ; 1919).
4.«Der Völkerkrieg», Band 5 (5 / 1916).
5.«Der große Krieg in Einzeldarstellungen» Heft 24. «Die Schlacht bei Grodek-Lemberg». 1918.
6. Vom Ausklang der Schlacht bei Limanowa-Łapanów bis zur Einnahme von Brest-Litowsk 2: Das Kriegsjahr 1915.

Джерело