"Скоро я повернусь": українська виконавиця Анастасія Войтюк презентує пісню на слова Вікторії Амеліної

Про пісню, історію її появи та значення для багатьох поколінь українців Анастасія Войтюк розповіла "Еспресо.Захід".

Анастасія перетворила вірш Вікторії "Історія для повернення" на пісню рік тому, 1 липня, коли письменниця померла в лікарні у Дніпрі від ран, отриманих під час ракетного удару росіян по Краматорську. Тоді до цього її привели два ключові моменти.

"Коли я довідалася про смерть Вікторії, то перебувала в дуже ощадливому режимі після операції, сама вдома. Величезна хвиля болю тоді накрила фейсбук і я опинилась в ній теж. Хоча не знала Вікторії особисто, але її знали багато моїх близьких друзів. Не знаючи її, я почала читати її поезію, і побачила, що вона дуже чітка, влучна, правдива і болісна, але дуже важлива. Тоді я натрапила на "Історію про повернення", і того ж дня просто написала мелодію, музику, акомпанування бандури", – ділиться Анастасія.

Другим моментом стала резиденція музикантки у Перемишлі, у вересні минулого року, де вона мала можливість дослідити історію переселення своєї родини й українців у місті, де, як виявилося, це торкнулося чи не кожного. Коли вдалося віднайти село, звідки походила родина Анастасії Войтюк і звідки була переселена, знайти цвинтар із похованнями, тоді народилася ідея створити відео про те, як люди є у своїй рідній локації, а потім зникають звідти. І вже згодом у голові виконавиці створена раніше пісня та ідея цього відео стали співзвучними та почали перетворюватись на єдине ціле.

"Для мене ця пісня, цей кліп передовсім – це історія моєї сім'ї та розуміння, чому я є така, як я є, чому моя сім'я саме така, як є. Це у мікромасштабі. У макромасштабі – це розуміння українців через розуміння своєї історії, розуміння болю і досвіду нашого народу. Що є важливо на сьогодні – ще раз нагадати світові про те, що війна триває, багато людей знову змушені переселятися, що це трагічно й болісно, але що це не вперше. Власне саме тому я хотіла показати цю неприємну тяглість ще із Другої світової війни і по зараз, з'єднавши історії людей в одному відео, щоб показати, що Росія продовжує чинити злочини ті ж, що й багато років тому", – пояснює творчиня пісні та кліпу.

Читайте також: Переймалася людським горем: роковини загибелі письменниці зі Львова Вікторії Амеліної

Анастасія також пропонує українцям, хто відчує таку потребу, поділитись своїми історіями переселення, або й, можливо, повернення під гештегом #скорояповернусь #soonIwillbeback.

Про Вікторію Амеліну

Вікторія Амеліна народилася 1 січня 1986 року у Львові. У шкільні роки переїхала з батьком до Канади, однак невдовзі вирішила повернутися в Україну. 2007 року здобула ступінь магістра комп’ютерних технологій у НУ "Львівська політехніка" з відзнакою. У 2005–2015 роках працювала в міжнародних технологічних компаніях.

2014 року вийшов дебютний роман Вікторії "Синдром листопаду, або Homo Compatiens". Книжка ввійшла в десятку найкращих прозових видань за версією премії "ЛітАкцент року – 2014". Наступного року роман було перевидано, і він увійшов до короткого списку Премії Валерія Шевчука.

Того ж 2015 року Вікторія Амеліна призупинила кар’єру в інформаційних технологіях, щоб присвятити себе письменницькій роботі. 2016 року вийшла її перша дитяча книжка "Хтось, або Водяне Серце". Наступна її книжка для дітей "Е-е-есторії екскаватора Еки" побачила світ у 2021 році. У 2017 році у "Видавництві Старого Лева" вийшов друком другий роман Вікторії "Дім для Дома". Книжка ввійшла до коротких списків національних та міжнародних премій: "ЛітАкцент року – 2017", Премії міста літератури ЮНЕСКО, Європейської літературної премії. Запорізька книжкова толока назвала "Дім для Дома" найкращою прозовою книжкою року.

Тексти Вікторії Амеліної публікувалися в перекладах польською, чеською, німецькою, нідерландською та англійською мовами. Нещодавно роман "Дім для Дома" було перекладено іспанською мовою.

У 2021 році Вікторія стала лауреаткою літературної Премії імені Джозефа Конрада. Того ж року вона заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль, що відбувався в селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області.

Через повномасштабну війну Росії проти України Вікторія Амеліна стала не тільки письменницею. З літа 2022-го вона приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds. Вікторія разом із командою працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема у Капитолівці на Ізюмщині, де, зокрема, знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка.

Водночас Вікторія розпочала роботу над своєю першою нон-фікшн книжкою англійською мовою War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War, яка незабаром має вийти друком за кордоном. У цій книжці Вікторія розповіла про українських жінок, котрі документують воєнні злочини, та їхнє життя під час війни.

Поділитися

Поділитися сюжетом

Джерело матеріала