Історія найдавнішої дерев’яної церкви в Ясині

Перші писемні згадки про верхів’я Чорної Тиси походять з XV ст., коли вони належали до родини Драґфяка. Ймовірно, на початку XVI ст. тут, поблизу польського кордону, було засноване перше поселення.

А перша згадка про власне село Ясиня походить з документа 1555 року, коли в ньому віднотовані три кріпаки, котрі перебували у власності нащадків покійного Драґфяка¹. Спочатку заселення відбувалося повільно, бо ще в кінці XVI ст. в податковому урбарі записали: «Est campus non populabilis, quem nullus incilot» (Це безлюдне поле, куди ніхто не вторгається)². В 1583 році село перейшло у власність шляхтича Ласло Карої, а з 1672 року – Бичківській державній домінії. Вже в першій половині XVII ст. село розвинулося, й у 1642 році тут громада звела першу сільську церкву Зіслання Св. Духа³. Згодом село розрослося і тут постали наступні церкви. Візитатор 1774 року, який відвідав Ясиню 12 травня, відзначив, що в Ясині він застав три церкви та дві парохії⁴. Пізніше вони отримали назву Нижнє Ясиня з церквою Зіслання Св. Духа та Верхнє Ясиня з двома церквами – Різдва Пр. Богородиці та Вознесення Господнього.

Про церкву Зіслання Св. Духа візитатор записав: «парохія є першою в Ясині, заснована у 1674 році, і першим був представлений парохіяльний священник на ім’я Теодор Калиняк. Право патронату має домінія. Дерев’яна церква, побудована громадою в 1726 році і відремонтована в 1758 році тією ж громадою, однак знову потребує ремонту даху»⁵. Правда, всі шематизми Мукачівської греко-католицької єпархії, починаючи від 1839 року, як дату побудови церкви подають 1642 рік.

Це була будівля, що належала до церков бойківського типу. Вона складалася з ширшої квадратової нави, вужчого гранчастого вівтаря та прямокутного бабинця. Наву на заломі четверика завершував восьмерик, вкритий восьмибічним наметом, увінчаним сліпим ліхтарем з маківкою. Вівтар завершував восьмерик, вкритий подібним наметом. А над бабинцем здіймався чотирибічний стовповий ярус первісної дзвіниці, вкритий пірамідальним наметом, увінчаним подібним ліхтарем. Оперізувало церкву піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів.

У 1813 році поруч звели нову дерев’яну дзвіницю, про що свідчить напис на надпоріжнику південних дверей: «Anno Domini 1813». Стіни нижнього ярусу – дерев’яний зруб, накритий піддашшям, що опирається на різьблені та профільовані випусти вінців. Верхній ярус – стовповий, вище рівня піддашшя з плану четверика переходить на восьмерик. Стіни верхнього ярусу розчленовані карнизом на дві частини – зашиту ґонтами та відкриту. Голосники у верхній частині стін прикриті приставними дерев’яними щитами. Верхній ярус накритий восьмибічною наметовою банею зі стрункою маківкою та хрестом. На дзвіниці збереглися чотири бронзові дзвони церкви Зіслання Св. Духа: перший 1775 року з написом «Рокү Бжіѧ АѰОЕ», другий 1783 з написом «1783 Стъ Стъ Стъ Гдъ Саваѡѳъ Полни сүтъ нбса и землѧ славы Твоеѧ», третій 1820 року з написом «Сей звонокъ излӕтый въ Прѧшови иждивеніемъ Агафіи Андрүховичъ сүпрүжніци пароха в. ıасинскаго АѠК», а нижче на вінцях «Iusa sum e Jesini Paulum Schimitz», та четвертий 1856 року без напису.

Зі священників XVIII ст. при церкві Зіслання Св. Духа в Ясині відомо ім’я о. Стефана, який у 1725 році вже був уніятом⁶, та Романа Подруховича у 1769 році⁷. А в самому кінці XVIII ст. парохом був о. Василь Кучарський⁸.

У ХІХ ст. парохами при цій давній церкві були о. Яків Андрухович (1763 – 22.06.1838), висвячений 1799 року, зперед 1806⁹ по 1838 рік¹⁰. Від 1841¹¹ по 1872 рік¹² парохом був отець Андрій Тивадар (1793–1873), який помер тут 13 серпня 1873 року¹³. Наступним парохом став отець Антоній Пуза (1833–?), висвячений 1861 року. Власне при ньому у 1896 році згоріла стара церква. Шематизм за цей рік подав інформацію: «Дерев’яна церква Зішестя Святого Духа була зведена в 1642 році, а 1896 року знищена вогнем»¹⁴.

Але збереглася фотографії цієї церкви¹⁵. Не вдалося встановити її автора, але у 1896 році рисунок церкви за цією фотографією виконав Кароль Черни¹⁶. У цьому році угорською владою було організовано великі ювілейні святкування з нагоди тисячоліття віднайдення угорцями своєї батьківщини. З цієї нагоди в Ясині перед ратушею встановили кам’яний пам’ятник¹⁷, запланували монографію про Марморош та видали пам’ятну ювілейну книгу¹⁸.

Власне рисунок Кароля Черни був запланований до видання, посвяченого цим святкуванням, але не ввійшов через знищення пожежею будівлі. На інформаційному аркуші до виставки «Пам’яті тисячоліття» у 1896 році супроводжував фотографію церкви текст: «Руська церква в Ясині. – Потяг курсує від Марморош Сиготу до Великого Бичкова. Його нещодавно побудована лінія перетинає дику романтичну долину Тиси, що тягеться до Ясині. Звивисті вузькі лісові долини порізані гігантськими зубчастими гірськими хребтами, а землі цієї забутої пустки вкриті барвистими килимами квітів розкішних альпійських пасовищ і чарівних озер на шляху водозбірників у темних лісах. Розкидані нерегулярно забудовані русинські села з їхніми дерев’яними будинками, особливою формою та структурою, та дуже цікавими церквами. Ми представляємо тут одну таку церкву, яка знаходиться в улоговині долини Чорної Тиси, в Ясині, що тягнеться до долини Лазещини»¹⁹.

Після пожежі стараннями о. Антонія Пуза громада звела тимчасову дерев’яну будівлю і приступила до будівництва мурованого храму, який 1903 року освятив мукачівський єпископ Юлій Фірчак²⁰ вже при наступному пароху о. Олександру Ронаю (1860, висвячений 1886).

Тимчасова дерев’яна церква нагадувала будівлі середньогуцульського типу²¹. Вона складалася з прямокутної нави з рівношироким бабинцем та вужчого гранчастого вівтаря. Вкривав наву повний дах, а вівтар – п’ятисхилий з набагато нижчим гребенем, який поєднувався з піддашшям, яке оббігало наву і бабинець. Над бабинцем здіймалася чотирибічна вежа, вкрита восьмибічною банею. Після завершення будівництва мурованої, дерев’яну церкву розібрали і передали громаді Розтоків. А дерев’яну дзвіницю у тому ж 1896 році перенесли до Струківської церкви, де вона збереглася донині і є тепер пам’яткою Світової спадщини ЮНЕСКО.

_______________________

¹ Bélay V. Máramaros megye társadalma és nemzetiségei. A megye betelepülésétől a XVIII. század elejéig. – Budapest, 1943. – Old. 52-53.
² Дулишковичъ І. Историческия черты Угро-Русских: Тетрадь I. – Унгваръ, 1874. – С. 101.
³ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini M. DCCC. XXXIX. – Cassoviae, 1839. – P. 284.
⁴ Források a magyarországi görögkatolikus parókiák történetéhez Munkácsi és nagyváradi egyházmegyés parókiák összeírása 1774–1782 között. 2. Szepes, Abaúj, Zemplén és Máramaros vármegyék / közreadják: Véghseő T., Terdik S., Majchrics T., Földvári K., Lágler É. – Nyíregyháza, 2016. – old. 636.
⁵ Там само.
⁶ Михайло Лучкай. Історія Карпатських русинів Historia Carpato-Ruthenorum // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику / ред. Мирослав Саполига і ін. Ч. 16. – Пряшів, 1990. – С. 188.
⁷ Михайло Лучкай. Історія Карпатських русинів Historia Carpato-Ruthenorum // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику / ред. Мирослав Саполига і ін. Ч. 17. – Пряшів, 1991. – С. 168.
⁸ Bendasz István, Koi István. A Munkácsi Görögkatolikus Egyházmegye lelkészségeinek 1792. évi katalógusa. – Nyíregyháza, 1994. – Old. 55.
⁹ Udvari I. A Munkacsi görögkatolikus püspökség lelkészségeinek 1806. évi összeírása. – Old. 103
¹⁰ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini M. DCCC. XXXIX. – Cassoviae, 1839. – P. 284.
¹¹ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini MDCCCXLI. – Cassoviae, 1841. – P. 68.
¹² Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini 1872. – Ungvarini, 1872. – P. 72.
¹³ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini 1874. – Ungvarini, 1874. – P. 220.
¹⁴ Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis pro Anno Domini 1896. – Ungvarini, 1896. – P. 57-58.
¹⁵ fenykeptar@oszk.hu.; A Ruténekről // Képes Vasárnap. 1938, November 27. – Old. 16.; Sisa Béla. A Kárpát-medence fatornyai. – Múzeumfalu Baráti Köre, 2001.
¹⁶ Néprajzi Múzeum Online Gyűjtemények
¹⁷ Filipaşcu A. Istoria Maramureşului. – Baia Mare, 1997. – P. 189.
¹⁸ Várady G. Maramorosí emlékkönyv. – Sighet, 1901.
¹⁹ collection.neprajz.hu
²⁰ Schematismus Cleri Graeci Ritus Catholicorum Dioecesis Munkácsensis ad Annum Domini 1908. – Ungvárini, 1908. – P. 143.
²¹ Várady G. Maramorosí emlékkönyv. – Sighet, 1901. – old. 281.

Василь СЛОБОДЯН

Джерело: ЗБРУЧ