Ізоляція Орбана. Чому спроби угорського лідера отримати вплив у ЄС так і не дали йому переваг

Останній рік угорський лідер Віктор Орбан присвятив зусиллям для зростання свого впливу в ЄС.

Самі по собі добрі відносини з Брюсселем його навряд чи цікавлять.

Але є ж і практичні наслідки: Будапешт має дедалі більше проблем з отриманням європейських фондів.

Економічна криза б’є по рейтингах влади.

Тож для подолання цієї проблеми угорському уряду було украй важливо поліпшити свій вплив у брюссельських коридорах.

Але ці спроби перетворилися на історію яскравих провалів.

Саме це ініціювало багатомісячні переговори з італійською прем’єркою Джорджією Мелоні про вступ угорської партії влади до групи консерваторів.

Орбан пішов на поступки у ключових питаннях і успіх, здавалося, був поруч..

Але далі – розрив усіх досягнутих домовленостей та рішення створювати свою групу, де Орбан був би справжнім лідером.

Далі почалися переговори з сусідами про групу, що представляє Центрально-Східну Європу..

А далі – розвал цієї ідеї і готовність до союзу будь з ким, незалежно від географії та ідеології, аби лише була готовність сприймати антиукраїнську та пропутінську риторику Орбана.

Далі – намагання отримати вплив на рішення у ЄС, зібравши третю за чисельністю групу в Європарламенті..

У підсумку – нуль впливу, попри почесну бронзу.

Тоді Орбан спробував використати головування Угорщини в ЄС, щоби хоч так заявити про свій статус і політичну вагу… Але як наслідок – обурення навіть дружніх столиць, публічне приниження Угорщини та ще більша ізоляція.

Зараз Орбан намагається втілити останній елемент свого плану.

Його мета – "продати" Трампу розповіді про свій "вплив" Європі.

Але провал на всіх інших напрямках робить малореальним його успіх і на американському треку.

Пояснюємо, що відбувається та як угорський лідер пішов ва-банк, але лише закріпив статус європейського ізгоя.

Група недругів України.

Про переговори Віктора Орбана з групою "Європейських консерваторів та реформістів" (ЄКР) "Євро.

Правда" розповідала неодноразово та у деталях ще від минулого року – ще восени Віктор Орбан та лідерка "ЄКР" Джорджія Мелоні почали переговори про вступ до групи партії Орбана "Фідес".

Річ у тім, що "Фідес", який ще у 2021 році з ганьбою вигнали з Європейської народної партії, відтоді лишався поза європейським полем гри, не мав впливу й іноді навіть інформації про дискусії, і це ставало дедалі менш прийнятним для Орбана.

Ідеологічно цей союз справді був би природним.

Єдиною проблемою лишалася антиукраїнська риторика Орбана, його уряду та партії.

Щоб виконати вимоги Мелоні, Орбан пом’якшив позиції – зокрема, це було одним з основних чинників, чому він зняв вето з надання Україні статусу кандидата у грудні 2023 року.

Втім, від деяких членів "ЄКР" і далі лунала вимога, щоб Орбан (якому вже давно бракує довіри у ЄС) письмово підтвердив свою готовність надалі підтримувати Україну.

Спершу він просував ідею об’єднання навколо себе і польської партії "Право і справедливість" (ПіС) політичних сил зі східних держав ЄС, що дозволило б Орбану претендувати на те, що він говорить від імені регіону.

У "ПіС" після недовгих роздумів відповіли угорському лідеру відмовою, тож він взявся збирати інший, пан’європейський союз під маркетинговою назвою "Патріоти за Європу".

Зусилля виявилися вдалими, Орбан мав підстави святкувати перемогу.

Його блок став третім за чисельністю в Європарламенті з 87 членами.

Після виборів вважали, що третю сходинку посяде Мелоні, але оскільки "Патріоти" відкусили у неї кілька членів, то вона "схудла".

І це ще не межа!.

Є чимала ймовірність, що з плином часу група Орбана додатково зросте.

Наприклад, до неї може доєднатися інша ультраправа група Європарламенту – "Європа суверенних націй", яка балансує на межі мінімальної кількості (має 25 депутатів) і, по суті, є об’єднанням скандальної "Альтернативи для Німеччини" та кількох депутатів з інших країн.

Цікава деталь: офіційна ідеологія учасників групи Орбана не цікавить.

Навіть співзасновниками групи разом з угорськими консерваторами стали і ліберали (чеська ANO), і ультраправі, що межують з неофашизмом (Австрійська партія свободи).

Вже потім до групи доєдналися і колишні соціалісти, і колишні "народники"… Словом, усі, хто побачив перспективи у новому крайньоправому русі.

Це полегшує збір голосів.

Що ж є спільним у членів групи Орбана?.

Цей тиждень показав: одне з небагатьох, що їх об’єднує – це скептичне ставлення до України.

У середу в ЄП голосували рішення про політику ЄС щодо України, яке здобуло голоси абсолютної більшості – 495 за, 137 проти.

Майже всі голоси проти збереження підтримки Києва дали "Патріоти", плюс вже згадана ультраправа "Європа суверенних націй", плюс "неприєднані", тобто позафракційні депутати.

Натомість за Україну зі згаданих фракцій проголосували лише один латвієць, один литовець (у цих країнах навіть для ультраправих партнерів Орбана занадто токсично публічно засвідчувати свою проросійськість) та один євродепутат з Португалії.

Синхронність антиукраїнського та проросійського голосування більшості "Патріотів" та "Європи суверенних націй" – ще один сигнал, який засвідчує, що їхнє об’єднання є можливим.

Але чи посилить це Орбана у ЄС?.

Великий та ізольований.

Варто зауважити: вже зараз у групі "Патріотів" Орбан не має контрольного пакета – у нього лише 11 з 87 голосів, а безперечним лідером групи є французьке "Національне об’єднання" Марін Ле Пен (30 голосів).

А якщо ще й відбудеться злиття з "Альтернативою для Німеччини" (15 голосів), то угорська партія влади буде третьою за кількістю в групі.

Чому ж ми згадуємо її як "групу Орбана"?.

Бо в ЄС особливе значення має вплив на національному рівні.

А Віктор Орбан єдиний з учасників групи представляє партію влади і має посаду прем’єра.

Інші – як правило, опозиційні партії, переважно маргіналізовані, а часом і нерукоподавані у себе вдома.

Особняком стоїть італійська "Ліга" на чолі з проросійським Маттео Сальвіні.

Вона формально є частиною правлячої коаліції, але реально дуже втратила вплив і маргіналізувалася за останні два роки.

Тож політично Орбан дійсно є лідером цього блоку.

Але чи дає це йому той результат, заради якого велася ця боротьба? Відповідь – однозначно ні.

І минулий тиждень це наочно довів.

Найперші рішення Європейського парламенту засвідчили, що угорський прем’єр та його соратники лишаються ізгоями у Євросоюзі, і їхню думку надалі будуть просто ігнорувати.

Не дарма однією з найперших євродепутати схвалили резолюцію на підтримку України, що містить засудження дій особисто Орбана.

На додаток велика група євродепутатів виступила з публічними вимогами забрати в Угорщини право голосу в ЄС, лунають заклики покарати Орбана за порушення правил ЄС щодо України тощо.

Але вишенькою на торті стало рішення про те, що усі євродепутати, які обрали для себе групу Орбана (як чинні, з групи "Патріотів", так і потенційні з "Європи суверенних націй"), не отримали керівних посад у Європарламенті.

У той час як група "ЄКР" Джорджії Мелоні хоч і буде опозиційною – але взяла повноцінну участь у розподілі влади і отримала навіть більше впливу, ніж у минулому скликанні ЄП.

Варто нагадати: причиною тривалих зусиль Орбана було саме те, що він лишився поза європейськими політичними розкладами та без важелів впливу.

Але його ставка не зіграла.

Ізоляція Орбана лише стала ще більш видимою.

Ставка на Трампа.

Вплив у структурах ЄС був потрібен Орбану як сам по собі (як йшлося на початку, європейські фінансові інструменти, застосовані проти Угорщини, стали для нього серйозною проблемою), так і як інструмент для іншої, ще більшої мети.

Політика угорського прем’єра завжди була заснована на кооперації з потужнішими гравцями, орієнтації на них.

Зараз його мрія – стати контактною особою для Дональда Трампа, на перемогу якого на американських виборах Орбан поставив безальтернативно.

Саме на цьому була заснована ідея так званих "мирних вояжів" Орбана до України, Росії і Китаю.

Ще тоді "Євро.

Правда" прогнозувала та пояснювала, що серія має завершитися поїздкою Орбана до Трампа з доповіддю про пророблену роботу, і саме так і сталося (дивіться статтю "За "миром" до Путіна").

Однак зрештою ця активність лише зашкодила угорському прем’єрові.

Річ у тім, що Віктор Орбан, намагаючись підвищити свою значущість в очах Трампа, пішов на чергове порушення.

Він використав те, що Угорщина зараз виконує роль ротаційного головування у Раді ЄС, і представив свої вояжі як місію, яку він виконує для всього Євросоюзу і від його імені.

Але зустрів неабиякий опір колег.

Критика з боку очільниці Єврокомісії є взагалі непримиренною.

А враховуючи те, що фон дер Ляєн, найімовірніше, залишиться на чолі ЄК, Угорщину у відповідь чекатимуть малозначущі повноваження у наступному складі Комісії.

Також ця історія радикально погіршила і без того не дуже добрий імідж Орбана серед інших держав-членів.

На радикальні кроки типу позбавлення Угорщини головування ЄС, швидше за все, не піде, щоб не створювати небезпечний прецедент, але інші держави робитимуть усе, щоби підкреслити ізоляцію Орбана та його уряду.

Для цього винайшли унікальний інструмент – частковий бойкот зустрічей на рівні міністрів.

Вже відомо, що навіть Німеччина приєдналася до цього бойкоту, підкресливши тим самим, наскільки критичними є претензії.

І все це зрештою вплине на надмету угорського лідера.

По суті, наслідком є те, що Віктор Орбан втрачає шанс переконати Трампа у своїй впливовості.

Навіть для ексцентричного американського експрезидента у разі перемоги буде ясно, що Віктор Орбан – європейський ізгой, вплив якого на рішення ЄС є нульовим.

А отже, і ставку на нього у спілкуванні з Європою Трамп навряд робитиме.

У цьому разі стратегія Віктора Орбана зрештою не принесе йому жодних переваг.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".