Як «Книгарня Є» та «Український тиждень» назавжди змінили Україну 2000-их

Книжковий ринок в Україні за останні кілька років значно активізувався: лише в Києві відкрили десяток нових книгарень. У кожній із них відбуваються культурні події, дискусії, зустрічі, у багатьох можна випити кави, призначити зустріч чи просто перечекати відключення електрики вдома.

Але згадаймо, як ситуація виглядала у двотисячних. Книгомани полювали за рідкісними радянськими виданнями чи найактуальнішими новинками в букіністичних ятках на Петрівці. У центрі Києва працювало три книжкових магазини – «Сяйво», «Знання», «Наукова думка». Каву там не продавали, а книжки гортали стоячи перед прилавками. Кияни заповнювали домашні книжкові шафки дешевими російськомовними перевиданнями світової класики темно-зеленого кольору.

У такому контексті відкриття першої«Книгарні “Є“», що відбулося 21 грудня 2007 року біля Золотих Воріт, стало справжнім проривом. Дуже швидко вона отримала репутацію магазину з найбільшим вибором українських книг, приємною атмосферою, нетиповим на той час доступом до мережі WiFi. «Книгарні “Є“» стала частим місцем збору київської інтелектуальної спільноти.

Книжкові магазини мережі швидко з’явилися у Харкові, Дніпрі, Івано-Франківську, Луцьку, Рівному, Тернополі, Вінниці і навіть невеликому містечку Володимирі на Волині. Вже в 2008 році на п’ятнадцятому Форумі видавців у Львові Книгарню «Є» визнано найкращою книгарнею в Україні, Книгарнею року. На той момент це було справжньою революцією.

Ситуація з популярними україномовними журналами, як і з книгарнями, в двотисячних також була плачевною. Купували і читали російськомовний і російськоорієнтований «Корреспондент» чи «Фокус». Так чи інакше в інтелектуальних колах оглядалися на Росію. Подивитися в інший бік спонукав «Український тиждень», який з’явився на полицях у тому самому 2007.

Журнал орієнтувався на британський The Economist та відомі французькі видання. Для бізнесу журнал називали самовбивчим. Проте він мав своїм завданням формувати складний україномовний дискурс про актуальні події. Цю місію він виконав сповна.

Україномовний оазис у російськомовному середовищі

Ініціатором створення книгарні «Книгарні “Є“» та журналу «Український тиждень» була одна і та сама людина – Роман Цуприк, що знайшов інвесторів під обидва проєкти – компанію ECEM Media.

«Роман подзвонив мені і запропонував робити журнал. Ми навіть не були знайомі», – розповідає журналіст і телеведучий Юрій Макаров, який став першим редактором видання.

Із моменту заснування журнал став трибуною для людей, які не бачили Москву як точку відліку, пояснює Юрій Макаров важливість феномену.

«На той момент 90% культурних діячів так чи інакше орієнтувалися на московські взірці. Не завжди ідеологічні – взірці підходу, стилю, формату. Це гальмувало розвиток, бо прирікало повторювати московські сценарії, які, попри всю їхню масштабність, були відпочатково провінційними».

«Український тиждень» натомість створював українському читачеві вільний доступ до тем, обговорюваних у західному світі. В часи, коли українську державу і суспільство хитало від внутрішніх політичних коливань, це мало величезне значення. Редактори не гналися за відомими іменами, але шукали людей аналітичного складу мислення. «Ми самі їх зробимо відомими», – вважали в «УТ».

«У мене є стара підбірка журналів “УТ”. Я їх не викидаю, бо там чимало статей передбачили і страшні часи для України, і те, що її поступ можливий тільки за умови повного відриву від Росії», – розповідає Анастасія Левкова, письменниця та колишня арт-директорка «Книгарні “Є“». – «Я пам’ятаю статтю про вплив русифікації на українське суспільство і державу, про зв’язок між русифікацією і бідністю. Зараз це очевидно: що довше ми би залишалися в полі російського впливу, то складніше було би відірватися від радянського».

Справжнім викликом у 2007 році було заставити приміщення площею триста квадратних метрів здебільшого україномовними книгами. «На початку конкурентів у нас просто не було. Але була свою аудиторія, що підтримувала орієнтацію на українськку книжку, майже відсутню книгарнях», – згадує Катерина Федоренко, директор мережі «Книгарня Є».

«Ринок був заповнений російською книжкою. Найбільші книжкові мережі двотисячних співпрацювали з двома великими російським видавництвами – АСТ і Эксмо. Вони відвантажували книжки в Україну не списками, не накладними чи видавничими проєктами, а просто на вагу», – пригадує Юрій Макаров. –- «В якомусь сенсі російська книга в нас почувалася краще, ніж у себе вдома».

Проєкти «Книгарні “Є“» та «Українського тижня» зайшли у непривабливу на той момент зону для бізнесу – українська видавнича справа. Відтоді про ключові проблеми та події можна було прочитати і поговорити українською. «Не через русофобію, а тому що хотілося», – зауважує Юрій Макаров.

Культурні події українською

Із перших днів існування події стали візитівкою «Книгарні “Є“». По суті мережа зробила необов’язкову на той час презентацію нових книжок невід’ємною частиною процесу публікації. До цього книжки презентували досить несистемно – здебільшого в академічних колах чи на ярмарках. З появою «Книгарні “Є“» презентація книжок почала виходити за межі професійних аудиторій.

Одразу після відкриття до «Книгарні “Є“» звернулося видавництво «Фоліо», яке запропонувало презентувати книжку відомого письменника Андрія Куркова «Ночной молочник». Будь-яка інша книгарня миттєво прийняла би таку пропозицію. А «Книгарня “Є“» відмовилася, тому книжка була написана російською.

«Ми обговорили це з керівництвом і вирішили, що не будемо презентувати книжку. Як арт-менеджерка я зв’язалася з видавництвом, щоб запитати реакцію Куркова. Там сказали, що автор здивувався. Тобто на той момент це було просто дивно. Так виробилося правило – не проводити заходів російською і не презентувати російськомовний продукт. Скоро до цього всі звикли й нікого це не дивувало», – згадує Анастасія Левкова.

Через деякий час до такої позиції «Книгарні “Є”» звикли. Зараз це вже норма. Книгарня першою задала цей тренд.

Андрій Курков, до речі, після цього випадку відвідував заходи «Книгарні “Є”» і презентував книжки, написані або перекладені українською.

Місце суперечок і свободи

Нові ідеї, думки, концепції, як відомо не можуть народитися без суперечок. Без зірваних подій не обійшлося і в «Книгарні “Є”».

«Ми працювали з проблемними темами і були відкриті для різних поглядів. До прикладу, презентація першої книги про ЛГБТ у нашому просторі була непростою. Незгодні і обурені відвідувачі перевертали столи і кидалися пляшками з водою. Одному з організаторів навіть порізали колеса на запаркованому неподалік авто», – згадує директорка ціну вільної думки і свободи слова.

Саме в «Книгарні “Є”» у далекому 2008 році мала місце презентація славнозвісного словника нецензурної лексики Лесі Ставицької «Українська мова. Без табу». «Це була дуже бурхлива подія, що просто сколихнула зал. Людей було дуже багато, й обговорення тривало нескінченно довго», – згадує Катерина Федоренко.

Книгарня стала унікальним місцем, де можна було наживо зустріти літературних кумирів, як-от Оксану Забужко, Леся Подерв’янського, братів Капранових чи загиблу під час російської атаки на Краматорськ Вікторію Амеліну.

В «Українському тижні» часто публікували складні рефлексивні тексти, до прикладу, статті з історії українського етносу, історії української мови професора Київського університету Костянтина Тищенка.

Видання не підпорядковувалося владним дискурсам і уникало політичного контролю, що на той час було свого роду викликом.

«Пам’ятаю ситуацію з лікарнею майбутнього, обличчям якої була дружина президента Катерина Ющенко. Громада зібрала кошти, а тоді виявилося, що більшу частину витратили на сам проєкт і будувати не було за що. Ми зробили критичний матеріал і винесли його на обкладинку – з Катериною Ющенко у будівельному шоломі. Це було до Євромайдану, і шолом тоді асоціювався лише з будівництвом», – згадує Юрій Макаров.

Ті, хто задають тон

Із початком великої війни інтерес українців до власної літератури, як сучасної, так і класичної, суттєво зріс. У книгарнях запитують не лише твори Сергія Жадана, Макса Кідрука чи Іларіона Павлюка. Запит на твори Валер’яна Підмогильного, Володимира Винниченка, Василя Стуса, Михайля Семенка ледь не в десять разів. Твори класиків Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки тепер купують вдвічі-втричі більше, ніж до повномасштабного вторгнення.

З’явилися нові україномовні журнали, а з 23 лютого 2024 року «Український тиждень» став виходити лише онлайн. Утім, Юрій Макаров досі продовжує писати там колонки. «Коли на страшному суді будуть зважувати заслуги і провали, то “УТ” мені згадають у плюс», – жартує журналіст. Свого часу видання дійсно задало інтелектуальний тон, який почали наслідувати.

Попри появу нових сильних гравців на книжковому полі – з кав’ярнями, коворкінгами та іншими принадами – книгарня «Є» залишається лідером роздрібних продажів. За 2023-й «Книгарня Є» відкрила 22 нових магазини. До кінця 2024 року мережа планує дійти до ста книгарень по всій Україні.

А для тих, хто пам’ятає перші атмосферу перших книгарень – це передусім простір для зустрічі і думки. Що важливо – ще непопулярною тоді українською.