6 експонатів виставки "МАТЕРІЯ MATTERS. Український арттекстиль" для залюблених в український стиль

До 1 вересня в Національному центрі "Український Дім" триває виставка українського текстилю "МАТЕРІЯ MATTERS". Проєкт присвячений різноманітним практикам українських художників, які працювали з текстилем — від традиційного гобелена до експериментальних робіт із використанням текстильних матеріалів.

Сьогодні, коли питання збереження й перевідкриття українського спадку постає як ніколи гостро, текстильне мистецтво набуває нового значення і стає невід'ємною частиною культурного коду українських брендів. Мистецтвознавиця та співкураторка проєкту Тетяна Волошина зібрала шість експонатів з експозиції, які розповідають про формування українського стилю та надихають на його нові інтерпретації.

Ескізи до "Кам’яних вишиванок" Григорія Довженка, 1950-ті

Григорій Довженко, художник-монументаліст із кола бойчукістів, зміг уникнути арешту й вижити. Він органічно використовував образну мову, типову для художнього текстилю — килимів, вишивки, — вписуючи її в архітектурний план. Монументальний проєкт Довженка — "Кам’яні вишиванки", що прикрашають комплекс із близько 180 будівель у Новій Каховці на Херсонщині.

Ескізи унікальних декоративних оздоблень були розроблені автором на основі глибокого дослідження візантійських, барокових і народних орнаментів. Кожен ескіз унікальний. Повторюваний мотив у творах Григорія Довженка — чорнобривці. Ця ж квітка стала чільним елементом цьогорічної весняно-літньої колекції української дизайнерки Світлани Бевзи.

Костюми Людмили Семикіної, 1960–1970-ті

У 1960-х роках Людмила Семикіна, учасниця Клубу творчої молоді "Сучасник", звертається до створення одягу. Часті гості її майстерні — громадські активісти та культурні діячі. Київська художниця шиє їм свити, що стають своєрідним маркером однодумства. Таке "перевдягання" унаочнює спробу виокремити та проявити образ української спільноти. На початку 1970-х років Людмила Семикіна працює над образами до фільму "Захар Беркут", з цим періодом пов’язане її захоплення історичними строями. Відтоді костюм стає головним медіа для художниці, вона виводить його на рівень мистецького твору.

Килим "Щедрівка" Сергія Колоса, 1924

Становлення національної школи гобелена тісно пов’язано з іменем бойчукіста Сергія Колоса. У 1920-х роках художник захопився текстилем, сприяв відновленню ткацьких центрів, як-от Дігтярі на Чернігівщині та Кролевецька артіль на Сумщині. У 1925 році засновує текстильне відділення при живописному факультеті Київського художнього інституту. Килим "Щедрівка" Сергія Колоса — один із найповажніших за віком на виставці. Основою сюжету стала обрядова пісня "Ой летіла зозуленька...". Декор складається зі стилізованих зображень квітучого дерева, які чергуються з архітектурними спорудами, так званими "теремами". У нижній частині кожної споруди розташовані фігури жінок, чоловіків або дітей. Вгорі та внизу "теремів" — відповідні написи: "...у першому ясне сонце...", "...у другому ясен місяць...", "...у третьому дрібні зірки...". Килим наданий Національним музеєм декоративного мистецтва України.

Ескізи інтер’єрів Олександра Саєнка, 1920–1930-ті

Олександр Саєнко — представник школи Михайла Бойчука, а також учень Василя Кричевського. В основу художньої практики Саєнка лягли ідеї синтезу народного та професійного мистецтва. У 1920–1930-х роках майстер розробляв орнаменти для вибійки, ескізи гобеленів та килимів. проєктував меблі й інтер’єри, зокрема кімнати робітників і колгоспників, поетів і художників, а також зали засідань і простори для відпочинку. Можна лише уявляти, якою стала б традиція оформлення українського помешкання, якби розробки художника не було знищено радянськими репресіями, спрямованими проти проявів національного стилю. На виставці в Українському Домі представлено понад 20 ескізів Олександра Саєнка.

Ескіз гобелена "Сім’я" Івана-Валентина Задорожного, 1987

Ескіз-картон "Сім'я" Івана-Валентина Задорожного, відомого представника руху шістдесятників, ретельно відреставрували спеціально для проєкту в Українському Домі. Повнорозмірний картон був шаблоном, за яким майстри та майстрині Решетилівської фабрики виткали гобелен для палацу культури села Рогізка у Вінницькій області. Образна мова монументальних творів Задорожного відсилає нас до середньовічного мистецтва — як книжкових мініатюр і фресок Київської Русі, так і старовинних англійських гобеленів. Прообразами персонажів у центральній частині гобелена стали члени родини українського філософа, етнографа та поета Володимира Данилейка, з яким Іван-Валентин Задорожний близько товаришував. Нині цей мистецький витвір зберігається у Вінницькому краєзнавчому музеї.

Вбрання Любові Панченко, 1960-ті

Художники-шістдесятники наново відкривали образну мову народного мистецтва. Однією з них була всебічно обдарована модельєрка Любов Панченко, членкиня київського Клубу творчої молоді "Сучасник". Вона писала акварелі, друкувала лінорити, розробляла одяг, вишивала, створювала авторські аплікації з тканини. Працюючи художницею в Республіканському будинку моделей і творчо переосмислюючи народне мистецтво, вона вплітала квітковий і геометричний орнамент у декорування зразків одягу — свити, кептаря, шапки-"кубанки". Створювала оригінальне авторське вбрання й аксесуари, які привертали увагу до їхніх власників.

У Донецьку 1968 року пройшла виставка дизайнерських моделей Любові Панченко; журнал "Радянська жінка" друкував схеми її вишивок, ескізи одягу та аксесуарів; художницю хвалили в пресі. Але ці увага й лояльність до її творчості були нетривалими: доба відлиги скінчилася швидко.

Фото: надано Національним центром "Український Дім"