Продовжуємо відкривати імена найбільш відомих НКВДистів Львова…

Звісно, багато хто з нас може стенути плечима і сказати собі: “а, чи треба мені про тих львівських НКВДистів знати..? Що, у мене інших справ немає..? Тим більше, що вони вже більш як пів-століття лежать мертвими у землі на Личакові…”

Воно то, ніби й так, але є нюанс:

за кожним тим синьопогонником-садистом стоять тисячі і тисячі замордованих ним українців у тюрмах на Лонцького, Замарстинові та по інших катівнях Західної України. Тільки уявіть собі: зараз ви і ваші діти в теплі, ситі і у відносному затишку, а ті наші люди в страшних муках відходили у Потойбіччя – з відтятими кінцівками, розпоротими животами, зґвалтованими -надцять разів різною російськомовною нечистю і… після цього всього ми скажемо собі, що нам ця тема звироднілих катів, є нецікавою..?

Отож, далі – кілька речень про тих, які мордували тисячі українців у Львові.

От, приміром, чи знаєте ви, що відомий російський письменник Віктор Астафьев (після контузії, яку він отримав на Курській Дузі) у квітні 1945 року був скерований на Західну Україну, де служив у гарнізоні Внутрішніх Військ у Львові (висловлюю подяку своєму колезі Сяргею Горбіку, який надав інформацію по деяким з цих персоналій).

Ще один персонаж – полковник Кримян Никита Аркадьевич, вірменин, який з вересня 1939 року по 26 лютого 1940 року був начальником Слідчої частини Управління НКВД у Львівській області, а з 26 лютого 1940 року по 14 березня 1941 року був на посаді заст. нач. цього Управління. Цікаво, що Л.Я.Лурье у своїх спогадах характеризує цього полковника Н.А.Кримяна як закінченого садиста.

А, вже у 1951 році цього Н.А.Кримяна за “…незаконные аресты граждан, применение незаконных методов следствия” та ін. в Ульяновській області було знято з посади і звільнено з органів МГБ. Більше того, 25 вересня 1953 року полковника Н.А.Кримяна арештували, а 15 листопада 1955 року, розстріляли.

Ще один типаж – генерал-майор Кравченко Николай Григорьевич, українець з Дніпропетровщини, який із 23 січня 1954 року по серпень 1959 року був начальником ОО МВД – КГБ Прикарпатського військового округу. У 1956 році цей Н.Г.Кравченко мав якесь відношення до СШ №8 у Львові. Нагороджений трьома орденами Красного Знамени, орденом Отечественной войны 1 степени, двома орденами Красной Звезды, дев’ятьма медалями і знаком “Почетный работник ВЧК-ГПУ (XV)”.

І, на кінець, один із найвідоміших НКВДистів Львова – генерал-майор Горяинов Евгений Николаевич, 1907 року народження, етнічний росіянин. Починаючи із вересня 1949 року по 26 жовтня 1951 року Є.Н. Горяінов був на посаді нач. УКР МГБ Прикарпатського військового округу, а з вересня 1959 року по квітень 1962 року він був на посаді нач. ОО КГБ Прикарпатського військового округу. Нагороджений чотирма орденами Красного Знамени, орденом Отечественной войны 1 степени, двома орденами Красной Звезды, 7 медалями та знаком “Заслуженный работник НКВД” (19.12.1942). Помер у 1963 році у Львові, але похований на Серафимівському кладовищі у Ленінграді.

Для тих, кому вищенаведена інформація видалася нецікавою, поясню простіше: вищеперелічені у цьому – і у минулих моїх дописах – львівські НКВДисти, на той час очолювали чи працювали у єдиному (на все Прикарпаття) львівському відомстві, яке розробляло плани по ліквідації підрозділів УПА, фізичному знищенню бандерівців і всіх, хто їм співчував або ж симпатизував.

І ями з негашеним вапном на подвір’ї Стрийської тюрми, куди живими скидали сотні українців – це теж їх рук справа. І соляні шахти в Саліні біля Добромиля, куди тисячами скидали напівживих і мертвих галичан – теж вчинено за їх наказом. І жахливі, нелюдські масакри львівських арештантів у тюрмах на Лонцького і Замарстинові у Львові наприкінці червня 1941 року – теж було зроблено за їх, МГБістським, сценарієм.

І, на останок: щорічно, виконком і депутатський корпус Львівської міської Ради, виділяють достатньо великі кошти на впорядкування і догляд за могилами на Личакові (оскільки це кладовище лише для зовнішнього вжитку має статус “музею”, а насправді – має статус звичайного ЛКП, як будь-який ЖЕК, з типовими, для підприємства такого типу, фінансовими проблемами).

Я жодним чином не закликаю якісь могили перестати впорядковувати чи кудись конкретно переносити. Ні! Я лише хочу, щоб на Личаківському кладовищі був, врешті, наведений порядок з радянськими військовими могилами: могили тих, хто доблесно воював, громив німців і з честю дійшов до Берліну – слід й надалі підтримувати у належному стані й опікуватися ними, оскільки у багатьох з них лежать наші однокровні українці, які нічим не завинили перед своїм народом.

Натомість, щодо могил “стребків” та інших синьопогонників (зокрема, МГБшного генералітету на Личакові), питання слід вирішувати у комплексі, керуючись думками фахівців.

Микола БАНДРІВСЬКИЙ

Джерело